Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 82)

Я підвела очі й виявила, що вуха Джеймі теж помітно палали, як і весь він вище шиї. Навіть його очі, налиті кров’ю від нестачі сну, наче були злегка запалені.

— Не маєш прав! — вигукнув він. — Аяк щодо шлюбних обітниць, дівча? Чи це лише слова в церкві? — він ударив себе великим кулаком по грудях із гуркотом, що струсив порцеляновий глечик. — Не має прав, — пробурмотів він наче під ніс. — Можу вчиняти, як хочу. І ти не заважатимеш?!

Він нахилився, щоб зняти чоботи, потім підняв їх і жбурнув один за одним з усіх сил у стіну. Я здригнулася, коли кожен вдарився об каміння й відскочив на підлогу. Він зірвав із себе накидку й жбурнув її неуважно за спину. А потім похмуро пішов до мене.

— То ти не маєш на мене прав, Сассенах? Ти дозволяєш мені отримувати насолоду, де я забажаю, так? Он як? — питав він.

— Гм, ну, так, — сказала я, мимоволі відсахнувшись на крок. — Я так і казала.

Він схопив мене за руки, і я помітила, що палають і його руки — мозолясті долоні на моїй шкірі були просто розпечені, тож я мимоволі сіпнулася.

— Що ж, якщо ти не маєш на мене прав, Сассенах, — він лютував, — я на тебе права маю! Ходи сюди. — Він схопив моє обличчя руками й припав ротом до моїх губ. Цей поцілунок не був ніжним чи нейтральним, і я боролася, намагаючись відсунутись від нього.

Він нахилився й підхопив мене рукою під колінами, ігноруючи мої спроби опуститися. Я навіть не уявляла досі, який він насправді сильний.

— Відпусти мене! — сказала я. — Що ти витворяєш?

— А я думав, що це зрозуміло, Сассенах, — процідив крізь зуби Джеймі, опустив голову, ясний погляд пронизав мене, як розпечене залізо. — Та якщо хочеш, щоб я пояснив, — сказав він, — я збираюся взяти тебе в ліжку. Зараз. І тримати в ньому, поки ти не вивчиш, як я тобою володію. — І він поцілував мене знову, навмисно грубо, перервавши мої сперечання.

— Я не хочу з тобою спати! — сказала я, коли він відпустив мій рот.

— Я не збирався спати, Сассенах, — відповів він спокійно. — Поки що. — Він дістався ліжка й обережно опустив мене на ковдру з трояндовим візерунком.

— Ти чудово розумієш, про що я! — я покотилася, хотіла втекти з протилежного боку, але мене зупинила міцна хватка за плечі, яка розвернула мене обличчям до нього. — Я і кохатися з тобою не хочу!

Блакитні очі палахкотіли поблизу, і моє дихання застрягало в горлі.

— Я не питав про твої уподобання в цьому, Сассенах, — відповів він, голос був небезпечно тихий. — Ти — моя дружина, я часто тобі про це казав. Навіть якщо не хотіла виходити за мене, ти сама це обрала. І якщо ти не помітила тоді, у твою частину обітниці входило слово «слухатися». Ти — моя дружина, і якщо я хочу тебе, жінко, то я тебе, трясця, отримаю! — Його голос поволі ставав гучнішим, він уже майже кричав.

Я підвелася на коліна, стиснувши кулаки по боках, і закричала на нього. Невдоволення, яке я стримувала останню годину, досягло точки кипіння, і я жбурнула все це в нього:

— Дідька лисого я тебе прийму, бридка свиня! Гадаєш, ти можеш наказом затягти мене в ліжко? Використовувати мене як хвойду, коли тобі заманеться? От і ні, довбаний покидьку! Зробиш це і станеш не кращим за свого дорогоцінного капітана Рендалла!

Він похмуро дивився на мене мить, потім раптово відійшов у бік.

— Тоді йди, — сказав він, вказуючи головою на двері. — Якщо ти такої думки про мене, геть! Я тебе не затримуватиму.

Я вагалася мить, роздивляючись його. Він зціпив щелепи від люті й нависав наді мною, наче Колос Родоський. Цього разу він стримувався, хоча гнівався не менше, ніж біля дороги неподалік Дунсбері. Але він говорив щиро. Якщо я оберу піти, він мене не зупинить.

Я підняла підборіддя, зціпила зуби так само міцно, як він.

— Ні, — мовила я. — Ні. Я не тікатиму. І тебе не боюся.

Він кинув погляд на моє горло, де пульс калатав з шаленою швидкістю.

— Так, я бачу, — Джеймі дивився на мене, і обличчя поволі розслаблялося до виразу неохочої мовчазної згоди. Він сів обережно на ліжко, тримаючись на відстані, і я боязко сіла. Він глибоко вдихнув кілька разів перед тим, як заговорити, і колір його обличчя трохи посвітлішав у бік його природної рум’яної бронзи.

— Я теж не тікаю, Сассенах, — буркотливо сказав він. — А тепер скажи, що означає «довбаний»?

Не помітити моє здивування було важко. Він роздратовано промовив:

— Одне діло, коли ти обзиваєш мене. Але я не хочу, щоб мене називали тим, на що я не можу відповісти. Я знаю, що це брудне слово, судячи з того, як ти це вимовляєш, але що воно означає?

Я такого не очікувала й розсміялася з тремтінням.

— Воно… означає… те, що ти збирався зі мною зробити.

Він підняв брову, виглядаючи уїдливо веселим.

— О, злягатися? Тоді я вгадав, це брудне слово. А що таке садист? Ти нещодавно так мене називала.

Я стримала бажання розсміятися.

— Це, гм, людина, яка… яка, гм, отримує сексуальну насолоду від того, що комусь шкодить. — Моє обличчя червонішало, але я не могла зупинити куточки рота, що трохи піднялися.

Джеймі коротко пирхнув.

— Що ж, ти не дуже гарної думки про мене, — сказав він, — але я не можу сперечатися з твоїми словами.

Він глибоко вдихнув і відхилився, розчепив кулаки, навмисно розім’яв пальці, потім поклав долоні на коліна й подивився на мене.

— То що тоді? Навіщо ти це робиш? Я про дівчину. Я сказав тобі правду. Але питання не в доказах. Питання в тому, віриш ти мені чи ні. Ти мені віриш?

— Так, вірю, — неохоче визнала я. — Та справа не в цьому. Чи не тільки в цьому, — додала, намагаючись бути чесною. — Це… гадаю, це тому, що я дізналася, що ти одружився зі мною заради грошей. — Я опустила очі, обводила пальцем візерунок на ковдрі. — Знаю, не мені скаржитися — в мене теж були причини на шлюб із тобою, але… — я прикусила губу й ковтнула, щоб голос став сильнішим, — але в мене теж є трохи гордості, якщо ти не знав.

Я кинула на нього погляд і виявила, що він витріщився на мене з ошелешеним виразом обличчя.

— Гроші? — сказав він без емоцій.

— Так, гроші! — спалахнула я, розгнівана його грою у незнання. — Коли ми повернулися, ти не міг дочекатися, коли повідомиш про шлюб Колуму, щоб отримати свою частку ренти Маккензі!

Він витріщався на мене ще мить, рот поволі відкривався, наче він хотів щось сказати. Натомість почав хитати головою, а потім засміявся. Він відкинувся назад і аж заревів, а потім опустив голову між долонь, продовжуючи істерично реготати. Я обурено гупнулася на подушки. То це смішно?

Все ще хитаючи головою й видаючи уривчасті хрипи, він встав і поклав долоні на пряжку свого ременя. Я мимоволі здригнулася, коли він це зробив, і він помітив.

Все ще червоний від суміші сміху й гніву, Джеймі подивився на мене з неабияким роздратуванням.

— Ні, — сухо сказав він, — я не збирався тебе бити. Я дав слово не робити цього знову — хоча не думав, що так швидко про це пошкодую. — Він відклав пасок і став копирсатися в спорані, почепленому на нього.

— Моя частка з ренти Маккензі — приблизно двадцять фунтів на квартал, Сассенах, — сказав він, копирсаючись у сумці з борсукової шкіри. — Ще й шотландських, не стерлінгів. Це ціна половини корови.

— І… і все? — по-дурному сказала я. — Але…

— Це все, — підтвердив він. — І тільки це я отримаю від Маккензі. Ти мала помітити, що Дуґал — економна людина, а Колум вдвічі міцніше тримає свої гроші. Та, як на мене, навіть така значна плата у двадцять фунтів на квартал не варта шлюбу, — додав він саркастично, роздивляючись мене.

— Я не прохав би про гроші одразу, — додав він, діставши невеличкий паперовий згорток, — але хотів за них дещо купити. Цим я і займався; зустріч з Лірі була випадковою.

— І що ти так сильно хотів купити? — з підозрою спитала я.

Він зітхнув, вагався мить, а потім кинув згорток легенько на мої коліна.

— Обручку, Сассенах, — сказав він. — Отримав її від зброяра Юена; він робить такі штучки у вільний час.

— О, — сказала я ледь чутно.

— Нумо, — заохотив він мене, — відкривай. Вона твоя.

Силует малого згортка розпливався в очах. Я кліпнула й шморгнула носом, але не поспішала розкривати його.

— Пробач, — сказала я.

— Що ж, ти маєш вибачатися, Сассенах, — мовив він, але голос уже не був розлючений. Він узяв згорток з моїх колін і зірвав обгортку, відкривши зору широку срібну каблучку, прикрашену місцевим плетінням — мала та витончена якобінська квітка розторопші була вирізьблена в центрі кожної ланки.

Це я встигла побачити, а потім зір знову розплився.

У мою руку запхали хустку, і я спробувала якомога краще зупинити нею потік.

— Так… гарно, — сказала, прокашлявшись і протерши очі.

— Ти будеш її носити, Клер? — Його голос тепер був ніжний, і мене ледь не зламало знову те, що він звернувся на ім’я, що робив у офіційних випадках чи від ніжності.

— Це не обов’язково, — додав він, дивлячись на мене серйозно над долонею, яку склав чашею. — Шлюбний договір між нами укладено — він законний. Ти захищена майже від усього, окрім ордера, але і це тебе не зачепить, поки ти в Леоху. Якщо хочеш, можеш жити окремо — якщо ти на це намагалася натякнути маячнею про Лірі. Тобі не треба мати зі мною справи, якщо такий твій щирий вибір. — Він сидів незворушно, чекав, тримаючи каблучку біля серця.

Тож він дав мені вибір, який до цього запропонувала йому я. Нас змусили обставини, але він більше не буде мене змушувати, якщо я відмовлюся від нього. І був, звісно, інший варіант: прийняти каблучку і все, що до неї додавалося.