Дженни Холландер – Усі, хто міг мене пробачити, мертві (страница 7)
— Запросили мене на обід, пригостили дорогим вином, намагалися переконати, що придбання Lockton було поганою ідеєю. — Він драматично зсипає кубики перцю до пательні. — Знаєш, як завше. Дві години мого дня. Тепер доведеться завтра прийти раніше. Удосвіта.
Він перебільшує. Попри усі його розмови про те, що він — єдиний Ґудман-Вест із робочою етикою, Тріпп ніколи не встає до восьмої ранку. Це одна з небагатьох переваг успадкування власної компанії. Я наливаю собі келих червоного і нічого не кажу.
— Як твоя зустріч із Волтером? — Тріпп робить швидкий ковток вина. Я й сама вивчила це пригублення багатої людини: край келиха ледь торкається губ, ледь помітне ковтання. Почавши жити з Тріппом, я також непомітно перевчилась їсти пасту (намотувати макарони на виделку, а потім торкатися кутиків рота серветкою між ковтками), а також готувати каву (молоти боби, делікатно тиснути на френч-прес).
— Знаєш, — кажу я, — чудово.
— Подивимося сьогодні кіно. — Він викладає на гриль кілька стейків, посипає їх трохи сіллю та перцем, перевертає. Стейки починають шкварчати, випускають трохи крові. — Мені потрібно відволіктися, — каже він, але я усе ще на краю того епізоду в метро, спогадів про Кейт та Хунара. Мабуть, саме тому роблю крихітний крок назад. Саме тому моє серце, шлунок — усі органи стискає.
Лайно.
Що Нур казала, коли це відбувалося майже постійно? «Стежте за відчуттями, — ось воно. — Називайте їх. Не опирайтеся їм».
Відчуваю калатання серця. Поколювання у кінчиках пальців. Прискорене дихання.
Нур би спитала: «Наскільки це погано за десятибальною шкалою?».
Чотири. Можливо, п’ять. Я все ще можу дихати.
—У тебе ж сеанси щовівторка? — питає Тріпп.
—Цей був поза планом, — чую я свою відповідь.
Не можу навіть думати про Кейт чи Ді, щоб не розсипатися. Що станеться, коли вони з’являться на великому екрані, і кожен їхній рух того вечора буде гротескно відтворений? Коли акторки, загримовані та вдягнені так, як мої давні подруги, дивитимуться на мене з білбордів?
Відчуваю, як потріскують нерви у верхній частині тіла, наче ти на самому вершечку американських гірок.
—Можливо, якусь документалку? — Тріпп штрикає стейки. — Можемо хоча б почати. Мені, можливо, доведеться відповісти на дзвінок...
Тріпп не помічає, як я виходжу зі свого тіла. Як усе навколо мене здається зворотним дежавю: наче я вже була у цій кімнаті раніше, але ніщо у ній не здається знайомим.
Тріпп не бачить митей, коли я покидаю свою голову. Ніколи не бачив, і я вдячна за це. Він вважає, що я відлітаю, бо думаю про роботу, що мене відволікають власні амбіції. Тріпп ніколи не питає мене, чи я в нормі, і я дякую Богові за це, бо гадаю, що зірвалася б.
—Може, щось про китів, — кажу я. Мій рот наче належить комусь іншому.
—Так, можливо, — погоджується Тріпп.
Мене у Тріппі заспокоює, завжди заспокоювало, те, що мої миті випадання — лише мої. Нарешті світ починає знову виправлятися. Це втішне відчуття знайомості стає на місце, і Тріпп усе ще там, стоїть на тому самому місці, усе ще штрикаючи стейки.
— Поклич мене, коли буде готово, любий, — кажу я й цілую його в щоку.
У бібліотеці я дістаю з-під дивана свій пошарпаний старий макбук. Нечасто ним користуюся (він з моїх днів у Керролі: гучний та повільний), але було б д ивно робити це на моєму робочому комп’ютері чи Тріпповому. Я могла б, звісно, сказати, що шукала якусь історію д ля «С». Але, вірите ви чи ні, не люблю брехати, якщо не мушу.
Швидко набираю у гуглі: «Стефані Андерсон».
Екран блимає результатом пошуку. Стеф — єдина з нас, хто уник того, що я вважаю прокляттям гуглу. Навіть для Ґуннара, навіть для мене, коли шукаєш наші імена, результати здебільшого зосереджені на «Багряному Різдві»: описи розслідування, поляроїдні знімки вечірки «Шампанське та кайданки». Зображення, яке ми усі бачили сотні разів, перше фото «вцілілої»: мене виводять-виносять з будівлі, а моє волосся кволо висить обабіч обличчя. Дивлюся просто в камеру, наче питаю: «Га?».
Але результати пошуку Стеф блискучі. Сторінка у Вікі-педії, профіль на сайті КВС, стаття у Vogue, посилання на її твіттер та інстаграм. Я гадаю, чи не міг тут пошаманити якийсь технар з каналу. Коли гуглиш мене (як зробили одразу після нашого знайомства батьки Тріппа — Джуд та Сеніор, що спричинило нажаханий дзвінок Тріппові), то перший результат такий: «Шарлотта Колберт, пережила "Багряне Різдво", обіймає високу посаду в "С"».
Я знаю, що шукаю, — у Vogue цього не буде. Клікаю сторінку Стеф у Вікіпедії і прокручую розділ «Кар’єра», поки не знаходжу единий рядок ближче до кінця: «У 2019 році Андерсон заснувала продюсерську компанію S. Anderson Media, Вона відмовляється коментувати сферу діяльності чи потенційні проекти цієї компанії».
Не те щоб я гадала, що Джордан брехав. Але доказ, явна реальність цього, наповнює мене чимось: сумішшю адреналіну, нудоти і цього виснажливого почуття: «ні, будь ласка, ні, тільки не знову».
«Вимкніть ноутбук, — сказала б Нур. — Проаналізуйте свої відчуття. Подихайте».
Я повертаюся до гуглу і набираю: «Стефані Андерсон Багряне Різдво».
Тепер результатів менше. Стеф там не була (не насправді, не так, щоб це мало значення), і її не згадували у новинних повідомленнях. Головні посилання — здебільшого блоги. «Є перетин, якого я не очікував!» — писав хтось. Уривок з книжки Аарона «Падіння», де її згадано. Відео під назвою: «Стефані Андерсон різко відповідає Оттоману про БАГРЯНЕ РІЗДВО!».
Груди мені стискає дедалі сильніше, наче хтось пеле-нає мене, мов єгипетську мумію, але я все одно клікаю на відео.
—Безпека кампусів — наш пріоритет, — каже Стеф якийсь старший чоловік. Я ледве впізнаю його: міністр освіти з минулої адміністрації. — Ці заходи — озброєна поліція на території, металодетектори — мають захистити...
—Однак минулого місяця ви закликали коледжі перенаправити кошти з фондів підтримки ментального здоров’я. — Тон Стеф сухий. — Ви також позбавили кампуси засобів захисту, гарантованих пунктом IX. Якщо йдеться про безпеку студентів...
— Є багато факторів, які визначають, чи почуваються студенти у кампусі безпечно. Наприклад, юнаки, яких я знаю, розповідають мені, що єдине звинувачення...
Тоді я впізнаю в очах Стеф цей погляд, блиск.
—Кожна друга жінка стикається у кампусі із сексуальним насильством, пане Оттоман.
— Це не...
—Ба більше. — Голос Стеф ріже його слова, як масло. — Якщо ми говоримо тут про насильство у кампусі, пане міністре, то я маю в цьому деякий досвід. І можу вам сказати, що жодна охорона, озброєна чи ні, не змогла захистити мою сестру та однокурсників від подій «Багряного Різдва». — Вона трохи стишується. — Атепер підтримка ментального здоров’я? Це інша історія, пане міністре...
Ігноруючи Нуру своїй голові — «зупиніться, опрацюйте, зосередьтеся» — я вимикаю відео й повертаюся до сторінки з результатами пошуку. Там є ще дещо, що привертає мою увагу: інтерв’ю, яке Стеф дала журналу Fortune.
З калатанням серця перевіряю дату. Три роки тому. На якомусь етапі Стеф явно відчула (чи хотіла, щоб люди думали, що відчула), що вона не хоче мати справу з вогняною бурею усього цього, не кажучи вже про створення фільму. Можливо, вона усе ще не впевнена, навіть зараз. Можливо, мені взагалі не доведеться пробивати дірки у моїй пам’яті. Якщо я тільки зможу...
—Люба? — Тріпп зазирає крізь прочинені двері, а я підстрибую.
—Привіт! — Якомога безтурботніше я відвертаю екран від нього. — Я... що таке?
—Ти ж любиш добре просмажений, правильно? Знаю, що ти вже мені казала...
—Добре просмажений буде чудово. — Слова зливаються в одне: «Добрепросмаженийбудечудово».
—Тод і п’ять хвилин. — Тріпп грозить мені пальцем. — Годі працювати! Пізно вже.
—Закінчу за хвилинку, — розтягую слова, намагаючись приховати, що мені перехопило подих.
Щойно він іде, я логінюсь на сервері «С». Це цифрова картотека відомих імен, захищений паролем список, до якого мають доступ лише я та команда пошуку талантів. Достатньо лише миті, щоб знайти домашню адресу й мобільний Стеф.
—Майже готово! — гукає Тріпп.
Швцденько набираю номер Стеф. Лунає кілька гудків, потім вмикається автовідповід ач.
—Ви подзвонили Стефані Андерсон.
—Стеф, це Шарлотта Колберт, — кажу своїм найкращим дорослим голосом. Він ще суворіший, ніж той, яким я спілкуюся на роботі. — Знаю, минуло багато часу. Я б хотіла з тобою зустрітися. Терміново. Це щодо... — Чого хоче людина на кшталт Стеф? — Це щодо обкладинки. Того, що ми хотіли б... узгодити. — Я випалюю свій мобільний та робочий номери. — 3 нетерпінням чекаю на розмову. Бувай. Бувай...