Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 79)

— Я не бачила, щоб ти її читав, — я повернула її.

— Ні, я не тому її зберіг, — Джеймі прибрав книжку, водночас погладивши край потертої обкладинки великим пальцем і розсіяно поплескав по сідельній сумці. — Дехто має борг перед Алексом Макґреґором, і колись я цей борг заберу.

— Врешті-решт, — продовжив він, повернувшись до історії, — настала п’ятниця, і я не знаю, радів я цьому чи шкодував. Очікування й страх були майже гіршими за біль, який я уявляв. Та коли це сталося… — він дивно смикнув плечима, щоб посунути сорочку на спині. — Ну, ти бачила сліди. Ти знаєш, як це пройшло.

— Тільки зі слів Дуґала. Він сказав, що був там.

Джеймі кивнув.

— Так, був. І мій батько теж, хоча тоді я про це не знав. Я міг у той час думати лише про власні проблеми.

— О, — повільно сказала я, — і твій батько…

— Угу. Тоді це й сталося. Хтось казав мені пізніше, що посеред покарання думав, що я вмер. Гадаю, батько теж так подумав. — Він завагався, і його голос став придушеним, коли продовжив. — Коли я впав, розповідав Дуґал, батько тихо зойкнув і притиснув долоню до голови. А потім упав, наче камінь. І більше не встав.

Птахи рухалися серед вересу, співали й кликали з іще темних крон дерев. Голова Джеймі була нахилена, обличчя все ще невидиме.

— Я не знав, що він помер, — тихо сказав він. — Мені повідомили місяць по тому — коли вирішили, що мені стане сил винести це. Тож я не поховав його, як мав зробити його син. І я ніколи не бачив його могили — тому що боюся повертатися додому.

— Джеймі, — сказала я. — О, Джеймі, милий.

Після довгої паузи я сказала:

— Але ти не можеш бути відповідальним. Джеймі, ти не міг нічого зробити, не міг вчинити інакше.

— Не міг? — перепитав він. — Можливо, хоча це могло все одно статися, якби я обрав інший шлях. Але усвідомлення цього не допомагає — я відчуваю, що довів його до смерті власними руками.

— Джеймі… — знову сказала я й зупинилася безпорадна. Він тихо їхав деякий час, потім випрямився і розправив плечі.

— Я нікому не розповідав про це, — раптово сказав він. — Але подумав, що тепер ти маєш знати — я про Рендалла. Ти маєш право знати, що лежить між ним і мною.

Що лежить між ним і мною. Життя чудового чоловіка, честь дівчини й непристойна хіть, що знайшла вихід у крові й страху. І, подумала я — і все всередині стиснулося, — тепер на вагах додалося ще одне. Я. Вперше я почала розуміти почуття Джеймі, коли він сидів у вікні кімнати Рендалла з порожнім пістолем у руці. І я почала пробачати його за те, що він зробив зі мною.

Наче прочитавши мої думки, він сказав, не дивлячись на мене:

— Ти знаєш… тобто, може, ти розумієш, чому я мусив тебе покарати?

Я відповіла не одразу. Я розуміла, так, але це було не все.

— Розумію. І, наскільки можу, я тебе пробачаю. Але не можу пробачити, — сказала я, і голос мимоволі став вищим, — що ти насолоджувався цим!

Він нахилився в сідлі, стиснувши луку, і довго сміявся. Радів тому, що випустив напругу, а потім відкинув голову та обернувся до мене. Небо стало помітно світлішим, і я бачила його обличчя зі зморшками втоми, напруги й веселощів. Подряпини на його щоці чорніли в тьмяному світлі.

— Насолоджувався! Сассенах, — сказав він, важко дихаючи, — ти не знаєш, як я цим насолодився. Ти була така… мила. Я був такий злий, і ти так люто билася зі мною. Я ненавидів те, що мусив завдати тобі болю, але водночас я хотів це зробити… Боже, — сказав він, потім замовк і витер носа, — так. Так, мені це сподобалося. Хоча, щодо цього, можна похвалити мене за проявлену стриманість.

Я знову почала злитися. Відчувала, як палають щоки в прохолодному повітрі світанку.

— Стриманість? Мені здалося, що ти перевіряв силу лівої руки. Ти мене ледь не скалічив, зарозумілий шотландський покидьку!

— Якби я хотів тебе скалічити, Сассенах, ти б це зрозуміла, — сухо відповів він. — Я про те, що було після. Я спав на підлозі, якщо пригадуєш.

Я примружилася, дивлячись на нього, дихаючи носом.

— О, то в цьому була стриманість?

— Я подумав, що неправильно вдути тобі в тому стані. Хоча й сильно хотілося, — додав він, знову сміючись. — Жахливе навантаження на мої природні інстинкти.

— Вдути мені? — сказала я, відволікаючись на вираз.

— Я не назвав би це «кохатися» в таких обставинах, так?

— Називай, як хочеш, — сказала я спокійно, — та добре, що ти не спробував, інакше втратив би кілька важливих частин своєї анатомії.

— Мені таке спадало на думку.

— І якщо ти гадаєш, що заслуговуєш на оплески через те, що благородно утримався від зґвалтування після побиття… — я захлинулася жовчю.

Десь майже кілометр ми їхали в цілковитій тиші. Потім він зітхнув.

— Не варто мені було починати цю розмову. Але я намагався підвести тебе до питання, чи дозволиш ти мені розділити з тобою ліжко, коли ми опинимося в Барґреннані. — Він сором’язливо притих. — На підлозі холоднувато.

Я їхала хвилин п’ять мовчки. А коли вирішила, що сказати, то зупинила кобилу, перекривши дорогу, щоб змусити й Джеймі завмерти. Барґреннан було вже видно, дахи окреслило сяйво світанку.

Я скерувала кобилу паралельно його коню, щоб бути поруч із ним, мабуть, з хвилину дивилася йому в очі, а потім сказала:

— Чи вшануєте ви мене, розділивши зі мною ліжко, о, господарю?

Очевидно щось підозрюючи, він обмірковував мить, потім кивнув, теж офіційно.

— Так. Дякую. — Він підняв поводи, щоб їхати далі, але я зупинила його.

— І ще одне, господарю, — сказала я все ще ввічливо.

— Так?

Я витягнула руку з прихованої кишені спідниці, і сяйво світанку розлетілося іскрами на лезі кинджала, притиснутого до його грудей.

— Якщо, — процідила я, — ти ще хоч раз підіймеш на мене руку, Джеймсе Фрейзер, я виріжу твоє серце й посмажу на сніданок!

Довгий час тишу порушували лише кроки коней і рипіння упряжі. Потім він простягнув руку.

— Віддай його мені. — І додав нетерпляче, коли я завагалася: — Я не використаю його проти тебе. Віддай!

Він узяв кортик за лезо, підняв так, що сонце, яке сходило, зачіпало місячний камінь на рукоятці, від чого він сяяв. Тримаючи кинджал наче хрестик, він промовив щось ґельською. Я впізнала слова з церемонії присяги в залі Колума, але він додав англійський переклад заради мене.

— Присягаюся хрестом свого Бога, Ісуса Христа, і святим залізом у моїй руці бути вірним тобі. Якщо я колись підійму руку проти тебе в бунті чи гніві, най це святе залізо прониже моє серце. — Він поцілував кортик на стику рукоятки й леза і віддав мені.

— Я не погрожую марно, Сассенах, — сказав він, піднявши брову, — і не даю легковажних обітниць. Тепер ми можемо піти у ліжко?

23

Повернення до Леоху

Дуґал чекав нас надворі біля вивіски «Червоний кабан», нетерпляче крокуючи туди-сюди.

— Впоралася? — спитав він, схвально спостерігаючи, як я злізла без допомоги, лише трохи похитнувшись. — Хоробре дівча — кілометрів п’ятнадцять у сідлі без скиглення. Іди в ліжко, ти заслужила. Ми з Джеймі відведемо коней до стайні. — Він дуже обережно поплескав мене по сідницях, відпускаючи. Я була рада послухатися й заснула чи не раніше, ніж голова торкнулася подушки.

Я не поворушилася, коли Джеймі влігся поруч зі мною, але раптом прокинулася пізніше вдень, переконана, що забула дещо важливе.

— Горрокс! — зненацька вигукнула я, сівши прямо на ліжку.

— Га? — Джеймі, чий здоровий сон перервали, зістрибнув з ліжка, опинився на підлозі навпочіпки, в руці був кортик, який він залишив на купі свого одягу. — Що? — спитав він, ошаліло роздивляючись кімнату. — Що таке?

Я стримувала сміх, дивлячись на нього — голий навпочіпки на підлозі, руде волосся стирчить, наче голки.

— Ти схожий на буркотливого дикобраза, — сказала я.

Він кинув на мене незадоволений погляд і підвівся, повернув кортик на стілець зі своїм одягом.

— Не можна було дочекатися, поки я прокинуся, і тоді сказати мені це? — поцікавився він. — Ти вирішила, що більш ефектно буде розбудити мене посеред міцного сну криком «Горбань!» мені на вухо?

— Не «горбань», — пояснила я. — Горрокс. Я згадала, що не спитала в тебе про нього. Ти знайшов його?

Він сів на ліжко, опустив голову на долоні й енергійно потер обличчя, ніби відновлював кровообіг.

— О, так, — сказав він крізь пальці, що заглушали його. — Так, знайшов.

Я зрозуміла з тону його голосу, що інформація дезертира не допомогла.