Дженни Холландер – Усі, хто міг мене пробачити, мертві (страница 48)
— Як ти в біса мене назвала? — спитала Еліс.
Я інстинктивно зробила крок назад.
—Слухайте, ми усі на межі, — сказала я якомога спокійніше, — і останні кілька тижнів були непрості...
— О, я гадаю, у тебе все було просто чудово, Шарлі. — Голос Еліс був крижаним.
— Спокійно, спокійно, — сказав Джордан.
— І що, думаєш, буде, га? — спитала Кейт. У її голосі була нотка радості, наче вона вже давно готувалася до цієї сварки. Я мала розповісти їй про втрату Еліс, раптом усвідомила я. Кейт була запущеною бомбою уповільненої дії. — Він скаже тобі, що хоче тебе, а не Шарлі? Бо я тобі зараз розповім...
—Ти. Не. Знаєш. Ані. Чорта, — відокремлює Еліс кожне слово.
— Гадаю, знаю, подруго. Те фото, що ти надіслала на День Подяки? Я маю на увазі, Господи! — Кейт глузувала, іншого слова для цього не було, а потім подалася вперед і легенько потягнула за один з мокрих кучерів Еліс. — Ти не можеш просто мотатися скрізь, розмахуючи цим дурним волоссям, й очікувати...
Рука Еліс пішла вгору, і на секунду я подумала, що вона зараз схопить Кейт за пояс якимось прийомчиком з джіу-джитсу, а потім кине її на землю. І я рвонула вперед, щоб спробувати їх розтягнути, думаючи: «Заради бога, Кейт». Джордан теж скочив зі свого стільця...
А потім я побачила кров.
Спочатку це була лише пляма, а потім вона почала рости, яскраво-червона на тлі її білої сорочки, і рука Кейт на секунду накрила її, але та швидко розтікалася, надто швидко. Вона підняла руку, подивилася на кров на своїй долоні, просто подивилася на неї, а потім перегнулася в талії, непевно позадкувала, впала спиною на стіну. А я заклякла, не розуміючи, як вона постраждала, я...
— О господи, господи, господи, — казав Джордан, намацуючи свій телефон, присідаючи біля неї, — Кейт, Кейт, господи...
—Відвали від неї!
Джордан плакав, тримаючи Кейт за руку, а я почувалася так, наче була дуже, дуже далеко звідти, і зробила один, два кроки назад, просто до стіни, дивлячись на багрянець, що розквітав животом Кейт.
Я не могла, не...
—Я сказала: «Відвали від неї»! — кричала Еліс, розмахуючи чимось невеличким і блискучим на світлі, а я опускалася на підлогу, тонула...
Джордан усе ще сидів навпочіпки над Кейт і натискав кнопки свого телефона, а Еліс кричала:
—Поклади йогої
—Мені п-п-п-потрібна... — задихався Джордан. — Нам потрібна... «ш-ш-ш-швидка»...
—Ти брехав мені!
— «Ш-ш-ш-швцдка»... Джордан повалився, хапаючи ротом повітря, а я відкинулася спиною на стіну, як тільки могла, наче могла зникнути, наче могла просто...
—Ти ніколи не говорив про все це серйозно. — Еліс тепер теж плакала. — Ти, ти...
«Не кривдь його», — думала я і збиралася сказати це, але мій мозок не працював як слід, а потім Еліс схилилася над Джорданом, і я думала, що вона підніме його на ноги і забере від Кейт, але потім побачила це, я бачила це того разу, як ніж увійшов йому в спину раз, двічі, і це було нереальним, це не могло бути реальним, а Джордан видав якийсь звук, наче тварина...
—Ти брехав! — кричала Еліс, Джордан упав долілиць, а в мене відмовляли ноги...
— О господи, — закричав хтось. — О господи. — І я з підлоги побачила їх, двох хлопців, що кинулися до Еліс, наче кулі для боулінгу. — О господи, — повторювали вони, навіть коли намагалися вихопити ніж. Потім гарчання, ще один стогін, і вони вже хапалися за себе, усе ще кажучи це: — О господи. — А я намагалася встати по стіні, зникнути, узагалі ніколи там не бути... Але Джордан з Кейт лежали на підлозі одне біля одного, і я мала бути з ними. Тож поповзла вперед навкарачки й спробувала затиснути їхні рани — у неї на животі, у нього на спині, — але там було забагато крові. Мене нудило. Вона усе ще тримала в руці ніж, і я знала, що стану наступною, тому продовжувала стояти навколішки біля Джордана, опустивши голову на його тіло. Він ще рухався, смикався, а я чекала, що ніж увійде в мене, чекала своєї черги...
А потім нічого.
Повідомлення від Еліс Моррісон Вінтер Джордану Форду, 23 грудня
21:05: Куди ти подівся?
21:08: Ти казав, що не цілуватимеш її у мене на очах
21:11: Ти зараз із нею?
21:11: Не відповідай на це. На добраніч
23:02: Вечірка виявилась насправді веселою :)
23:02: Я ще не сплю, якщо хочеш зайти сказати «на добраніч»
23:25: Це грубо — ігнорувати людей
23:26: Я буквально трохи далі по коридору
23:27: Найменше, що ти можеш зробити, — це зайти поговорити зі мною
23:27: Ти до всіх своїх друзів так ставишся??
23:35: Забудь, я лягаю спати
00:20: О, я маю чудову ідею для твого проекту, і тепер не можу заснути, лол
00:20: Ми маємо попрацювати над нею якнайскоріше, бо дедлайн — сьогодні
00:20: Я вже встала і надто схвильована, щоб спати, ха-ха
00:22: Можеш дуже швидко відповісти?
00:46: Ок, тоді пропадай. Як хочеш
00:46: Добраніч.
2:10: Ти знав, що Зак відключився біля кімнати Стеф?