Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 93)

Я захитала головою.

— Звісно, ні. — Все ще пирхаючи, я навпомацки знайшла його долоню, і він підняв мене. Я впала на його груди.

— Нумо перевіримо, чи правильно я зрозумів. — Він притиснув долоні до мого обличчя й притулився чолом до мого чола, обличчя було так близько, що очі розпливлися в одну велику синю сферу, і його подих зігрівав моє підборіддя.

— То обличчям до обличчя? — Шипіння сміху згасало в моїй крові, замінялося чимось іншим, але теж потужним. Я торкнулася язиком його губ, поки долоні вже спускалися нижче.

— Обличчя — не головна частина. Але ти вчишся.

Наступного дня я була в операційній, терпляче слухала літню пані з селища — родичку кухарки, яка готувала супи. Пані доволі детально описувала боротьбу з неприємним болем у горлі її невістки, що теоретично було якось пов’язано з її теперішньою скаргою на ангіну, хоча зв’язку я поки що не помітила. Раптом в отворі дверей з’явилася якась тінь, перервавши опис симптомів від старої пані.

Я підвела напружено очі й побачила, як увірвався Джеймі, а за ним Старий Алек, обидва виглядали стривожено й збуджено. Джеймі доволі грубо відклав саморобний медичний шпатель, який я тримала, і підняв мене на ноги, стиснувши обидві мої долоні своєю.

— Що… — почала я, але мене перервав Алек, зазираючи над плечем Джеймі на мої долоні.

— Так, це дуже файно, але руки? Чи вистачить на це її руки?

— Дивись. — Джеймі стиснув мою долоню й витягнув руку, порівнюючи її зі своєю.

— Що ж, — сказав Алек, роздивляючись із сумнівом, — може спрацювати. Так, може.

— Може, поясните мені, що відбувається? — спитала я, але не встигла завершити, як мене повели вниз сходами між чоловіками, а літня пацієнтка залишилася розгублено витріщатися нам вслід.

Минуло кілька хвилин, і я ошелешено дивилася на блискучий коричневий круп кобили. Проблему пояснили ще дорогою до стайні: Джеймі розповідав, а Старий Алек втручався із зауваженнями, лайкою й вигуками.

Лосганн зазвичай народжувала добре, її цінували в стайні Колума, але зараз виникла проблема. Це я бачила на власні очі: кобила лежала на боці, час від часу блискучі боки напружувалися, і кремезне тіло наче тремтіло. Я присіла навпочіпки, бачила, як губи вагіни трохи розкривалися від переймів, але більше нічого не відбувалося; крихітне копитце або делікатний вологий ніс в отворі не з’являлися. Лоша, пізнє, очевидно, лежало боком чи спиною. Алек думав, що боком, а Джеймі — спиною, і вони відволіклися на суперечку про це на мить, поки я не перервала їх нетерпляче і не спитала, чого вони очікують від мене.

Джеймі подивився на мене, наче я трохи несповна.

— Розвернути лоша, звісно, — терпляче сказав він. — Посунути передні ноги, щоб воно могло вилізти.

— О, і все? — Я подивилася на кобилу. Лосганн, чиє мелодійне ім’я означало «жаба», мала граційне тіло, як для кобили, але трохи завелике.

— Е-е, тобто залізти всередину? — Я таємно кинула погляд на власну долоню. Вона могла пролізти — отвір був досить великий — але що потім?

Долоні обох чоловіків були надто великими для такої справи. А Родерік, конюх, який зазвичай допомагав у таких делікатних ситуаціях, не міг нічого вдіяти, бо два дні тому зламав праву руку — я сама її перев’язувала. Віллі, інший конюх, все одно пішов за Родеріком — може, щось порадить, та й моральна підтримка не завадить. Він прибув миттєво, одягнений лише в драні бриджі, худі груди біліли в напівтемряві стайні.

— Це складна робота, — сказав він із сумнівом, оцінивши ситуацію й пропозицію, щоб я підмінила його. — 3 хитрощами. Потребує хисту, але й сили також.

— Не хвилюйся, — впевнено мовив Джеймі. — Клер сильніша за тебе, бідолахо. Якщо розповіси їй, що шукати й що робити, вона легко впорається.

Я була вдячна за довіру, але такої певності в собі не відчувала. Твердо сказавши собі, що це не гірше, ніж допомагати під час операції на черевній порожнині, я пішла до загону, щоб замінити сукню на штани й грубу робу з мішковини, а ще намастила долоню й руку до плеча жирним милом.

— Це вже занадто, — пробурмотіла я під ніс і просунула долоню всередину.

Там майже не було місця для маневру, і спочатку я не могла зрозуміти, що відчуваю. Але я заплющила очі, щоб краще зосередитися, і обережно мацала. Були гладкі ділянки й горбики. Гладкі частини мали бути тілом, а горбики — ногами чи головою. Я шукала ноги — передні ноги, якщо бути точною. Поступово звикла до відчуттів і необхідності завмерти під час переймів, коли неймовірно сильні м’язи матки стискали мою руку, як лещата, до болю, поки перейми не вщухали, і я могла продовжити пошуки.

Врешті-решт, мої пальці наткнулися на те, що я впізнала.

— Я засунула пальці йому в ніс! — радісно закричала. — Я знайшла голову!

— Чудово, дівча! Не відпускай! — Алек тривожно сидів поруч навпочіпки, поплескував кобилу, заспокоюючи, коли знову почалися перейми. Я зціпила зуби й притулила чоло до блискучого огузка, поки мій зап’ясток плющила чимала сила. Врешті це припинилося — я втрималася. Обережно полізла вище, знайшла вигин очниці й брову, а ще невеликий виступ складеного вуха. Знову перечекавши перейми, я спустилася вздовж вигину шиї до плеча.

— Його голова повернута до плеча, — повідомила я. — Голова хоча б повернута у потрібний бік.

— Добре. — Джеймі гладив бідолашну кобилу по спітнілій гнідій шиї. — Ноги мають бути зігнуті під грудьми. Спробуй стиснути коліно.

І я продовжувала, шукала навпомацки, занурившись по плече в тепле лоно кобили, відчуваючи жахливу силу переймів і приємне розслаблення, сліпо просувалася до мети. Почувалася так, наче сама народжую, — це була важка робота.

Нарешті моя долоня опустилася на копито: відчула округлу поверхню й гострий край, яким ще не користувалися. Я слухалася тривожних і часто суперечливих вказівок моїх радників якомога краще, по черзі тягнула й штовхала, розвертаючи неповоротку масу лошати, підтягуючи одну ногу вперед, відсуваючи другу, пітніючи й стогнучи разом із кобилою.

А потім все раптом спрацювало. Перейми вщухли, і все одразу плавно стало на місця. Я чекала, завмерши, наступних переймів. Вони настали, і малий вологий ніс зненацька з’явився, виштовхуючи мою долоню. Крихітні ніздрі на мить роздулися, наче зацікавлені новим відчуттям, і ніс зник.

— Ще один раз! — Алек ледь не танцював в екстазі, його тіло з артритом підстрибувало на сіні. — Давай, Лосганн. Давай, моє миле жабенятко!

Наче у відповідь, кобила видала придушене бурчання. Її круп різко напружився, і лоша легко вислизнуло на чисте сіно купкою вузлуватих ніг і великих вух.

Я сіла на сіно, дурнувато усміхаючись. Була вкрита милом, слизом і кров’ю, відчувала втому й біль, і від мене сильно тхнуло менш приємними аспектами кобили. Я була в ейфорії.

Віллі й однорукий Родерік дбали про нову істоту, витираючи лоша пучками соломи. А я спостерігала й раділа разом з іншими, коли Лосганн обернулася й лизнула його, ніжно підштовхуючи чолом і носом, щоб він, врешті-решт, звівся на довгі тремтливі ноги.

— Чудова робота, дівча! Неймовірна! — Алек у запалі трусив мою чисту руку, вітаючи. Раптом зрозумівши, що я хитаюся там, де сиджу, і взагалі маю гідний жалю вигляд, він розвернувся й крикнув одному з хлопців принести води. Потім став позаду мене, стиснув мозолястими старими долонями мої плечі. На диво вправно й ніжно він натискав і гладив, полегшуючи біль у плечах, прибираючи вузли з моєї шиї.

— Ось, дівча, — сказав він згодом. — Важко, так? — Він усміхнувся мені, потім із захопленням засяяв, дивлячись на нове лоша.

— Файний хлопчик, — проворкотів він. — Хто тут такий милий?

Джеймі допоміг мені помитися й перевдягнутися. Мої пальці не слухалися, і я не могла впоратися з ґудзиками корсету, а ще знала, що вранці вся рука буде синя від синців, але відчувала спокій і задоволення.

Дощ, здавалося, тривав вічність, тож коли світанок виявився яскравим і світлим, я примружилася від сонця, наче кріт, що виліз із нори.

— У тебе така гарна шкіра, що я бачу, як під нею рухається кров, — сказав Джеймі, обводячи місце, куди падав промінь сонця, на моєму голому животі. — Я можу відстежити вени від долоні до серця. — Він

ніжно провів пальцем від мого зап’ястка до згину ліктя, внутрішньою стороною руки вище й схилом нижче моєї ключиці.

— Це підключична вена, — повідомила я, дивлячись згори на шлях його пальця.

— Хіба? О, так, вона під твоєю ключицею. Розкажи ще. — Палець повільно рухався нижче. — Я хочу почути всі назви латиною. Навіть не уявляв, як приємно кохатися з лікарем.

— Це, — суворо сказала я, — ареола, і ти це знаєш, бо я казала на тому тижні.

— Казала, — пробурмотів він. — І ще дещо вигадливе. — Яскрава голова опустилася, язик замінив палець і спускався нижче.

— Умбілікус³⁰, — я зойкнула.

— Гм, — сказав він, притиснуті губи розтягнулися в усмішці біля моєї майже прозорої шкіри. — І що це?

— Ти мені скажи, — промовила, стискаючи його голову. Але він не міг розмовляти.

Пізніше я відпочивала на стільці в операційній, мрійливо занурюючись у спогади про пробудження в ліжку з променями сонця, простирадла сплуталися сліпучими білими купами, наче пісок на пляжі. Долоня лежала на грудях, і я ліниво гралася з соском, насолоджуючись тим, як він підіймався під моєю рукою за тонкою бяззю ліфа.

— Насолоджуєшся?