Дженни Холландер – Усі, хто міг мене пробачити, мертві (страница 47)
Не можу.
Опускаюся на підлогу. Моє тіло, здається, зараз замкне, кожен нейрон пульсує.
Не можу.
Я знову там, у тій крихітній кімнатці. Сповзаю по стіні. Я ніколи не йшла. Не йшла.
ДВАДЦЯТЬ ТРИ
Тоді
Ми знайшли Джордана згорбленим за комп’ютером в одній з кабінок. Якусь мить я дивилася на нього крізь шибку у дверях. Він був чарівний, відкидаючи своє пісочне волосся назад з обличчя, позіхаючи, наче кіт...
— Напідглядалась? — Кейт розчахнула двері.
— Привіт, дівчата, — привітав нас Джордан утомленою напівусмішкою.
Кейт поставила стілець біля нього.
— Ось як це буде. Ми допоможемо тобі з твоїм вступом, а потім ти підеш пити й веселитися з твоєю дівчиною, — вона підкреслила це слово, — та мною. Але пити не надто, бо мені завтра на потяг додому? — Вона замовкла, міркуючи. — Але все одно, типу, добряче пити...
—Це оця частина, тут. — Джордан розвернув до неї екран. — Перша цитата. Вона здається пласкою, правда?
—Мм-кей. Подивимось, що ми можемо зробити. — Кейт схилилася до екрана. — Так, не думаю, що тобі слід починати речення з «але». Можливо... «хоча».
—Це може спрацювати, — ґречно сказав Джордан.
Кейт продовжила читати.
—Що означає «гуморний»?
—Постійно жартує, — відповіла я з глибини кімнати.
—Це здається претензійним, — сказала Кейт Джор-дану.
—Лайно. — Він потер очі.
— Я впевнена, що це чудово, — спробувала я.
Джордан глянув на Кейт.
—Ага, — сказала вона. — Ти ж знаєш, яка вона.
— Яка це? — Я починала відчувати роздратування.
— Наче до решти з нас туго доходить? — Кейт закотила до Джордана очі, типу, «і отак завше».
Я хотіла сказати: «Ти ж почала свій проект вісім днів тому». Хотіла сказати: «Ми з Ді працювали над моїм два місяці».
Але мій тато завжди казав: «Перш ніж сказати щось, що не зможеш узяти назад, зроби глибокий вдих».
— Можливо, нам слід зробити перерву, — проскреготіла я.
— Він не закінчив, Шарлі... — сказала Кейт. А потім вигукнула: — От лайної
Я побачила крізь шибку дверей біляве волосся, а потім ті розчахнулися, і там стояла Еліс. Вона була вся мокра: з її кучерів падав на килим сніг, вії посклеювались разом, шкіра геть побіліла, і вона була ще вродливішою, ніж я її колись бачила, — вродливішою, ніж на святковій вечірці.
— Привіт, ва-ам, — сказала вона.
— Господи, ти мене налякала! — Кейт притулила руку до грудей.
— Це лише я, лише я! — Еліс зачинила за собою двері й провела рукою по мокрому обличчю. Її очі були широкі та яскраві, наче вона святкувала здачу свого проекту, і було щось первісне у тому, що вона здавалася чимось середнім між мокрою дитиною й русалкою. — Що тут відбувається?
— Я саме закінчував. — Джордан розвернувся назад до екрана.
—Ти, мабуть, змерзла, — тихо сказала я.
—Даси подивитися? — Еліс ткнула ліктем Кейту бік, трохи грубіше, ніж було потрібно. Кейт наморщила ніс, коли їй на коліна впали краплі з вишнево-червоного пуховика Еліс, і глянула через плече Джордана.
— Ну, ви-бачте мені? — Кейт кинула на мене погляд із серії: «Ти їй віриш?».
Я знизала плечима і відвернулась. Я втомилася від ставлення Кейт до Еліс. Вона не знала про Метта, хлопця Еліс, мотель в Атлантик-Сіті, але навіть попри це...
— Ні, ні, ця частина, вона має бути пізніше, — сказала Еліс до Джордана. — Можливо, у розділі про... про гру 2009 року?
Вона вже читала це?
—Дякую, — сказав Джордан. Його голос був стриманим, наче він просто хотів, щоб ми усі вже пішли.
—Але вже майже кінець! — Еліс широко всміхнулась, її обличчя було лише за кілька сантиметрів від його. — Ти міг би посунути вгору цей рядок про заступника тренера...
Який ще рядок про заступника тренера? Я читала це, але там було про бейсбол і я, типу, відволіклась...
—Ага, так, — кивнув Джордан. —Дякую, але я...
— О, знаю! — радісно заверещала Еліс. — Як щодо того, що ми викинемо увесь вступ і почнемо його заново? Ти міг би почати зі своєї цитати про пітчера. — Усе ще схилившись над ним, усе ще крапаючи талим снігом, вона накрила його руку своїми. — Ми впораємося...
Для Кейт це вже було занадто.
— Подруго, його дівчина, типу, отам? — прошипіла вона.
—Усе гаразд, — швидко сказала я.
—У чому твоя проблема? — примружилася Еліс на Кейт.
— О, проблема тут не у мене?
—Агов, дівчата, агов. — Тон у Джордана був різким. — Усе тут гаразд, Еліс просто намагається допомогти...
Кейт похитала головою.
— Не покривай її лайно?
— Про що ти говориш? — Голос Еліс був пронизливим.
— Слухайте, вам треба заспокоїтися, — сказав Джордан, у той самий час, як я сказала:
—Кейт, облиш, Еліс не...
—Чому б ва-ам уже не піти? — вказала на двері Еліс. Я помітила, що рука в неї тремтіла. — Нам із Джорда-ном треба поговорити.
—Це не нам тут треба піти? — Кейт підвелася, склавши руки на грудях.
Еліс зробила крок до неї. Зараз на її щоках були вже кольорові плями.
—Я сказала, що мені треба з ним поговорити. Ви-и підете, чи як?
—Ми йдемо, йдемо. — Я потягнула Кейт за руку. Щось у нас чотирьох у цьому спекотному тісному просторі змушувало мене нервувати. — Ви можете поговорити, усе гаразд...
—Ти перестанеш казати «усе гаразд»? — просичала Кейт. — Це стерво намагається вкрасти твого хлопця назавжди!
— Кейт! — Уперше, відколи я його знала, Джордан здавався сердитим.