Долорес Редондо – Диригент (страница 113)

Амая спробувала піднести руку до пораненого місця і помітила, що все ще стискає пістолет. Їй подумалося, що інструктор пишався би нею.

«Тримай зброю так міцно, ніби хтось намагається відібрати її у тебе», — сказав Сальвадор, коли навчав її стріляти у Памплоні. Передсмертні думки видалися їй цікавими. Вона здійняла другу руку й інстинктивно намацала місце, куди влучила куля, згадуючи бронежилет, який була змушена залишити в Новому Орлеані, перш ніж сісти в автобус. Їй ввижався голос інструктора, який мовив таке: «У світі немає захисту від куль. Поліціянта врятує не бронежилет, а вправність».

Здалеку долинав вереск переляканих людей. Канапа заважала їй роздивитися, що відбувається, проте вона розпізнала голос хлопчика, який благав про допомогу. Захекана, вона обперлася об підлокітник і затамувала дух, оскільки кожен ковток повітря завдавав їй такого пекельного болю, що в очах темніло, і виникала загроза знепритомніти. А непритомніти не можна. Таким було друге правило для пораненої людини. Не випускаючи пістолет, вона поповзла в глиб кімнати, піддавшись спокусі оглянути місце на підлозі, де Ленкс поцілив її. Крові не було. Куля застрягла всередині. Уява намалювала шматочок металу біля її серця, пошкоджені тканини, перерізані вени.

«Припини. Це шок, викликаний пострілом».

У вухах відлунювала глуха пульсація — серце оленятка шалено калатало.

«Якщо ти піддасися паніці, то спровокуєш тахікардію. Почнеться фібриляція передсердь, і тоді...»

Вона знову обмацала рану і трохи натиснула на неї, уявляючи траєкторію кулі. Біль пройняв її з обох боків, але наступної миті став більш стерпним.

«Вибачте, інструкторе. Мені доведеться зробити це однією рукою, але обіцяю вам, що я відпущу зброю лише тоді, коли мене вб’ють», — розвеселившись, подумала вона.

Амая пробиралася далі, спираючись на лікті та п’ятки. Крики хлопчика, плач новонародженого, виття жінок спонукали її рухатися швидше. Вона усвідомлювала, що майже нічого не бачила. Мозок виділяв велику кількість адреналіну з метою виживання, викликаючи часткову сліпоту — здавалося, вона дивиться крізь стару підзорну трубу. Осяяна яскравим техаським сонцем вітальня перетворилася на темний тунель, подібний до того, який описували люди, що вціліли після перестрілки.

Дівчина дісталася канапи. Треба було підвестися, але вона розуміла, що не може звільнити руку, що лежала на грудях. Друга рука, що тримала зброю, служила їй чимось на кшталт кригоруба, завдяки якому вона перекотилася через підлокітник і виштовхнула себе з достатньою силою, аби стати навколішки. Ідея підняти голову була невдалою. Шкіра вкрилася плівкою поту, до горла підступила нудотна хвиля, і вона мало не впала. Довелося визнати, що їй не вдасться випростатися. Щосили чіпляючись за канапу, зіщулившись так, неначе її мучили блювотні позиви, напівпритомна Амая незграбно поповзла на колінах. Найважче було боротися з потребою вдихнути повітря, що було життєво необхідним, але вбивало її, змушуючи стогнати від болю, ускладнюючи її спроби повернути гостроту зору й розгледіти щось крізь туман, яким гарячка застилала їй очі.

Ленкс навалився на свого сина. Осідлавши хлопця, він намагався цілитися у нього, а хлопчик насилу відвертав від себе зброю, обхопивши її обома руками. Тим часом його мати та сестра істерично верещали. Амаї здалося, що хтось подзвонив у двері, а потім кілька разів постукав... Вона спрямувала дуло пістолета на Ленкса. За нормальних обставин постріл би вже пролунав, однак вона усвідомлювала, що може ненароком влучити в когось із родини. Вона нахилилася, докладаючи неймовірних зусиль, щоби тримати чоловіка на мушці, але слабкість взяла гору, зваливши її вниз, неподалік від місця, де Ленкс продовжував битися зі своїм сином. Немовля заходилося плачем. Тоді Амая все ж таки звільнила руку, якою здавлювала груди, бо їй була потрібна опора. Голова розколювалася від болю. Дівчина відчула, що її ось-ось знудить. Неспроможна високо утримувати зброю, вона опустила її, уперлася дулом у ногу Ленкса й вистрелила.

Мартін завив, як дикий звір, і витягнув шию, силкуючись роздивитися місце, де вибухнула кістка. Коли він завалився на бік, усі побачили білуваті сухожилля й уламки кісток, що нагадували розпущену квітку, чиї шипи проштрикнули тканину ретельно відпрасованих штанів. Револьвер випав з його рук.

«Підбери зброю згодом. Спершу треба одягнути на нього наручники».

Метнувшись до Ленкса, Амая притиснула його до підлоги, грубо вивернула лікті й защепнула наручники. Потім — майже всліпу — обмацала всю поверхню в пошуках револьвера. Поклавши його в кобуру, вона перевела погляд на Томаса, який заворожено дивився на зброю, і зробила заперечний жест. І тільки тоді — спітніла й знесилена — агентка дозволила собі впасти поряд із Ленксом. Його рідні втекли з вітальні. Вони щось кричали в глибинах будинку і телефонували до поліції. Закутий у кайданки, почасти залитий її кров’ю, Ленкс мовчки лежав і з відразою дивився на Амаю. Навіть у такій приниженій позі він не втратив своєї пихатості, притаманний йому вираз моральної вищості нікуди не подівся.

— О господи! Від вас смердить сечею, — сказав він, розпізнавши різкий аміачний запах, який раніше не міг визначити.

Важко дихаючи, Амая позирнула на нього. У голові паморочилося, вона очікувала, що будь-якої миті знепритомніє.

— Ідіот, — насилу вимовила дівчина. Вона не зомліла.

Він сказав правду: від неї смерділо. Вона здійняла руку, якою прикривала рану. Поганий знак. Кров чорніє, коли настає смерть, або набуває подібного темного відтінку в місячному сяйві. Щоправда, останніми хвилинами їй дихалося краще. Розірвавши футболку, Амая оглянула вхідний отвір кулі. Одним ривком вона витягла продірявлений мішечок із козячої шкіри, з якого текла та зловонна чорна рідина. Піднесла його до обличчя і принюхалася. Звідти доносився огидний запах гнилі та смерті. У самісінькому центрі виднілася матова бурувата куля, що нагадувала коштовний камінь у калюжі смоли. Не вірячи власному щастю, дівчина торкнулася грудної клітки й обмацала вкрите синцями місце, де відчувався біль. Жодної рани. Вона лишилася цілою і неушкодженою.

Амая розвернулася до Ленкса і вдивилася в його обличчя, здивована власною проникливістю. Та сама стрижка, той самий повсякденний костюм, той самий охайний вигляд. За вісімнадцять років геть нічого не змінилося. Він навіть носив ту саму модель окулярів (зараз вони звисали з його вуха). Чоловік, який дотримувався традицій. Поганих традицій.

Вона мовила до нього:

— Мартіне Ленксе, ви заарештовані за вбивство вашої матері, вашої дружини та ваших дітей, скоєне у Медісоні вісімнадцять років тому; за вбивство родини Ендрюсів у Ґальвестоні, вчинене вісім місяців тому. Вас затримано за підозрою у вбивстві щонайменше шести сімей у різних регіонах країни, а також за замах на вбивство вашої власної родини сьогодні в Остіні, Техас. Ви маєте право... — Вона перелічувала його права, поки до вітальні забігали поліціянти Остіна.

77. Нормальний чоловік

Будівля імені Едґара Гувера, штаб-квартира ФБР, Вашингтон

П’ятниця, 16 вересня 2005 р.

Амая підписувала купу заяв, сидячи навпроти директора в його кабінеті. Того дня Джим Вілсон одягнув бірюзовий костюм, аби конкурувати з Вердоном. Поганий вибір. Цей колір йому не личив. Вердон стояв трохи далі, обпершись об вікно, що виходило на бульвар Пенсильванії. Він нагадував імпозантного капітана флоту — діаметральну протилежність директора Вілсона.

Амая надряпала свій підпис на десятку різних документів, після чого з полегшенням відкинула ручку і позирнула на свій багаж, що стояв біля дверей.

— Ви певні, що не передумаєте і не захочете залишитися? — спитав директор, побачивши вираз її обличчя.

— Так, я певна. — Вона простягла йому папери.

— Я наполягатиму. Для ФБР буде краще, якщо ви переглянете своє рішення.

— Помер мій батько, коли Катріна підступала до Нового Орлеана, — відказала Амая, не вдаючись до пояснень. Вона вперше вимовила це вголос. Можливо, саме тому її слова пролунали достатньо емоційно й переконливо для директора.

Вілсон зрозумів, що Дюпре повідомив їй сумну звістку. Він оцінювально глянув на неї. Безперечно, ця інформація свідчила на її користь. Ловити злочинця під психологічним тиском, із таким важким тягарем на серці...

— Розумію. Можливо, згодом.

Вона зробила невизначений жест.

— Як вам відомо, ви маєте співпрацювати з судовими психіатрами, які вивчають профіль Ленкса. Такий персонаж — ще й живий! — цінний подарунок для тих, хто досліджує поведінку злочинців.

— Звичайно.

Вілсон перевірив наявність підпису в нижньому кутку кожного аркуша. Попри внутрішні конфлікти, спецоперація була проведена бездоганно й завершилася арештом небезпечного серійного вбивці, який останні вісімнадцять років посідав перше місце у списках осіб, що перебували у розшуку ФБР. Найважливішу роль відіграла тимчасова агентка, запрошена Алоїзієм Дюпре до його елітної групи польових агентів.

Найважче їм далися перемовини стосовно її повернення до Іспанії. Вони всілякими способами намагалися довести їй, наскільки важливо представити її журналістам як агентку ФБР.

Дівчина виявилася такою впертою, що зрештою їм довелося визнати свою поразку. Вона зробила поступку, виступивши на пресконференції разом із Джонсоном, який майже одужав після травми плеча, але мав носити перев’яз, що надавав йому подібності з романтичним героєм.