Долорес Редондо – Диригент (страница 114)

До них приєднався директор Вердон. Одягнена в костюм із логотипом ФБР, Амая була уособленням професійної компетентності. У стислій біографічній довідці наводилися її досягнення починаючи з дванадцяти років — чудові оцінки, назви престижних американських коледжів, де вона навчалася, Університет Лойоли, наукові звання, бездоганна професійна підготовка і сумлінна служба у ФБР (не уточнюючи, що вона дала присягу лише два тижні тому).

На екрані телевізора, що стояв за спиною Вердона, знову і знову прокручувалися кадри пресконференції. Зображення Амаї та Джонсона крупним планом чергувалися зі світлиною, взятою з офіційного архіву агента Дюпре.

Останніми днями головною сенсацією були новини про «різника родин», як охрестили його журналісти. Репортажі рясніли старими чорно-білими знімками маєтку Ленкса в Медісоні, де він убив свою першу родину вісімнадцять років тому, й останніми фотографіями його будинку в Остіні. Також додавалися портрети сеньйори Девіс, яка ховала обличчя, стараючись прошмигнути до власної домівки, і юного Томаса, який дивився прямо в об’єктив. А ще — панорама Нового Орлеана з висоти пташиного лету і низка світлин із різних зруйнованих ураганами місць, представлених як ферма Джонсів або будинок Міллерів (хоча це не відповідало дійсності). Амая усміхнулася, побачивши Клейтона Грея, який виклав свою теорію про «мокру наречену», тримаючи в руках фотографії рідних Ленкса, відзняті в його студії, й окремий портрет Ленкса, що вражав загадковою посмішкою Джоконди. Крім того, Грей згадав про свій талант тлумачити міміку та жести, відзначений однією агенткою ФБР, докинувши, що має намір вступити до університету і вивчати невербальну мову після виходу на пенсію. Потішила її й оповідь маленького Альберта про те, як він уникнув смерті двічі за день: вперше, коли укрився від торнадо, і вдруге, коли побачив Ленкса біля ферми Джонсів. Судячи з усього, батько Альберта не хвилювався через те, що телевізійники мучать його сина. Гроші все вирішили. Хлопчик досі носив пов’язку на нозі. Амая замислилася, чи була в цьому потреба.

Усі випуски новин починалися з повідомлень про Мартіна Ленкса. Їй було відомо, що автори спеціалізованих програм прагнули роздобути інформацію для створення документальних фільмів про маніяка, чия історія заворожила всю країну. Весь світ. Люди були ошелешені холоднокровною розправою над його першою сім’єю і патологічною одержимістю, з якою він відтворював сценарій попереднього життя. Кожна нова деталь, кожне нове відкриття, що стосувалися життя такого пересічного й водночас незвичайного чоловіка, як Ленкс, були проаналізовані цілою армією телевізійних експертів, які докладно розбирали геть усе — починаючи від його погляду і закінчуючи манерою одягатися. Амая від душі посміялася, коли графолог безапеляційно проголосив, що підпис «Роберта Девіса» свідчив про агресивну, авторитарну вдачу. Все було прораховано й визначено наперед. Навіть його дружини були дещо схожими. Він мав однакову кількість дітей, що народились у тій самій послідовності. Його будинок в Остіні не був таким розкішним, як успадкований від батьків маєток у Медісоні, проте вирізнявся тим самим класичним стилем, чіткими строгими лініями. Непримітний працівник кредитної агенції перетворився на непримітного інспектора у страховій компанії. Скромний. Діловий. Стриманий. Неговіркий, але чемний та вихований. Шоковані колеги реагували передбачувано, без упину повторюючи: «Він здавався цілком нормальною людиною! Неймовірно!»

Безперечно, найбільше уваги привертав той факт, що Мартін Ленкс анітрохи не змінився за всі ці роки. Та сама коротка стрижка. Той самий охайний, не надто дорогий костюм. Ті самі сірі краватки й навіть та сама модель окулярів у роговій оправі, що, на його думку, надавала йому респектабельного вигляду, про який він завжди мріяв. Ленкс регулярно відвідував церкву, був активним парафіянином. Двічі купляв автомобіль тієї ж моделі. Сховався в усіх на видноті. Нормальний чоловік.

Директор Вілсон вимкнув телевізор і мовив до Амаї:

— Ну що ж, агентко Саласар, ви ще встигнете намилуватися собою на екрані. Упродовж наступних місяців ваше ім’я лунатиме звідусіль. Агентка, яка заарештувала найобережнішого вбивцю з усіх, на кого поліція полювала останніми роками. Ви, певно, пишаєтеся собою.

— Дякую, сеньйоре, я лише виконувала свою роботу.

— Не будьте такою скромною, вам це не личить. Попри мою байдужу інтонацію, я щиро вітаю вас. Ваше ім’я потрапить до списку найкращих агентів за всю історію існування ФБР. Ви затримали винищувача родин, який стріляв у вас упритул. І вся ця операція проходила під моїм керівництвом, — усміхаючись, докинув він.

Вона вдихнула повітря (їй досі було важко робити глибокий вдих) і мовчки кивнула. Директор Вілсон не завершив своєї промови.

— Коли я дізнався про ваше існування завдяки звіту, я сказав агенту Дюпре: «Талант не виправдовує зухвалості».

— Я не хотіла бути зухвалою, — відказала вона.

— Не виправдовуйтесь, ви таки зухвала. Безперечно, вас навчав найкращий вчитель. Що ви можете розповісти нам про агента Дюпре?

Амая трохи помовчала, збираючи думки докупи. Їй було важливо зосередитися. Вона вже давала ці свідчення щонайменше десять разів — в усній і письмовій формі — і розуміла, що їй доведеться повторити їх ще десяток разів.

— Коли я востаннє бачилася з агентом Дюпре, ми з агентом Джонсоном і детективом Шарбу збиралися повернутися до Нового Орлеана, виконуючи його накази, оскільки працівники аварійно-рятувального відділу повідомили нам про злочин, чиї характеристики збігалися зі способом вчинення вбивств, обраним Мартіном Ленксом, якого слідчі називали «диригентом». Агент Дюпре одужував після загострення серцевої хвороби, і з ним залишився детектив Булл. За кілька годин до від’їзду ми виявили місце, де викрадачі тримали жертв. Хижку рибалок у жахливому стані, що пішла під воду, щойно ми вийшли звідти. Дівчаток там не було, проте ми знайшли деякі докази, які дозволили нам вийти на слід одного зі співучасників — Домініка Даррела. Гадаємо, він був посередником. Ймовірно, що їх перевезли до Батон-Руж, аби віддати замовникам. Може, Дюпре переконав Булла погнатися за Даррелом після того, як ми повернулися до Нового Орлеана.

Вілсон глянув на Амаю і зробив дивний жест, немовби згортаючи вовняний клубок.

— Так, я в курсі. Те саме ви написали у вашому звіті, те саме повідомив Джонсон. Ми не маємо свідчень детектива Шарбу, — провадив далі Вілсон, — тому що не мали можливості поспілкуватися з ним. Ситуація в Новому Орлеані дуже складна. Телефонний зв’язок не відновлено; сповіщають про тисячі загиблих і зниклих безвісти. Утім, я гадаю, якби нам вдалося поговорити, Шарбу повторив би те, що сказали ви двоє.

Амая на секунду опустила очі, намагаючись витіснити спогади про Шарбу та його слова про людей, що полювали на нього.

— У Дюпре стався серцевий напад. Зрозуміло, що причина невідома: немає ні документів, ні способів зв’язатися з персоналом.

Всі, хто перебував у «Черіті», були евакуйовані, а будівля оголошена зруйнованою. Попри те що Дюпре потрапив до лікарні й розслідував справу диригента, група вирішила поїхати на болота, оскільки хлопчик Джейкоб Емеріт, — Вілсон прочитав фразу, написану у звіті, — чув, як викрадачі говорили про це місце.

— Дюпре так вирішив, — уточнила Амая.

Джонсон здійняв здорову руку, просячи дозволу висловитися.

— Лікарня мала мінімальні запаси. Їм ледве вистачало пального на п’ятнадцять годин роботи генератора. Вони не мали нічого, крім знеболювальних. Ні операційних, ні ліків. Саме тоді агентка Такер повідомила нам про спецоперацію у Флориді й затримання Бреда Нельсона, якого вважали диригентом. Розслідування добігло кінця. Ми застрягли в місті, що неначе перенеслося в минуле, опинившись у кам’яному віці. Дюпре дійшов висновку, що нам слід долучитися до розкриття іншого злочину, свідками якого ми стали.

— Так, — оглушливо пролунав голос Вердона. Вони й забули, що він стояв біля вікна. — Поза всяким сумнівом, ураган Катріна і катастрофічний стан Нового Орлеана — найкраще алібі для вас. Перепрошую, я сказав «алібі»? Я мав на увазі пояснення вашого вчинку.

Чоловік із демонстративною повільністю рушив до столу, прагнучи посилити напруження незручною мовчанкою. Наблизившись до Вілсона, він мовив:

— Агент Дюпре досі не вийшов на зв’язок. Чи маєте ви якесь пояснення?

— Взагалі-то, — пробурмотіла Амая, дивлячись на Джонсона, — нам не треба пояснювати, наскільки жахливою є нинішня ситуація у Новому Орлеані. Виїжджаючи з міста, ми мало не загинули, а коли повернулися, агент Джонсон отримав поранення під час перестрілки. Ми забрали єдиний човен, який мала наша група. Дюпре був дуже хворий, коли ми залишили його під доглядом детектива Булла й місцевого знахаря — єдиного, хто міг запропонувати більш-менш нормальні медичні послуги.

— І тоді Дюпре сказав вам, що повернеться до Нового Орлеана, коли його стан поліпшиться, — припустив директор.

— Якщо точніше, він мав намір повертатися, коли в місті стане безпечно, — втрутився Джонсон. — Сумніваюсь, що ця мить настала. Ви навіть не уявляєте, що там коїться. Ситуація погіршується щогодини, умови проживання є жахливими. Солдати виселяють людей з їхніх домівок, а поліція все ще знаходить трупи тих, хто застряг у своїх будинках, потонув унаслідок бурі, коли рівень води піднявся, або помер від спраги на мостах Міжштатної автомагістралі. Стоїть тридцятип’ятиградусна спека. Немає ні питної води, ні харчів. Снайпери — «народні месники» — відкривають вогонь по всіх, хто їм не подобається. — Він вказав на своє плече. — Те місце найбільше нагадує пекло на землі.