Дженни Холландер – Усі, хто міг мене пробачити, мертві (страница 42)
Повільно і позірно Ґуннар наливає вино у два келихи і простягає один мені.
— Будьмо, — кажу я. — За... за давніх друзів. — Язик важкий у моєму роті.
— Гмм. — Ґуннар відпиває вина. — Можеш сісти.
Я сідаю. Він теж.
— Навіщо ти тут, Шарлі?
— Я- Я маю попросити тебе про послугу.
Навіть не намагаюся приховати це у своєму голосі. У якому я відчаї. Яка жалюгідна.
— Послугу. — Він пильно давиться на мене. — Шарлі хоче послугу, — повторює він майже до себе.
Я продовжую. Не можу зараз зупинитися.
— Це щодо фільму, який знімає Стеф. Переживати це заново... це жахливо. Статті, фотографи. Я цього не витримаю. Я... Я боюся того, що можу зробити. — Це нечесний прийом, але я у відчаї. Тепер, коли знаю, що вбила людей — що Стеф бачила, як я вбиваю людей, — це мій останній прийом. — Якщо її фільм вийде...
— Коли він вийде. — Ґуннар не зворушений. — Вони вже почали... як це називається?.. Препродакшн.
—Але якщо ти не передаси права на свою статтю, якщо скажеш їм... — Він мружиться на мене. Я усвідомлюю, що усе зробила не так.
—Мою статтю, — каже він. — Ту, яку ти назвала вбогою? Як там було... — Він вдає, що пригадує. — Зарозуміла. Егоїстична. Експлуататорська. Твої слова, ні?
— Ґуннаре, то було надто швидко...
—Дозволь мені, гм, прояснити. Ти покинула нас. — Його очі свердлять мої. — Навіть не попрощалася.
— Я...
—Ти назвала мене експлуататором. Ігнорувала багато років. А тепер наполягаєш на зустрічі, просиш відмовитися від грошей, престижу. Заради чого, Шарлі? Тебе?
—Твоя правда! Твоя правда. — Він має рацію. — Але те, що сталося там нагорі, Ґуннаре, про що ти не знаєш...
— Це не має значення. Усе скінчено. — Він відкидається назад на стільці. — Усе вже передано. Ти запізнилася.
—Подзвони їй. Стеф. Будь ласка. — Мій голос тепер звучить, наче каркання. — Скажи їй, що забираєш права. Тобі не зручно, ти не думаєш, що...
— Заради тебе, Шарлі? — Він сміється, коротко та єхидно. — Навіщо мені це робити?
— Бо ти, ти...
— Я сказав: «Ні». — Він встає. — Ти маєш піти, зараз.
—У тебе немає довбаного вибору!— Я підхоплююся на ноги з жаром, що пече у грудях, і викидаю вперед ліву руку зі здоровезним діамантом на пальці. —Тріпп Ґудман довбаний Вест, знаєш такого, ні? Хлопець, який володіє твоїм видавцем? Я виходжу за нього заміж, Ґуннаре. Клянуся тобі, якщо ти цього не зробиш...
—Ти погрожуєш мені?
—Так, я в біса погрожую тобі! Я скоро стану Шарлоттою Ґудман-Вест, ти це розумієш? Знаю, що так, ти усе знаєш про владу. Чи не про це усі твої довбані книжки? — Я подаюся до нього, важко дихаючи. — А тому, якщо ти й далі збираєшся писати книжки, краще тобі зі мною не зв’язуватися, Ґуннаре, я тобі це обіцяю!
Він відвертається від мене і перетинає кімнату. Я впевнена, що він збирається наказати мені піти, можливо, навіть викликати поліцію, але натомість він притуляється чолом до вікна. Заплющує очі.
— Що з тобою сталося, Шарлі?
Я не знаю, як відповісти.
—Якась інша людина. — Він обертається до мене, стиснувши губи. — Я й кажу, що ти якась інша людина. Ось чому ми бачимо тебе такою. — Його погляд блукає навколо у пошуках слова — «невпізнаваною».
—Ти знаєш, що сталося, — слабко кажу я.
— Ні. Річ не в тому. — Він хитає головою. — Ти могла б розповісти нам. Хай що це було. Клуб найкращих друзів. Пам’ятаєш?
Потрібно забиратися звідси.
— Нам бракувало тебе. Багато років.
Я плентаюся до дверей. Перш ніж він скаже щось іще.
—Чому ти не говорила з нами?
Я стрілою кидаюся до сходів і мчу вниз. Наче за мною женуться.
ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЬ
Зараз
Усю дорогу через Балтимор, Вілмінгтон, Філадельфію я продумую свої варіанти. Зізнатися самій. (Це вб’є маму). Благати Стеф відступити. (Стеф не та, хто відступає). Повернутися до Лондона. (Мене просто заарештують у Лондоні.) Переконати Ґудман-Вестів купити щось — продюсерську компанію Стеф, права на статтю Ґуннара, книжку Аарона, хай що там допоможе. (Чи допоможе це взагалі?)
Але я продовжую повертатися до цього, єдиного, що усе це зупинить.
Я не можу. Нездатна.
От тільки я здатна, чи не так?
Десь у Нью-Джерсі я з’їжджаю на узбіччя дороги і перевіряю телефон. У мене, мабуть, їде дах, бо Рене з Vanity Fair каже, що ми ніколи не зустрічалися, навіть якщо я досі відчуваю хватку її тонких пальців на своєму передпліччі. Лів написала: «Ми приземлилися. Люблю тебе. Подзвони мені, коли зможеш». А Тріпп надіслав з півдюжини повідомлень: «Ти повернешся сьогодні? Агов? Можеш, будь ласка, подзвонити мені?».
Я ігнорую його. Якщо та яскрава білявка була не Рене, то хто? Поліціянтка під прикриттям? Інша репортерка? Плід моєї уяви? Я була п’яніша, ніж гадала? Чи не була то дія атівана?
Знову Тріпп: «Ти маєш це побачити».
Заради бога.
Він надсилає ще одне повідомлення з посиланням на якийсь британський таблоїд. З тих, що годиться лише рибу загортати, як сказав би мій тато.
Відео: сестра Шарлотти Колберт б’є фотографа!
Уціліла під час «Багряного Різдва» Шарлотта Колберт не коментує майбутній фільм Стефані Андерсон про цю трагедію... але її сестра прокоментувала. В ексклюзивному відео, отриманому LTV... Фелісіті Колберт кричить: «Вона не зробила нічого поганого!» — у відповідь на питання про її сестру, головну редакторку журналу, 32 роки, а потім б’є фотографа Деніела Райта, 46 років, (вставка) у зеленому кварталі Колбертів у Річмонді... Райт каже LTV, що планує висунути звинувачення проти 18-річної...
Ні. Ні. Ні. Стоп-кадр відео показує розчервоніле обличчя Фелісіті, її роту широкій «О», улюблений пурпуровий наплічник за спиною.
Кидаю телефон на заднє садіння і б’ю по гудку, знову і знову. Чорт! Чорт!
Що вони про мене сказали, щоб змусити її так відреагувати? Чи не робили вони це усі ці тижні, переслідуючи їх з П’ять навколо нашого кварталу, пхаючи камери їй в обличчя? Я ридаю, плечі колихаються, чоло притиснуте до керма. Чому вона не розповідала батькам? Чи не намагалася вона захистити їх теж? О господи, коли вони це побачать...
Ох, Фелісіті, Фелісіті...
І тоді я з важкою впевненістю розумію: буде тільки гірше.
Випрямляюся на сидінні.