Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 89)

Мене перервали відчайдушні людські крики й собачий гавкіт, що лунав з-за стіни саду. Я побігла крізь зливу до стіни, за мною повільніше шкутильгав Джеймі.

Отець Бейн, священник із селища, біг стежкою, бризки летіли з-під його ніг, а за ним з галасом гналася зграя собак. Об’ємна сутана заважала, і священник спіткнувся й упав, вода з багнюкою розлетілися бризками навколо нього. За мить собаки наздогнали його, гарчали й клацали зубами.

Пляма картатої тканини перестрибнула через стіну поруч зі мною, і Джеймі опинився серед них, розмахував палицею й кричав ґельською, додавши свій голос до загального шуму. Якщо крики і лайка майже не допомагали, палиця згодилася. Пролунали різкі скрики, коли ціпок зачепив волохату плоть, і зграя поволі відступила, розвернулася й помчала в бік селища.

Джеймі прибрав волосся з очей, важко дихаючи.

— Майже як вовки, — сказав він. — Я вже казав Колуму про цю зграю; це вони загнали Коера в озеро два дні тому. Йому краще їх пристрелити, поки вони когось не вбили. — Він подивився на мене, коли я встала навколішки біля священника, який впав, щоб оглянути його. Дощ капав з кінчиків мого волосся, і я відчула, як промокає шаль.

— Але вони нікого не вбили, — сказала я. — Окрім кількох укусів, з ним усе гаразд.

Сутана отця Бейна була розірвана збоку, і було видно велику ділянку білого стегна без волосся з потворним порізом і кількома слідами зубів, що почали сочитися кров’ю. Священник зблід від шоку, намагався підвестися. Було зрозуміло, що він не сильно постраждав.

— Якщо підете зі мною до операційної, отче, я промию ці порізи, — запропонувала я, приховавши усмішку від того, як виглядав малий товстий священник: сутана розліталася, було видно шкарпетки з візерунком із ромбів.

У кращі часи обличчя отця Бейна нагадувало стиснутий кулак. Ця схожість посилилася зараз через червоні цятки, що вкрили його щоки й підкреслили вертикальні зморшки між щоками і ротом. Він похмуро подивився на мене, наче я запропонувала йому вчинити якусь публічну непристойність.

Схоже, так і було, бо далі він промовив:

— Щоб людина Господа дозволила жінці обробляти його особисту плоть? То я скажу вам, мадам, таке: я гадки не маю, які аморальності практикують у ваших колах, але знайте, що тут таке терпіти не будуть, поки я маю ліки для душ цієї парафії! — на цьому він розвернувся й потрюхикав геть, сильно накульгуючи й марно намагаючись притримувати розірваний бік ряси.

— Робіть, як знаєте, — крикнула я йому вслід. — Якщо не дозволите промити рани, вони загнояться!

Священник не відповів, але задер округлі плечі й підіймався з саду по сходинці за раз, ніби пінгвін, що стрибав на крижину.

— А він не надто запопадливий з жінками, так? — зауважила я Джеймі.

— Не дивно, якщо не забувати про його рід занять, — відповів він. — Ходімо поїмо.

По обіді я відправила свого пацієнта відпочивати до ліжка — цього разу самого, хоча він протестував — і пішла до операційної. Злива, схоже, заважала справам. Люди прагнули залишитися в безпеці вдома, а не бігати з плугом у калюжах чи падати з дахів.

Я досить приємно провела час, додаючи записи до книги Дейві Бітона. Але щойно я завершила, як нагодився гість.

Він перекрив прохід, його тіло заповнило отвір. Примружившись у напівтемряві, я впізнала силует Алека Макмена, загорнутого в дивовижне вбрання із плащів, шалей і кінських попон.

Він наближався повільно, нагадуючи перший візит Колума до операційної зі мною, і це натякнуло мені на його проблему.

— Ревматизм? — співчутливо спитала я, поки він напружено опускався на єдиний стілець з придушеним стогоном.

— Так. Волога залізла в кістки, — сказав він. — Із цим щось можна зробити? — Він поклав на стіл великі покручені долоні, розслабивши пальці. Долоні повільно розкрилися, наче квітка, що розтулялася вночі, показуючи мозолі всередині. Я стиснула одну руку й обережно покрутила, розминаючи пальці й масажуючи шорстку долоню. Зморшкувате старе лице над долонею на мить скривилося, поки я це робила, а потім розслабилося, коли перший біль минув.

— Як дерево, — сказала я. — Найліпше, що я можу порадити, це велика порція віскі й ретельний масаж. Трохи допоможе чай з пижма.

Він розсміявся, шалі зісковзнули з плеча.

— Віскі, га? Я сумнівався, дівча, але бачу, що ти маєш задатки файного лікаря.

Я залізла в дальню частину шафи й дістала коричневу пляшку без підпису — мій запас із погреба Леоху. Гепнула її на стіл перед ним разом із кухлем з рогу.

— Випийте, — мовила я, — а потім роздягніться, наскільки вважаєте за пристойне, і лягайте на стіл. Я розпалю вогонь, щоб стало достатньо тепло.

Блакитне око схвально роздивлялося пляшку, і покручена долоня повільно потягнулася до горла.

— Краще сама випий, дівча, — порадив він. — Робота буде складною.

Він застогнав, і в звукові змішалися біль і задоволення, коли я натиснула на його ліве плече, щоб розім’яти його, потім підняла й розвернула чверть його тіла.

— Колись спину мені розминала дружина, — зауважив він, — від прострілів. Але це навіть краще. У тебе файні сильні руки, дівча. З тебе був би непоганий конюх.

— Вважатиму це за похвалу, — сухо промовила, наливаючи в долоню більше розігрітої суміші олії й жиру і наносячи її на його широку білу спину. Там, де закінчувалися підгорнуті рукава сорочки, засмагла і обвітрена коричнева шкіра рук різко контрастувала з молочно-білою шкірою плечей і спини.

— Колись ви були файним світлим хлопцем, — промовила я. — Шкіра вашої спини така ж біла, як і в мене.

Від низького сміху затремтіла плоть під моїми руками.

— Неочікувано? Так, Еллен Маккензі якось побачила мене без сорочки, поки я приймав пологи кобили, і сказала мені, що здавалося, що Бог причепив до мого тіла не ту голову — на моїх плечах мав бути мішок молочного пудингу, а не обличчя з вівтарного образу.

Він, схоже, мав на увазі лекторій у церкві, де зображали потворних демонів, що катували грішників.

— Еллен Маккензі, схоже, вільно виказувала свої думки, — зауважила я. Мати Джеймі мене дуже цікавила. Він розповідав потроху, і я могла уявити його батька, Браяна, але ніколи не згадував матір, і я нічого про неї не знала, окрім того, що вона померла молодою під час пологів.

— О, в Еллен був гострий язик, та й розум не гірший. — Я розв’язала підв’язки його штанів і підвернула їх, щоб не заважали, почала масажувати його м’язисті литки. — Але водночас була достатньо милою, щоб нікого не налаштувати проти себе, окрім братів — а Колума з Дуґалом вона не дуже слухала.

— Мм. Про таке я чула. Вона втекла, так? — Я вп’ялася великими пальцями в сухожилля під його коліном, і він видав звук, що вважався б писком з боку когось менш гідного.

— О, так. Еллен була найстаршою з шістьох дітей Маккензі — на рік чи два старша за Колума, улюблениця старого Джейкоба. Тому вона так довго лишалася незаміжньою: не погодилася бути з Джоном Кемероном чи Малкольмом Ґрантом, чи з іншими, кого пропонували, а батько її не примушував.

Та коли старий Джейкоб помер, Колум був не такий терплячий до примх сестри. Відчайдушно намагаючись зміцнити хитку владу в клані, він бажав альянсу з Манро на півночі або Грантами на півдні. Обидва клани мали юних вождів, вони стали б корисними родичами. Юна Джокаста всього в п’ятнадцять слухняно прийняла сватання Джона Кемерона й поїхала на північ. Еллен, уже майже стара діва у свої двадцять два, була набагато менш смиренною.

— Тож Малкольму Гранту твердо відмовили, судячи з його поведінки два тижні тому, — зауважила я.

Старий Алек розсміявся, регіт перетворився на задоволений стогін, коли я натиснула сильніше.

— Так. Я не чув, що саме вона йому сказала, але було явно боляче. Вони зустрілися на великих зборах. Пішли ввечері до трояндового саду, і всі чекали, щоб дізнатися, погодиться вона чи ні. Вже темнішало, а вони все чекали. Потім стало ще темніше, запалили ліхтарі, почали співати, а Еллен чи Малкольма Ґранта не було.

— Боже. Мабуть, складна в них була розмова. — Я нанесла ще трохи мазі між його лопаток, і він гмикнув від теплої насолоди.

— Напевно. Але час минав, і вони не поверталися, тож Колум побоювався, що Ґрант втік із нею, забрав її силою. І, здавалося, це й сталося, бо трояндовий сад виявився порожнім. Коли він покликав мене зі стайні, я розповів, що люди Ґранта приходили за кіньми, і ціла зграя з них поїхала без прощань.

Розлючений вісімнадцятирічний Дуґал одразу застрибнув на свого коня й поїхав по слідах Малкольма Ґранта, не чекаючи на помічників, не порадившись із Колумом.

— Коли Колум почув, що Дуґал погнався за Грантом, він у метушні відправив мене і ще кількох за ним. Колум добре знав характер Дуґала й не хотів, щоб нового родича вбили посеред дороги ще до оголошення про шлюб. Він вирішив, що Малкольм Ґрант просто не зміг вмовити Еллен вийти за нього, тож забрав її, щоб досягти свого з нею і цим схилити її до шлюбу.

Алек задумливо притих.

— Дуґал бачив лише образу, звісно. Але мені Колум не здавався засмученим, навіть якщо це була образа. Це вирішувало його проблему — і Гранту, напевно, довелося б узяти Еллен без приданого та ще й заплатити Колуму відшкодування.

Алек цинічно пирхнув.

— Колум не з тих, хто втрачає можливості. Він швидкий і безжальний. — Блідо-блакитне око кинуло на мене погляд над сутулим плечем. — Тобі краще про це пам’ятати, дівча.