Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 92)

— Тридцять сьомому, — відповів Дуґал з-за сусіднього столу. Він примружився, дивлячись на небожа. — Ти був досить милим хлопцем у шістнадцять, Джеймі.

Джеймі кивнув, жуючи.

— Так. А ще швидким.

Коли сміх притих, Дуґал почав дражнити Джеймі.

— Я не знав, що ти був фаворитом, Джеймі. Дехто отримав від герцога землі й пристойне місце роботи в обмін на біль у сраці.

— Як бачите, в мене нічого цього немає, — відповів Джеймі з усмішкою, викликавши ще більше реготу.

— Що? Так і не стали ближчими? — Руперт продовжував шумно жувати.

— Трохи ближче, ніж мені хотілося б, якщо чесно.

— О, то, може, ще ближче тобі сподобалося б, хлопче? — Це крикнув з далекого краю стола високий чоловік з каштановою бородою, якого я не впізнала, і грубих зауважень і реготу побільшало. Джеймі спокійно усміхнувся й потягнувся за ще одним буханцем, не зважаючи на жарти.

— Це тому ти так несподівано залишив замок і повернувся до батька? — спитав Руперт.

— Так.

— Треба було сказати мені про такі проблеми, Джеймі, хлопче, — сказав Дуґал з награною тривогою. Джеймі видав горлом низький шотландський шум.

— Якби я розповів тобі, старий хитруне, ти додав би мені в ель одного вечора краплю макового соку й залишив мене в ліжку його світлості в якості подарунка.

Усі заревіли за столом, і Джеймі ухилився, коли Дуґал жбурнув у нього цибулину.

Руперт примружився, дивлячись на Джеймі.

— А я, здається, бачив тебе, хлопче, незадовго до твоєї втечі, ти йшов до кімнати герцога пізно ввечері. Ти точно нас не дуриш? — Джеймі схопив іншу цибулину й жбурнув у нього. Не поцілив, і цибулина покотилася геть.

— Ні, — сказав Джеймі зі сміхом, — у цьому я ще незайманий. Але якщо хочеш дізнатися все про це перед сном, Руперте, я з радістю розповім.

Під крики «Розкажи! Розкажи!» він налив неквапливо елю й відхилився в класичній позі оповідача. Я бачила, як Колум за головним столом нахилив голову, щоб чути, так само уважний, як і конюхи, і бійці за нашим столом.

— Що ж, — почав він, — Нед каже правду; його світлість накинув на мене оком, хоча в шістнадцять я був незайманий… — його перервали кілька цинічних зауважень, і він підвищив голос, щоб розповідати далі. — Кажу ж, я був наївний у таких справах, тож не розумів, що він мав на увазі, хоча мені здавалося досить дивним, що його світлість завжди хотів поплескати мене, як малого песика, і все цікавився тим, що в мене в спорані. «Чи під ним!» — прокричав п’яний голос.

— Ще більше я здивувався, — продовжив він, — коли він опинився поруч, поки я мився в річці, і запропонував вимити мені спину. Коли він закінчив зі спиною і поліз мити інше, я почав нервувати. А коли запхав руку під мій кілт, я вже здогадався, що він робить. Нехай я був цнотливим, але ж не цілковитим дурнем, розумієте?

— Я втік від тієї ситуації, пірнувши у воду з кілтом і перепливши на другий бік. Його світлість не захотів ризикувати дорогим одягом у бруді й воді. Та після цього я побоювався залишатися з ним наодинці. Він спіймав мене раз чи два в саду чи на подвір’ї, але там було просторо, і я міг втекти, постраждавши лише від його поцілунку у вухо. Єдиною поганою зустріччю був випадок, коли він наткнувся на мене самого в стайні.

— У моїй стайні? — Старий Алек мав переляканий вигляд. Він підвівся й крикнув на всю кімнату в бік головного столу. — Колуме, простеж, щоб той чоловік не ліз до моїх ангарів! Я не дозволю йому лякати моїх коней, навіть якщо це герцог! Чи турбувати моїх хлопців! — додав він, звісно, згадавши.

Джеймі продовжив розповідь, незважаючи на переривання. Дві доньки Дуґала підліткового віку слухали захоплено, аж роти пороззявляли.

— Я був у деннику: місця для маневру мало. Я нахилявся (більше грубих зауважень) — нахилявся над годівницею, кажу, прибирав із дна лушпиння, коли почув позаду звук. Не встиг випростатися, як кілт закинули вище мого пояса, і щось тверде притислося до мого заду.

Він махнув рукою, щоб угомонити шум, і продовжив.

— Ну, я не хотів, щоб мене вжучили в деннику, але й виходу не бачив. Тільки зціпив зуби й сподівався, що буде не сильно боляче, коли кінь — великий чорний жеребець, Неде, якого ти отримав в Броклбері, якого Колум продав Брідалбіну, — у всякому разі коня обурив звук, який видавав герцог. Більшість коней, звісно, любить, коли з ними спілкуються, цей теж був такий, але він мав особливу відразу до дуже високих голосів. Я не міг виводити його надвір, коли там були малі діти, бо він нервував від писку, починав копати землю й тупати.

— Його світлість, як пам’ятаєте, має досить високий голос, а в цьому випадку ще вищий, бо був схвильований. Тож коню це не сподобалося — як і мені, маю додати, — і він заходився тупати, пирхати, розвернувся й притиснув його світлість до стіни денника. Щойно герцог відпустив мене, я стрибнув у годівницю і обійшов так коня, залишивши його світлість вивільнятися самотужки.

Джеймі зробив паузу, щоб віддихатися й випити елю. До цього часу він отримав уже увагу всієї кімнати, обличчя були повернуті до нього, мерехтіли у світлі смолоскипів. Тут і там можна було помітити похмурі вирази від цих одкровень щодо найбільш владного вельможі англійської корони, але переважала необмежена радість скандалу. Я збагнула, що герцог був не найпопулярнішим персонажем у замку Леох.

— Його світлість, скажімо так, був близький до того, щоб мене отримати, тож вирішив не здаватися. Наступного дня він розповів Маккензі, що його особистий слуга захворів, і попрохав позичити мене задля допомоги з миттям і одяганням. — Колум прикрив обличчя в награному збентеженні, потішивши юрбу. Джеймі кивнув Руперту.

— Тому ти бачив, як я йшов до кімнати його світлості того вечора: так наказали.

— Ти міг мені розповісти, Джеймі. Я б тебе не змушував, — крикнув Колум з докірливим поглядом.

Джеймі знизав плечима й усміхнувся.

— Мені завадила природна скромність, дядьку. І я знав, що ти намагався вести справи з ним, тож подумав, що це завадить вашим перемовинам, якщо тобі доведеться сказати його світлості тримати руки подалі від дупи твого небожа.

— Це було дуже турботливо, Джеймі, — сухо сказав Колум. — То ти приніс себе в жертву заради моїх інтересів?

Джеймі підняв чашку в глузливому тості.

— Твої інтереси для мене завжди на першому місці, дядьку, — сказав він, і мені здалося, що за жартівливим тоном крилася гостра правда, і Колум теж це вловив.

Він осушив кружку й опустив її.

— Але ні, — сказав він, витираючи рота, — тоді я не відчував, що родинний обов’язок вимагав від мене такого. Я пішов до кімнат герцога, бо ти так мені сказав, але на цьому все.

— І вийшов звідти з уцілілим задом? — Руперт звучав недовірливо.

Джеймі усміхнувся.

— Саме так. Бо щойно я почув про це, я пішов до пані Фіц і сказав, що відчайдушно потребую дозу сиропу з інжиру. Коли вона дала мені його, я помітив, куди вона сховала пляшку, а пізніше тихо повернувся й випив усе.

Кімната затрусилася від реготу, пані Фіц теж сміялася, її обличчя почервоніло, наче в неї був напад. Вона церемонно піднялася зі свого місця, обійшла неквапливо стіл і ляснула Джеймі добродушно по вуху.

— То от що сталося з моїми чудовими ліками, юний негіднику! — Вперши руки в боки, вона хитала головою, і зелені сережки мерехтіли, наче бабки. — То був найкращий сироп!

— О, він чудово спрацював, — запевнив він її, сміючись у бік кремезної пані.

— Звісно! Як подумаю, що така кількість ліків мала зробити з твоїми нутрощами, хлопче… сподіваюся, воно було того варте. Тобі мало бути погано днями після цього.

Він закивав головою, все ще сміючись.

— Саме так, але тоді я був не в тому стані, в якому був потрібен герцогу. Він не був проти, коли я став благати відпустити мене з його кімнати. Але я знав, що не міг вчинити так двічі, тож, щойно судоми вщухли, я взяв коня зі стайні й утік. Шлях додому був довгий, бо доводилося зупинятися кожні десять хвилин, але я дістався дому до вечері наступного дня.

Дуґал жестом попросив про нову бочку елю, яку передав з рук у руки до Джеймі.

— Так, твій батько надіслав листа, мовляв, вважає, що ти вже достатньо побачив із життя замку, — сказав він, усміхаючись з жалем. — Мені здалося, що в листа був дивний тон, але тоді я не зрозумів.

— Що ж, сподіваюся, ви приготували ще сиропу з інжиру, пані Фіц, — втрутився Руперт, тицяючи її фамільярно ліктем в ребра. — Його світлість буде тут за день чи два. Чи ти гадаєш, що твоя нова дружина вбереже тебе цього разу, Джеймі? — він скоса подивився на мене. — Схоже, тобі доведеться охороняти її. Я чув, що слуга герцога не поділяє його смаків, але також активний.

Джеймі відсунув лавку й встав із-за столу, підняв мене. Обійняв мене рукою за плечі й усміхнувся Руперту.

— Що ж, тоді, напевно, нам двом доведеться відбиватися спина до спини.

Руперт розплющив очі у жахливому розпачі.

— Спина до спини?! — вигукнув він. — Так і знав, що ми забули тобі дещо сказати перед весіллям, хлопче! Тепер зрозуміло, чому вона ще не вагітна!

Долоня Джеймі стиснула моє плече, розвернула мене до арки, і ми пішли геть під град сміху й непристойних порад.

У темряві коридору Джеймі притулився до каменів стіни, зігнувся. Я теж не могла стояти, сповзла на землю біля його ніг і безпорадно хихотіла.

— Ти йому не сказала? — прохрипів згодом Джеймі.