Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 58)

Але вони були різні не лише у фізичному сенсі. Між ними було майже п'ятнадцять років різниці у віці, що, напевно, пояснювало різницю між ввічливою стриманістю Френка й чесною відкритістю Джеймі. Як коханець Френк був вишуканий, досвідчений і дбайливий. Джеймі не мав досвіду й не намагався вдавати його наявність, тож просто віддавав мені всього себе, без застережень. І глибина моєї відповіді на це сильно мене бентежила.

Джеймі спостерігав за моєю внутрішньою боротьбою зі співчуттям.

— Що ж, схоже, я маю лише два варіанти, — сказав він. — Я можу залишити тебе з думками про це або…

Він нахилився й ніжно зустрівся ротом з моїми губами. Я цілувала багато чоловіків, особливо в роки війни, коли залицяння й миттєві романи були легковажними супутниками смерті й невпевненості. Але Джеймі дещо відрізнявся. Його надзвичайна ніжність не була боязкою; вона більше нагадувала натяк на силу, яку він стримував, виклик і провокація були помітнішими, бо він не вимагав. Він наче казав: я твій. І якщо ти приймеш мене…

Так, і мій рот відкрився під його, беззавітно приймаючи обіцянку й виклик, не слухаючись мене. Після довгої миті він підняв голову й усміхнувся мені.

— Або я можу спробувати відволікти тебе від думок, — завершив він.

Він притиснув мою голову до свого плеча, гладив моє волосся й прибирав пружні кучері за мої вуха.

— Не знаю, чи допоможе це, — тихо сказав він, — але скажу таке: для мене подарунок і диво знати, що я можу догодити тобі, що твоє тіло реагує на моє. Я про таке не думав… раніше.

Я глибоко вдихнула перед відповіддю.

— Так, — мовила я. — Гадаю, це допомагає.

Ми знову довго мовчали. Врешті-решт, Джеймі відсунувся й подивився на мене з усмішкою.

— Я казав, що не маю грошей і майна, Сассенах?

Я кивнула, бажаючи дізнатися, на що він натякає.

— Я мав попередити тебе раніше, що ми, напевно, спатимемо в копицях сіна, а з їжі в нас будуть лише вересовий ель і драммак¹⁹.

— Я не проти, — мовила я.

Він вказав кивком на галявину між деревами, не відриваючи від мене очей.

— У мене немає при собі копиці сіна, але там непогана ділянка молодої папороті. Якщо не проти потренуватися, щоб знати, як..?

Дещо пізніше я гладила його по спині, що була вологою від поту й соку розчавлених стебел.

— Якщо ще раз скажеш «дякую», я дам тобі ляпаса, — сказала я.

Але мені відповіло тихе хропіння. Папороть зачіпала його щоку, і допитлива мураха повзла його долонею, від чого пальці смикалися уві сні.

Я струсила комаху й відхилилася на лікоть, роздивляючись його. Поки очі були заплющені, було помітно, які в нього довгі й густі вії. А ще дивного кольору: темно-руді на кінчиках, але з дуже світлими, майже білими коренями.

Тверда лінія його рота розслабилася уві сні. Хоча кутик залишився весело вигнутим, нижня губа тепер стала пухкішою, що здавалося водночас чуттєвим і невинним.

— Дідько, — тихо сказала я собі під ніс.

Я боролася з цим деякий час. Навіть до цього безглуздого шлюбу я відчувала його привабливість. Таке ставалося й раніше, як, без сумніву, траплялося майже з усіма. Неочікувана чуттєвість у присутності й при вигляді особливого чоловіка… чи жінки, напевно. Бажання слідувати за ним очима, влаштовувати невеликі «ненавмисні» зустрічі, непомітно підглядати, як він працює, відмічати витончену чуттєвість найдрібніших рис його тіла — лопаток під тканиною сорочки, кісток його зап’ястків, м’якої ділянки під щелепою, де з’являлися перші волоски його бороди.

Закоханість. Так часто бувало між медсестрами й лікарями, медсестрами й пацієнтами, між будь-якими людьми, які довгий час знаходяться поруч одне з одним.

Деякі не стримувалися, тож короткі й палкі інтрижки не були рідкістю. Якщо їм щастило, стосунки завершувалися за кілька місяців, не залишаючи по собі нічого. Якщо ні… Вагітність, розлучення, час від часу дивні випадки венеричних захворювань. Закоханість — штука небезпечна.

Я кілька разів відчувала її, але мала глузд і стримувалася. І, як завжди, з часом привабливість згасала, і чоловік втрачав золоту ауру й повертався на звичайне місце в моєму житті без шкоди для нього самого, для мене чи Френка.

А тепер… Тепер мене змусили не стримуватися. І лише один Бог знає, як могло нашкодити таке рішення. Але змінити я вже нічого не могла.

Він розслаблено лежав на животі. Сонце виблискувало на рудому волоссі й підкреслювало крихітні волоски на його спині, спускалося до рудувато-золотого пуху на його сідницях і стегнах і занурювалося в зарості м’яких рудих кучерів, що виднілися між його розсунутих ніг.

Я сіла, милуючись довгими ногами, гладкою лінією м’язів, що виднілася від стегна до коліна, ще одна тягнулася від коліна до довгої витонченої стопи. Його стопи були гладкими й рожевими, трохи мозолястими від прогулянки босоніж.

Пальці ломило, я хотіла обвести лінію малого охайного вуха й тупий кут його щелепи. Що ж, дії вже відбулися, тож стримуватися не було сенсу. Мої вчинки зараз уже не погіршать ситуацію для нас обох. Я простягла руку й обережно торкнулася його.

Він спав не міцно. З раптовістю, від якої я підстрибнула, він перевернувся, уперся ліктями, ніби збирався скочити на ноги. Побачивши мене, розслабився й усміхнувся.

— Мадам, я в невигідному становищі.

Він виконав досить ввічливий уклін, як для чоловіка, що розтягнувся на весь зріст на папороті, маючи з одягу лише кілька плям сонячного світла, і я розсміялася. Усмішка залишилася на його обличчі, але змінилася, коли він подивився на мене, голу серед папороті. Його голос раптом став хриплим.

— Хоча, мадам, я у ваших руках.

— Он як? — тихо сказала я.

Він не рухався, а я знову простягнула руку й провела долонею повільно по його щоці й шиї, по сяйливому схилу плеча і нижче. Він не ворушився, але заплющив очі.

— Святий Боже, — він різко вдихнув.

— Не переймайся, — мовила я. — Це не має бути грубо.

— Дякувати Богові за малі милості.

— Не ворушись.

Його пальці глибоко впилися в пухку землю, але він послухався.

— Будь ласка, — сказав він через деякий час. Я підняла голову й помітила, що його очі вже розплющені.

— Ні, — промовила, задоволена собою. Він знову заплющив очі.

— Ти за це заплатиш, — сказав він дещо пізніше. Помітні краплі поту блищали на його прямому переніссі.

— Справді? — запитала. — Що ти зробиш?

Сухожилля виступили на його передпліччях, він притискав долоні до землі й розмовляв із зусиллям, наче стиснув зуби.

— Не знаю, але… Боже і свята Агнесо… я… щ-щось придумаю! Боже! Прошу!

— Добре, — сказала, відпустивши його.

І я тихенько скрикнула, коли він опинився на мені, притиснувши мене до папороті.

— Твоя черга, — мовив він задоволено.

Ми повернулися до корчми на заході сонця, завмерли на верхівці пагорба, щоб переконатися, що коней варти вже нема.

Корчма виглядала привітно, світло вже сяяло в малих віконцях і крізь щілини в стінах. Останні промені сонця ще світили позаду нас, і все на схилі пагорба відкидало подвійні тіні. Вітерець посилився, поки день остигав, і листя на деревах шаруділо й творило танок тіней на траві. Я легко могла уявити, що на пагорбі були фей-рі, танцювали з цими тінями, снували серед тонких стовбурів, щоб злитися з глибинами лісу.

— Дуґал теж іще не повернувся, — зауважила я, поки ми спускалися з пагорба. Великого чорного жеребця, на якому він зазвичай їздив, не було в невеликій стайні корчми. Кілька інших тварин теж зникли, наприклад, кінь Неда Ґована.

— Він і не має повертатися ще принаймні день чи два. — Джеймі простягнув мені руку, і ми повільно спускалися з пагорба, огинаючи багато камінців, що стирчали з короткої трави.

— І куди він подівся? — у вирі нещодавніх подій я й не здивувалася його відсутності, навіть не помітила цього.

Джеймі переніс мене через східці позаду корчми.

— Займається справами з селянами неподалік. У нього ще день чи два до того, як він має привести тебе до Форту. — Він стиснув мою руку, заспокоюючи. — Капітан Рендалл не зрадіє, коли Дуґал повідомить йому, що не привіз тебе, і Дуґалу не варто після цього затримуватися в цьому районі.

— Це розумно, — зауважила я. — А ще він вчинив добре, залишивши нас, гм… знайомитися одне з одним.

Джеймі пирхнув.

— Це не доброта. Це була одна з умов, які я висунув за шлюб з тобою. Сказав, що якщо вже маю одружитися, то не стану скріпляти

шлюб під кущем, поки двадцять членів клану дивляться й радять.

Я завмерла й витріщилася на нього. То от чого вони кричали.