Дженни Холландер – Усі, хто міг мене пробачити, мертві (страница 34)

—Так. Знаю. — Його очі заметалися навколо, наче він думав, що Зак міг його почути. — Слухай, я маю йти, вже пізно. — Він підійшов і швидко поцілував мене в губи. — Це було дуже...

— Боляче, — незворушно сказала я.

—Для мене теж, — сказав він і поцілував мене знову. — Побачимося завтра.

Я зачекала, поки не почула його кроки до самої кімнати Ґуннара, а потім засмикала пальцями рук та ніг і верескнула — наче коли мені було шість, і я перемогла у перегонах з яйцем і ложкою на день спорту. Я йому подобаюсь. У нас буде побачення...

Моє плече вдарилось об щось тверде, і я потягнулася по свій телефон. Ді так пишатиметься. От тільки це був не мій телефон, а Джордана, і там було повідомлення.

 

Привітик :-) Як твій День Подяки?

 

Вона додала фото. Жодної оголеності — її тато був у Конгресі, і вона ніколи не ризикувала піарним жахом. Але ще сексуальнішим якимось чином був натяк на оголеність, коли вона подалася вперед у зеленій білизні. Серцеподібне обличчя Еліс було м’яким і сором’язливим, обрамленим цими платиновими завитками — наче в пристрасної Золотоволосий, і моєю першою ідіотською думкою було: «Вона така гарна».

Тієї миті мене щось розкололо, мов блискавкою у кінцівках. Мені раптом захотілося видряпати її оленячі очі, схопити її за волосся і залишити скавчати. Ні. Ба більше. Мені хотілося бити її по обличчю, поки її грайливий вираз не зникне. Мені хотілося, щоб вона зникла, а в голові відлунювало одне лише слово: «мій, мій, мій».

Я ще ніколи так не почувалася і навіть не здогадувалася, що це було попередження.

Я дуже хотіла завдати їй болю.

Ось. Я це сказала.

 

Зараз

 

Нур тримає мене за руку. Чому Нур тримає мене за руку?

— Шарлі. Шарлі. — Її голос усе ще м’який, але зараз наполегливий. — Це Нур.

«Очевидно», — розмито думаю я, а потім усвідомлюю, що моя голова лежить на підлозі, що уся я там, і ні, ні, не знову... — Що сталося?

— Ви зомліли. У вас була задишка. Поки ви говорили. — Нур здається щиро враженою. — Я ж казала, що нам не слід...

—До того! До того, як я відключилася!

— Ви розповідали мені про... — видихає Нур. — Про те, як знайшли повідомлення на телефоні Джордана. Від Еліс. Ви почувалися... засмученою.

Жодної чорної діри. Слава богу.

Але засмученою? Я не була засмученою. Не була сердитою.

Я кипіла й потріскувала, кожен атом у моєму тілі був гіперзаряджений і готовий.

Я була достатньо молода та дурна, щоб думати, що це означало кохання.

—У нас ще залишився час? — вимогливо запитала я. — Гадаю, я...

— Ні, часу не залишилося. Слухайте, Шарлі. — Нур допомагає мені сісти. — Ми не можемо продовжувати рухатися в такому темпі. Це спосіб вашого тіла сказати вам...

Перестаю її слухати. Повільно встаю. Коліна, лікті, спина, шия. Усе наче гаразд.

—Ми можемо зустрітися завтра?

—Мені незручно від напрямку...

— Будь ласка. Ми можемо пригальмувати. —Дзуськи ми це зробимо. — Я просто... Мені це потрібно. Я почуваюся так, наче я... — Наближаюсь. — Осмислюю. Нарешті.

Нур м’якшає.

—У мене є вікно у вівторок. — Вона повертається у крісло. — Ви неабияк мене налякали, Шарлі.

— Вівторок, — повторюю я. — Побачимось у вівторок.

 

П’ЯТНАДЦЯТЬ

Зараз

 

Зустріч із адвокатами відбувається у штаб-квартирі компанії Goodman West, у залі засідання ради директорів на верхньому поверсі. Я впізнаю вираз на обличчях Джуд та Сеніора, який бачила у їхнього сина, — зосереджений, непохитний. Адвокати — їх шестеро — сидять на іншому боці столу. Очі у них рожеві й водянисті, краватки трохи розв’язані, наче просиділи пів ночі, але вони жваві та активні, розповідаючи мені, які у мене варіанти.

Є факти мого життя, що мені не належать, — кажуть вони. Наприклад: що я була там. Що я була їхньою подругою. Що я з Лондона, але переїхала до Нью-Йорка, де стала головною редакторкою і заручилась зі спадкоємцем видавничої імперії. Ці факти вважаються такими, що становлять суспільний інтерес. Вони були у нашому оголошенні про весілля в The New York Times, моєму профілі Forbes, статті Ґуннара.

Один з партнерів, Філіп (кремезний чоловік, який поцілував Джуд у щоку і потис Сеніорові руку, коли ми зайшли), підштовхує до нас видрук «Рік, якого не було».

— Ось, — каже він, — наша найбільша проблема.

Стаття Ґуннара розповідає про мене, пояснює Філіп.

Про всіх, кого Ґуннар знав у Керролі. Вона використовує наші справжні імена, описує нашу залученість і реакції...

— Знаю, я це читав, — перебиває Тріпп. — А ти, Шарлі?

Я киваю.

Не можу говорити.

Продюсерська компанія Стеф почала процес офіційного придбання прав на «Рік, якого не було», — каже нам Філіп. Це означатиме, що факти у цій статті про моє життя стають ще одним, що мені більше не належить.

—Якщо тільки містер Коргонен не збрехав, — з надією каже один з адвокатів. — Якщо він збрехав, у нас щось буде.

Я хитаю головою. Усе, що він написав, було правдою.

Якби я прийняла його історію, коли він надіслав її мені, якби випустила її у «С», правами на неї володіла б Chronicle. Могла б не дати виставити їх на продаж.

Уперше гадаю, чи не було надсилання статті виявом Ґуннаровоі доброти.

Філіп продовжує: хоч Стеф може використовувати факти про моє життя у публічному доступі, вона не може домислювати мою історію або персонажа таким чином, який можна було б вважати зловмисним чи шкідливим для моєї репутації. Якщо вона це зробить, тоді у нас будуть підстави для позову...

—Але тоді буде вже надто пізно, — перебиваю я.

— Шарлотто, дай йому закінчити, — каже Джуд.

Філіп наполегливо веде далі. У них є план, каже він. Вони надішлють запит на сценарій, як тільки той буде готовий, пошукають рядки чи описи, які можна вважати «згубними» для мого персонажа чи кар’єри. Як тільки ми знатимемо, як вони планують мене зобразити, то знайдемо способи заперечити. А потім знову. І знову.

— Гора скарг, — завзято каже ще один адвокат. — Врешті-решт вони відступлять. Поріжуть більшість ваших сцен. Воно буде того не варте.

—Але якщо ми не зможемо знайти «згубні» моменти у сценарії? — випалюю я у відповідь. «Якщо все, що вони вкладуть у нього, буде правдою? Що як вони не поріжуть? Що як ми не зможемо їх зупинити?»

— За найгірших обставин, — каже Філіп, — ми зможемо звести вашу роль до мінімуму.

— Це буде достатнім, — каже Джуд.

—А прізвище? — питає Сеніор глибоким голосом. Спочатку я гадаю, що він має на увазі моє прізвище.

— Ви плануєте побратися наступного літа? — питає Філіп Тріппа.

—Так, — каже Тріпп. — У липні.

— Ви з нареченою маєте ухвалити рішення, — каже Філіп Тріппові. На мене він не дивиться. — Вони намагаються випустити фільм до десятої річниці. Наступного грудня. Якщо ви одружитесь, ну, скажімо, наступного липня... — Він багатозначно дивиться на Джуд із Сеніором.