Дженни Холландер – Усі, хто міг мене пробачити, мертві (страница 36)

— Шарлотто. — Волтер підіймає пухку руку. — Зупинися на секунду.

Я зупиняюсь.

—Ти ж знаєш Тоні, — каже він. Я хитаю головою. — Тоні Лью з відділу розслідувань? Ми переманили його з Post? Ну, хай там як, він очолює нашу історію про ваше «Багряне Різдво». Знаєш, нікудишню роботу під час тодішнього розслідування...

«Схоже, що якусь інформацію приховали від публіки», — скаже він.

— ...тож Тоні тісно співпрацює зі Стефані Андерсон та її людьми. Знаєш, вона була першою, хто знайшов жертв?

Я усвідомлюю, що він питає мене.

—Так, — вимучую я.

—Точно. Звісно, ти знаєш. Так от, Тоні провів шість років на каналі КВС, товаришує з Андерсон. Дженет приходить до мене учора і каже, що там є більша історія, ніж вважав Тоні, що Андерсон говорить не під запис...

— Говорить не під запис, — чую я, як повторюю.

—Так. Так. Зауваж, я не багато що знаю, Дженет не знає, Тоні тримає свої карти при собі. Але ти знаєш, Шарлотто. — І Волтер має нахабство знизати плечима. — Знаєш, як воно, якщо це будемо не ми, й Андерсон говоритиме з кимось іншим. Це вийде, і, якщо воно таке добре, як вважає Тоні, якщо чесно, я хочу бути тим, хто це випустить.

Я не можу говорити.

—Тож у нас є багато часу пропрацювати деталі, щоб випустити цю історію у тому вигляді, який тебе задовольнить. Але наразі ти у відпустці. Якщо чесно, важливо, що ти у відпустці, поки ми говоримо із цими джерелами, а Тоні говорить з Андерсон. З юридичного погляду, я маю на увазі. — Він киває на Пулітцерівські премії в рамочках у нього на стіні. Дев’ятнадцять штук. Я колись так цим пишалася. — Наразі поговорімо про ці... обставини. Як вони можуть погано вплинути на «С»...

Але в голові у мене відлунює дещо інше.

«Андерсон говорить не під запис...»

«Там є більша історія, ніж вважав Тоні...»

Стеф ніколи не хотіла включати мене у цей фільм.

«Усе прояснити. — Ось що Стеф постійно каже у її інтерв’ю. — Нам потрібно усе прояснити»

Що як це...

Я ледь можу про це думати.

«Нам повідомили, що ти будеш головною героїнею», — сказала Джуд.

Що як фільм Стеф — про мене? Прояснює те, що я зробила?

Відштовхую стілець і встаю.

Кімната крутиться.

—Мені потрібно йти.

— Я не зможу тобі допомогти, якщо ти не...

«Допоможи мені допомогти тобі». Господа, ці чоловіки.

—Ми до цього повернемося, — кажу я, мов корпоративний автомат. — Я маю йти.

— Привіт, люба. — Хтось схиляється наді мною, загладжуючи моє волосся назад. — Шар, це я. Це лише я.

Мої очі сухі, тіло важке. Я лягла поверх ковдри у нашій спальні, рот вологий від слини, затісні шви сукні врізаються у стегна.

— Ось. — Голос Олівії суворий і теплий водночас, той самий, яким вона говорить з Роуз. — Принесла тобі чашку чаю.

Пам’ятаю, як повернулася до будинку.

Олівії з Фредді та Роуз ще не було.

Тріпп, мабуть, поїхав до офісу. Я прийняла ксанакс. Ні. Два.

—Тріпп розповів нам, що сталося, — каже Лів.

Зиркаю на неї, наче дитина, яка чекає, щоб їй сказали, що робити.

— Я знала, що відбувається щось. — Вона продовжує гладити мене по голові. — Ти гадала, що зможеш зупинити цей фільм. Тріпп сказав, ти була дуже засмучена, коли адвокати заявили, що вони не зможуть. О, Шар. Ти непокоїшся про маму й тата.

Я обертаюся до її долоні чолом і нічого не кажу.

— Знаю, ти гадаєш, що повинна їх захистити. Але вони сильніші, ніж ти думаєш.

Ні, вони не такі.

— Подивися на мене. Шар. — Олівія підводить моє підборіддя вгору. — Ми щось вигадаємо. Ти і я. Гаразд?

Можливо, це тому, що вона спіймала мене, коли я ще причмелена зі сну (можливо, через ксанакс), але я дивлюся на неї вгору: карі очі, сповнені занепокоєння, яке я бачила, коли мені було сім і я впала з велосипеда, коли мені було сімнадцять, а Фіни Томпсон порвав зі мною, — і я вибухаю слізьми.

Лів лягає на ліжко зі мною, міцно мене тримає, огорнувши руками за плечі й лоскочучи волоссям підборіддя.

—Тихше, тихше, — каже вона мені у плече. — 3 тобою усе гаразд, люба. З тобою усе гаразд. Я тримаю тебе.

«І я тобі кажу, — сказала вона Фредді, — хай що там вважає бісів Тріпп, з нею не все гаразд. Вона така в біса далека від "гаразд", що я...»

Я плачу дужче, плачу, поки у мене не болить горло і не течуть соплі, й у цьому є якесь полегшення, у плачі поруч із людиною, з якою я не могла тримати дистанцію.

Вона неначе грає роль когось, із ким я взагалі не знайома...

— З тобою усе гаразд, люба, — каже вона. — Тримаю тебе. З тобою усе гаразд.

—Не гаразд!

Вона й оком не змигне, просто продовжує гладити мене по голові.

—Знаю, що ні.

— Вони... — Роблю довгий тремкий вдих. Це не допомагає. Я знову плачу. — Вони у Chronicle співпрацюють зі Стеф, не впускають мене у власний кабінет...

— Що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі, що вони відправили мене у відпустку! — Грубо витираю обличчя. — Я брехала тобі, мені шкода, Тріпп не знає, я просто... не можу...

— Це, мабуть, спустошливо. — Лів говорить своїм голосом психотерапевтки, зваженим і співчутливим, але мені все одно. Це допомагає. — Чому ти гадаєш, що...

— Це справді спустошливо! Лів, мені потрібно її зупинити, а я н-не можу, не можу, я намагалась...

—Ти маєш на увазі Стефані?

—Так! І річ у тім... — Я ледь можу говорити, горло забите слізьми та панікою. — Лів, я збрехала. Поліції. Я-я відключилась, а тоді усі були мертві, і, гадаю... — Змушую себе це сказати. — Гадаю, це я вбила тих дівчат, і саме тому відключилась.

Спокійно, наче ми говоримо про погоду, Лів питає:

—Чому ти так гадаєш, люба?

Тож я їй розповідаю. Про вечірку «Шампанське й кайданки», спалах мого гніву щодо Кейт, її «падіння» зі сходів. Як це стало першою чорною дірою у моїх спогадах, першим разом, коли хтось постраждав. Про другу дівчину, яка «впала» у Святвечір, цього разу з одинадцятого поверху, і як я сказала поліції, що бачила, як вона вистрибнула. Про те, що сказала Нур: «Ваш мозок намагається вас захистити. Не дозволяючи вам згадати».

Я розповідаю їй про своє полегшення через результати розслідування, про усвідомлення, що вони повірили мені, про те, як минули роки, перш ніж хтось виявив, що їхній звіт був фальшивкою. Як я благала Стеф не знімати цей фільм, знаючи, що з оприлюдненням даних і пошуками розслідувачів-любителів у інтернеті мене викриють. Про прес-тур Стеф, слід з хлібних крихт перед великим розкриттям, про повідомлення Стеф: «Я знаю, що ти зробила». Я кажу їй, що не знаю, чи зможуть мої батьки пережити правду, що зі мною у в’язниці у Фелісі-ті нікого не залишиться...

—Тож нам потрібно розібратись із цією жахливою телевізійницею, — перебиває Лів. — Стефані. Та її фільмом. Нам потрібно витягнути тебе із цього.

Такий її висновок?

—Лів, — обережно кажу я, — не думаю, що тобі зі мною безпечно.

Вона сміється. Сміється.