Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 74)

— Ходи в ліжко, Джеймі. На що ти чекаєш?

Він став біля ліжка, злегка погойдував ременем вперед-назад.

— Боюся, дівча, нам ще потрібно завершити справу перед тим, як лягати спати. — Мене зненацька охопило недобре передчуття.

— Яку?

Він не відповів одразу. Навмисно не сівши поруч зі мною, він підтягнув стілець і сів обличчям до мене.

— Ти розумієш, Клер, — тихо сказав він, — що всіх нас удень могли вбити?

Я присоромлено дивилася на ковдру.

— Так, я знаю. Я винна. Вибач.

— То ти розумієш, — сказав він. — Знаєш, що якби так вчинив чоловік серед нас — наразив інших на небезпеку, — йому б, напевно, відрізали вуха або його б відшмагали чи одразу вбили? — я зблідла від цього.

— Ні, я не знала.

— Я розумію, що ти не знайома поки що з нашими звичаями, і це ніби виправдання. Але я казав тобі сховатися, і якби ти так вчинила, цього всього не сталося б. Тепер англійці шукатимуть нас усюди, і нам доведеться віднині ховатися вдень і їхати вночі.

Він зробив паузу.

— А щодо капітана Рендалла… так, це дещо інше.

— Хочеш сказати, що він посилено тебе шукатиме, бо тепер знає, що ти тут?

Він неуважно кивнув, дивлячись на вогонь.

— Так. Він… для нього це особисте, розумієш?

— Мені дуже шкода, Джеймі, — сказала я.

Джеймі відмахнувся від цього рукою.

— Гм, якби ти нашкодила лише мені, я більше про це не розмовляв би. Але ми вже розмовляємо, — він кинув на мене пронизливий погляд, — тож я розповім тобі, що я ледь не помер, коли побачив, що ти в руках того звіра. — Він вдивлявся в полум’я, похмурий, ніби переживав події дня.

Я думала розповісти йому про… труднощі Рендалла, але боялася, що це нашкодить, а не допоможе. Відчайдушно хотіла обіймати Джеймі й вмовляти його пробачити мене, але не насмілилася торкнутися його. Після довгої миті тиші він зітхнув і встав, злегка поплескуючи ременем по своєму стегну.

— Що ж, — сказав він. — Краще вже розібратися з цим. Ти завдала значної шкоди, порушивши мої накази, і я покараю тебе за це, Клер. Пригадуєш, що я казав, коли залишав тебе вранці?

Я пам’ятала, тож квапливо кинулася на ліжко так, щоб притиснути спину до стіни.

— Про що ти?

— Ти чудово розумієш, про що я, — твердо промовив він. — Ставай на коліна біля ліжка й задирай спідниці.

— Я цього не робитиму! — я міцно схопилася за стовпчик ліжка обома руками й заповзла глибше в куток.

Джеймі спостерігав за мною мить, примружившись, розмірковуючи, що робити далі. Я збагнула, що ніщо не завадить йому зробити зі мною все, що він хоче. Він набагато важчий за мене. Зрештою, він вирішив поговорити, а не діяти, тож обережно поклав ремінь поруч, заповз на ліжко й сів поруч зі мною.

— Слухай, Клер… — почав він.

— Я вибачилася! — вибухнула я. — І це було щиро. Я не буду більше так вчиняти!

— У тому й сенс, — повільно сказав він. — Ти можеш. І це тому, що ти не сприймаєш все так серйозно, як маєш. Ти, гадаю, походиш з місця, де все легше. Там, звідки ти, це не питання життя й смерті, якщо ти не послухалася наказу чи взяла справи у власні руки. У гіршому випадку ти могла спричинити комусь незручності або бути невеликою завадою, але це навряд чи когось уб’є. — Я спостерігала, як його пальці зминали коричневу картату тканину кілта, поки він збирався з думками.

— Складна правда в тому, що невеличка дія може мати дуже серйозні наслідки в цей час, у цьому місці — особливо для такого, як я. — Він поплескав мене по плечу, помітивши, що я вже майже плачу.

— Знаю, ти не стала б навмисно наражати на небезпеку мене чи інших. Але ти легко можеш це зробити, не бажаючи цього, як сьогодні, бо ти не віриш мені, коли я кажу про небезпеку. Ти звикла думати за себе, і я знаю, — він скоса глянув на мене, — що ти не звикла дозволяти чоловіку вказувати тобі, як вчиняти. Але ти маєш навчитися робити це заради нас усіх.

— Добре, — повільно сказала я. — Я розумію. Звісно, ти правий. Добре, я слухатимуся твоїх наказів, навіть якщо не згодна з ними.

— Чудово. — Він підвівся й схопив ремінь. — Тепер злізай з ліжка, і ми покінчимо з цим.

Я розкрила рота від обурення.

— Що?! Я сказала, що слухатимуся твоїх наказів!

Він роздратовано зітхнув і знову сів на стілець, дивився на мене без емоцій.

— Послухай. Ти кажеш, що розумієш мене, і я в це вірю. Але є різниця між розумінням чогось головою і справжнім розумінням глибоко всередині.

Я неохоче кивнула.

— Добре. Мені доведеться покарати тебе, і на це є дві причини. Перша: щоб ти знала. — Він зненацька посміхнувся. — Я можу сказати зі свого досвіду, що гарне лупцювання змушує серйозніше все обмірковувати. — Я міцніше стиснула стовпчик ліжка.

— Друга причина, — продовжив він, — це інші чоловіки. Ти помітила, як вони поводилися ввечері?

Так, за вечерею було так незручно, що я зраділа втечі до кімнати.

— Є таке поняття, як справедливість, Клер. Ти нашкодила їм усім, тож маєш відповісти за це. — Він глибоко вдихнув. — Я твій чоловік, мій обов’язок подбати про це, і я збираюся цим зайнятися.

Я мала серйозні заперечення щодо цього на кількох рівнях. Хай якою була тут справедливість — а я мала визнати, що хоча б у чомусь він був правий — моє самолюбство було глибоко поранене від думки, що мене поб’ють, хай би хто і з якої причини це робив.

Відчувала глибоку зраду від того, що чоловік, якого я вважала другом, захисником і коханцем, збирався таке зі мною зробити, тоді як почуття самозбереження було тихо налякане думкою, що мене збирається покарати той, хто порався з клеймором вагою близько семи кілограмів, наче з віялом.

— Я не дозволю тобі мене побити, — твердо сказала я, міцно тримаючись за стовпчик ліжка.

— Он як? — він підняв світлі брови. — Я скажу от як, дівча: навряд чи ти можеш щось про це казати. Ти моя дружина, подобається тобі це чи ні. Якби я хотів зламати тобі руку, чи годувати тебе лише хлібом і водою, чи зачинити на кілька днів у комірці — і не думай, що ти не спокушаєш мене на це, — я міг би зробити це, тож можу й зігріти тобі сідниці.

— Я кричатиму!

— Напевно. Якщо не до, то під час. Гадаю, тебе почують на сусідній фермі: в тебе сильні легені. — Він огидно посміхнувся й поліз за мною на ліжко.

Не без зусиль відчепив мої пальці й рішуче потягнув мене до краю ліжка. Я вдарила його ногою по гомілках, але нога без черевика не завдала йому ніякої шкоди. Він з тихим кректанням примудрився розвернути мене обличчям до ліжка, викрутив мою руку, щоб утримувати мене там.

— Я мушу це зробити, Клер! Та якщо підкоришся, ми зійдемося на десяти ударах.

— А якщо ні? — мій голос тремтів. Він схопив ремінь і хльоскав ним по своїй нозі із загрозливим плесканням.

— Тоді я притисну коліном твою спину й битиму, поки не втомиться рука. Попереджаю, ти втомишся раніше за мене.

Я скочила з ліжка й розвернулася до Джеймі, стиснувши кулаки.

— Ти дикун! Ти… садист! — розлючено прошипіла я. — Ти робиш це заради власного задоволення! Я ніколи тобі цього не пробачу!

Джеймі завмер, скручуючи ремінь. І відповів без емоцій:

— Я не знаю, що таке садист. І якщо я пробачу тебе за цей день, вважаю, ти теж мене пробачиш, щойно знову зможеш сидіти. А щодо мого задоволення… — його губи смикнулися. — Я сказав, що мені доведеться тебе покарати. Я не казав, що насолоджуватимуся цим. — Він поманив мене пальцем. — Ходи сюди.

Наступного ранку я не хотіла залишати прихисток кімнати, тож відволікала себе: зав’язувала й розв’язувала стрічки, розчісувала волосся. Я не розмовляла з Джеймі з минулої ночі, але він помітив мої вагання й покликав вийти з ним на сніданок.

— Не тре’ боятися зустрічі з іншими, Клер. Вони, певно, трохи покепкують, але погано не буде. Вище голову. — Він поплескав мене під підборіддям, і я вкусила його за руку, різко, але не глибоко.

— Ой! — він відсмикнув пальці. — Обережніше. Ти не знаєш, де вони були. — Він залишив мене, сміючись, і пішов снідати.

У нього гарний настрій, розлючено подумала я. Якщо він хотів помститися минулої ночі, йому це вдалося.

Ніч була неймовірно неприємною. Моя неохоча згода тривала до першого пекучого удару шкірою по плоті. Після цього відбулася коротка жорстока боротьба, що залишила Джеймі зі скривавленим носом, трьома гарними подряпинами на щоці й глибоко вкушеним зап’ястком. Не дивно, що я опинилася наполовину задушена масними ковдрами з коліном на спині, і мене побили мало не до смерті.

Джеймі, клята чорна шотландська душа, вгадав. Чоловіки віталися стримано, але поводилися доволі дружньо. Ворожість і зневага минулої ночі зникли.

Я клала собі яйця з буфету, коли Дуґал підійшов та обійняв по-батьківськи за плечі. Його борода лоскотала моє вухо, поки він говорив довірливим гулом.

— Сподіваюся, Джеймі був не надто жорстоким минулої ночі, дівча. Хоча звучало так, ніби тебе вбивали.