Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 90)

— Таке я навряд забуду, — похмуро запевнила я його. Я згадала розповідь Джеймі про його покарання за наказом Колума, і мені стало цікаво, скільки з цього було помстою за бунт його матері.

Та Колум не зміг скористатися можливістю видати сестру за вождя клану Ґранта. На світанку Дуґал знайшов Малкольма Ґранта біля головної дороги, де він ночував із супутниками під кущем дроку, закутавшись у накидку.

І коли Алек й інші примчали дещо пізніше, вони застигли, побачивши Дуґала Маккензі й Малкольма Ґранта, оголених до пояса з виразними слідами бійки. Вони ледве трималися на ногах, хиталися, але все ще час від часу намагалися вдарити один одного, коли могли дотягнутися. Помічники Ґранта сиділи вздовж дороги, наче сови, крутили головами туди-сюди, поки на стежці у скупому світанковому світлі згасала бійка.

— Обидва важко дихали, як загнані коні, і пара підіймалася від їхніх тіл у прохолоді. Ніс Ґранта набряк, ставши вдвічі більшим, а Дуґал насилу міг бачити, в обох текла кров, що засихала на їхніх грудях.

Коли з’явилися люди Колума, помічники Ґранта скочили на ноги, схопилися за мечі, і зустріч призвела б до серйозного кровопролиття, якби якийсь спостережливий хлопець з Маккензі не помітив доволі важливої деталі: Еллен Маккензі серед Грантів не було.

— Тоді вони хлюпнули водою на Малкольма Ґранта й повернули його до тями, тож він розповів їм, що намагався пояснити Дуґалу, але той не став слухати, що Еллен провела з ним у трояндовому саду всього чверть години. Не сказав, що сталося між ними, але, хай би там як, він образився так сильно, що захотів одразу поїхати, не зазирнувши до залу. Він залишив її там, і більше не бачив, взагалі не хотів навіть чути ім’я Еллен Маккензі. І з цим він заліз на коня — хоч і насилу, але зміг — і поїхав геть. І дружби бодай з кимось із Маккензі більше ніколи не водив.

Я зачаровано слухала.

— І де весь цей час була Еллен?

Старий Алек розсміявся, звук нагадував скрип петель дверей стайні.

— Далеко за пагорбами. Але вони про це дізналися не одразу. Ми розвернулися й помчали додому, Еллен так і не знайшли, а на подвір’ї стояв Колум з білим обличчям, його підтримував Анґус Мор.

Це викликало ще більше збентеження, бо гостей було багато, і всі кімнати замку були заповнені, як і всі мансарди й закутки, кухні й комірки. Здавалося неможливо виявити, хто з людей у замку також зник, але Колум скликав усіх слуг, почав наполегливо перевіряти списки запрошених, питаючи, кого бачили ввечері, де і коли. Врешті-решт, він знайшов кухарку, яка пригадала, що бачила чоловіка в коридорі перед тим, як подали вечерю.

Вона помітила його лише тому, що він був такий гарний, високий і кремезний, сказала вона, з волоссям, яку чорного селкі, й очима, як у кота. Вона стежила, як він ішов коридором, милуючись, і побачила, що він зустрівся з кимось у дверях, що вели назовні — з жінкою, одягненою в суцільне чорне зі схованим під каптуром плаща лицем.

— Що за селкі? — спитала я.

Алек глипнув на мене своїм оком, в кутиках очей зібралися зморшки.

— В Англії ви звете їх тюленями. Якийсь час після цього, навіть дізнавшись правду про це, мешканці селища розповідали одне одному, що Еллен Маккензі забрали в море, щоб вона жила серед тюленів. Ти знала, що селкі знімають свої шкури, коли виходять на берег, щоб ходити, як людина? І якщо знайти шкуру селкі й сховати, він… чи вона… — додав він справедливо, — не можуть знову піти в море, а мають залишатися з тобою на суші. Вважається, що так можна отримати файну дружину, бо ті жінки добре готують, і вони — найвідданіші матері.

— Та все ж, — розсудливо сказав він, — Колум не поспішав вірити, що його сестра пішла з тюленем, він так і сказав. Тому викликав гостей одного за одним, розпитував усіх, чи знали вони такого чоловіка. З часом їм вдалося дізнатися, що його звали Браян, але ніхто не знав його клану чи прізвища. Він був на іграх, але тоді вони звали його лише Браян Ду.

Справа тимчасово застрягла, бо вони не знали, в якому напрямку шукати. Та все ж навіть найкращі мисливці час від часу мусили зупинятися біля дому, прохати трохи солі чи кухлик молока. І згодом до Леоху долетіла звістка про пару, адже Еллен Маккензі була дівчиною з надзвичайною зовнішністю.

— Волосся, як вогонь, — мрійливо сказав Алек, насолоджуючись теплом масла на спині. — І очі, як у Колума, — сірі з густими чорними віями — дуже мила, але така зовнішність вражає серце. Висока жінка, навіть вища за тебе. І така світла, що очам боляче дивитися.

— Пізніше я прочув, що вони зустрілися під час зборів і після одного погляду вирішили, що в їхньому житті вже не може бути нікого іншого. Тож склали план і втекли під носом Колума Маккензі й трьох сотень гостей.

Він раптом розсміявся, згадавши.

— Дуґал, врешті-решт, знайшов їх: вони жили в будинку фермера на краю земель Фрейзерів. Знали, що мусять ховатися, поки Еллен не народить і поки дитина не підросте, щоб було зрозуміло, чия вона. Тоді Колуму довелося б погодитися на шлюб, навіть якщо він був проти… а йому це не подобалося.

Алек усміхнувся.

— Поки ви мандрували, не помічала випадково шрам у Дуґала на грудях?

Я бачила цю тонку білу лінію, що перекреслювала ділянку серця й тяглася від плеча до ребер.

— Його залишив Браян? — спитала я.

— Ні, Еллен, — відповів він, усміхаючись від виразу мого обличчя. — Щоб він не перерізав горло Браяну, що той і збирався зробити. Та Дуґалу про це краще не нагадувати.

— І на думку би таке не спало.

На щастя, план спрацював: Еллен була вже на п’ятому місяці вагітності, коли Дуґал знайшов їх.

— Потім було перероблено багато справ, і дуже неприємні листи літали між Леохом і Б’юлі, але все вдалося вирішити; Еллен із Браяном зайняли будинок в Лалліброху за тиждень до народження дитини. Вони одружилися на подвір’ї, — додав він, наче тільки згадав, — щоб він міг перенести її через поріг уперше як дружину. Потім він казав, що ледь не надірвався, підіймаючи її.

— Ви так розповідаєте, наче добре його знали, — завершивши надання допомоги, я витерла ковзку мазь з долонь рушником.

— О, трохи, — сказав Алек, сонливий від тепла. Повіка опустилася на його оці, зморшки на старому обличчі розслабилися, і зник вираз легкого дискомфорту, який зазвичай надавав йому небезпечного вигляду.

— Звісно, Еллен я знав файно. Враяна зустрів роки по тому, коли він привів хлопця — ми поладнали. Він добре порався з кіньми. — Його голос притих, і повіка заплющилася.

Я вкрила ковдрою розпростертого старого й пішла навшпиньки, залишивши його спати біля каміна.

Залишивши Алека спати, я пішла до нашої кімнати і застала Джеймі в тому ж стані. У похмурий дощовий день варіанти розваг у приміщенні були обмежені, а я не хотіла будити Джеймі або приєднуватися до нього в забутті, тож залишалися лише читання чи шиття. З останнім у мене справи склалися гірше, ніж посередньо, тому я вирішила позичити книгу з бібліотеки Колума.

Відповідно до особливих архітектурних принципів побудови Леоха, заснованих на загальній огиді до прямих ліній, сходи, що вели до кабінету Колума, двічі розверталися, і кожна така точка була відмічена малим майданчиком. Слуга зазвичай стояв на другому майданчику, готовий виконати завдання чи допомогти вождю, але сьогодні його не було на місці. Я чула згори гучні голоси, напевно, слуга був з Колумом. Я завмерла біля дверей, не знала, чи варто втручатися.

— Я завжди знав, що ти дурень, Дуґале, але не думав, що ти такий ідіот. — Колум з дитинства перебував у товаристві вчителів і не звик до мандрів з воїнами й звичайними людьми, як його брат, тож зазвичай розмовляв без сильного шотландського акценту, властивого Дуґалу. Та тепер культурна вимова зникла, і голоси важко було розрізнити — обидва стиснуті гнівом. — Я міг би очікувати від тебе такої поведінки, коли тобі було двадцять, але заради Бога, чоловіче, тобі сорок п’ять!

— Тобі, звісно, багато про це відомо, так? — голос Дуґала звучав глузливо.

— Ні. — Відповідь Колума прозвучала різко. — І хоча не часто знаходжу привід дякувати Богу, можливо, він вчинив зі мною краще, ніж я думав. Я чув, що мозок чоловіка припиняє працювати, коли в нього стирчить піструн, і тепер, мабуть, я в це вірю. — 3 гучним скреготом ніжки стільця відсунулися по каменю підлоги. — Якщо брати Маккензі на двох мають лише один мозок і один піструн, то мені подобається моя половина в такому разі!

Я вирішила, що вони явно не зрадіють третьому співрозмовнику, тож тихо відійшла від дверей і розвернулася, щоб спуститися сходами.

Шарудіння спідниць з першого майданчика змусило мене завмерти. Я не хотіла, щоб мене спіймали на підслуховуванні біля кабінету вождя, і розвернулася до дверей. Майданчик тут був широкий, і гобелен вкривав стіну майже від стелі до підлоги. Мої стопи буде видно, але тут уже нічого не вдієш.

Причаївшись, як щур, позаду гобелена, я почула, як кроки знизу сповільнилися, поки наближалися до дверей, і зупинилися на дальній стороні майданчика, бо невидима гостя збагнула, як і я, що в братів відбувалася особиста розмова.

— Ні, — Колум говорив уже спокійніше. — Звісно, ні. Жінка — відьма чи щось близьке до цього.

— Так, але… — відповідь Дуґала перервав нетерплячий голос брата.

— Я сказав, що владнаю це. Не переймайся, братику. Я простежу, щоб із нею вчинили правильно. — Нотка прихильності — попри сердитість — прослизнула в голосі Колума. — Скажу от що. Я написав герцогу. Він має дозвіл на полювання на землях над Ерліком — хоче постріляти там оленів. Планую відправити Джеймі з ним: може, в нього ще є якісь почуття до хлопця…