Донато Карризи – Ловець тіні (страница 45)
— Дідько тобі в печінку, ти не можеш просити мене про таке!
Ерріаґа й оком не змигнув.
— Після бабциної смерті ти вирішив кремувати тіло, хіба ні? Однак Елеонора була така набожна, що навіть прикупила собі нішу на цвинтарі Верано. То був би великий гріх, якби довелося ексгумувати труну й перевіряти рештки тіла на наявність у них слідів незвичайної отрути, як-от диметилртуть. Ба більше, я впевнений, що за консультацією звернулися б саме до тебе, зважаючи на той факт, що в лабораторії ЛТА неважко наткнутися на схожі речовини.
— Добре, — погодився Стріні.
Ерріаґа обдарував його своєю черговою посмішкою гієни:
— Я радий, що ми відразу порозумілися. — Він поглянув на годинник. — Гадаю, тобі час іти, робота чекає.
Леопольдо Стріні якусь мить повагався. Зрештою підвівся й рушив до каси, щоб розплатитися. Ерріаґа був такий задоволений, що встав зі свого місця й пересів на те, де до цього сидів експерт. Узяв недоїденого гамбургера і вже зібрався був його вкусити, наплювавши на холестерин і високий тиск, коли його увагу привернув увімкнений без звуку телевізор.
Тієї миті на екрані саме з’явився віцеквестор Моро, який давав інтерв’ю купі журналістів за кілька метрів від того місця, де знайшли два скелети в лісі. Ерріаґа бачив ту сцену вже принаймні з десяток разів напередодні, адже новини крутили на каналі щогодини. Однак до тієї миті він якось не помітив того, що відбувалося у віцеквестора за спиною.
На задньому тлі якась молода поліціянтка перехрестилася у зворотному напрямі:
Він знав ту жінку. Три роки тому вона вже брала участь в одному важливому розслідуванні.
Що в дідька вона робить? До чого отой жест?
«Або вона дуже хитра, або геть дурна, — подумав Баттіста Ерріаґа. — Та в обох випадках вона напевне не уявляє навіть, у яку небезпечну халепу вскочила».
3
Новина надійшла до редакцій газет відразу пополудні.
Слідчі розповсюдили її, щоб відновити довіру загалу, а ще — щоб відсунути на другий план історію про знайдення решток двох автостопників.
Діана Дельґаудіо, та дівчина, що дивовижним чином вижила після удару ножем у груди та після всієї ночі в лісі, отямилася й почала спілкуватися. Вона зробила це письмово. Одним-єдиним словом.
«Вони».
Однак гірка правда полягала в тому, що Діана мала лише одне миттєве просвітління, а потім знову впала в кому.
На думку лікарів, нічого дивного не сталося, тож ніхто з них не хотів заглиблюватися в марні сподівання. А довкола вже заговорили про початок одужання, і всім їм бракувало сміливості це спростувати.
«Хтозна, які моторошні видіння бачилися їй у неприродному сні, що в ньому вона перебувала», — думала Сандра.
І слово, що вона написала на аркуші клінічної картки, могло бути навіяне отим коматозним станом. Чимось на кшталт безумовного рефлексу. Так само буває, якщо кинути зануреному в стан коми пацієнтові м’ячика, а той ловить його на льоту.
Лікарі спробували знову дати Діані ручку й аркуш, але та спроба не мала успіху.
«Вони», — подумала Сандра.
— Для перебігу слідства це не має ніякої цінності, — сказав комісар Креспі. — Лікарі кажуть, що те слово може бути пов’язано з якимись минулими спогадами. Можливо, вона пригадала певний епізод зі свого минулого життя й написала «вони», маючи на увазі його.
Справді, слово не було пов’язане з якимось запитанням і навіть не було викликане реакцією на розмову двох медсестер, яку ті вели, поки Діана написала його в картці.
Вони просто говорили про нареченого однієї з них.
Хтось із журналістів навіть припустив, що оте «вони» було адресоване більшій кількості осіб, що перебували на місці злочину в лісі під Остією. Однак Сандра насамперед відкидала ту гіпотезу: сліди, що їй довелося фотографувати, особливо відбитки кроків на землі, чітко вказували на те, що там був один убивця. Звісно, якщо він не мав спільника, який умів літати або перестрибувати з одного дерева на друге… Дурні вигадки журналістів.
Таким чином оте слово не внесли до переліку доказів і свідчень, зазначених на дошці в оперативному залі ЦОС.
Усім здавалося очевидним, що елементи останнього подвійного вбивства (насправді першого із цілої серії в хронологічному порядку) є недостатніми. Якщо точніше, під час розгляду всіх трьох випадків можна було констатувати, що їх кількість скоротилася.
Під час вивчення справи з автостопівцями доводилося враховувати той факт, що після неї минуло багато часу. Вміст наплічників двох юних німців уже вивчали експерти ЛТА.
Креспі сподівався, що в Леопольдо Стріні будуть добрі новини. А передусім — певні докази.
— Чому вони там так довго копирсаються? — запитав комісар.
Він мав на увазі, що незадовго до засідання в оперативному залі ЦОС віцеквестора Моро несподівано викликав до себе квестор.
Сандра не мала відповіді, могла лише уявляти її собі.
— Що означає «узгодження дій сил змішаного складу»?
— А те, що віднині не ви один керуєте цією операцією, — сказав голова поліції.
Однак Моро не вгавав:
— Нам ніхто не потрібен, ми й самі впораємося. Але дякую.
— Ти ж сам знаєш, — став пояснювати квестор, — на нас натисли, ти ж бо знав, що ми в усіх на виду: у міністра, у мера, у громадськості, у засобів масової інформації.
Вони вже з пів години сиділи в кабінеті квестора, на останньому поверсі палацу на Віа-Сан-Вітале.
— Ну, і що тепер? — запитав віцеквестор.
— Офіційно карабінери з ООГ братимуть участь у слідстві разом з вами. Ми мусимо передавати їм усю інформацію, що є в нашому розпорядженні, і вони робитимуть так само. Ідеться про створення посиленої команди. Так вирішив міністр, згодом він збере пресконференцію, щоб про це оголосити.
«Яка дурниця!» — хотілося сказати Моро. Залучення масових зусиль у цій справі мало чим могло зарадити. Ба більше: інколи залучення численних учасників могло нашкодити слідству. Адже в разі розподілу прав на керування терміни продовжували. Визначення «посилена команда» слугувало лише для того, щоб задобрити засоби інформації, що черпали свої знання з трилерів. Насправді слідство мали проводити тихо, прочісувати територію метр за метром. То була робота секретних служб, які, отримуючи відомості від інформаторів, аналізували чутки. Робота, що скидалася на ткання килима, — повільно й терпляче, вибудовуючи сюжет.
— Добре, це офіційна версія. А насправді яка ситуація?
Квестор поглянув Моро просто в очі, помітно було, що він уже починав лютувати.
— А така: два роки тому за вбивство двох німецьких автостопівців ти відправив за ґрати невинну людину. І тепер отой сучий син хоче подати позов на державу. Його адвокат виступив із заявою, цитую: «Його клієнта два роки тому примусили зізнатися, він є жертвою судочинної системи та легковажних дій поліції». І що тепер? Злодій тепер вдає із себе героя! А сьогодні вранці один з найвідоміших сайтів новин запустив опитування щодо того, як ти керуєш цим слідством. Хочеш знати результати?
— Отже, шефе, ти мене відсторонюєш від справи.
— Ти сам себе відсторонив, Моро.