Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 54)

— Так, і обидва роздвоєні, ось так. — Він розчепірив вказівний і середній пальці, показуючи.

— Самицям змій має бути жахливо незручно, — сказала я, посміюючись.

— Виглядало так, наче їй подобалося, — сказав Джеймі. — Мені так здалося: змії не особливо демонструють свої емоції.

Я сховала обличчя в його грудях, пирхаючи від веселощів. Його приємний мускусний запах змішувався з різким запахом тканини.

— Знімай сорочку, — сказала я, сівши і потягнувши за край одягу.

— Навіщо? — спитав він, але слухняно сів. Я встала на коліна перед ним, милуючись його голим тілом.

— Бо я хочу дивитися на тебе, — промовила.

Він був прегарно зроблений, з довгими граційними кістками й пласкими м’язами, що перетікали плавно від вигинів грудей і пліч до ледь увігнутих живота і стегон. Він підняв брови.

— Тоді й ти свою знімай. — Він допоміг мені вивільнитися із зім’ятої сорочки, спустити її до стегон. Щойно вона впала долу, він ухопив мене за талію, роздивляючись з неабиякою цікавістю. Мені ледь не стало ніяково, поки він оглядав мене.

— Ти ще ніколи не бачив голої жінки? — спитала я.

— Бачив, але не так близько. — Він широко усміхнувся. — І не свою. — Джеймі гладив мої стегна обома руками. — У тебе гарні широкі стегна. Гадаю, тобі буде легко народжувати.

— Що?! — я обурено відсахнулася, але він притягнув мене й впав на ліжко, я опинилася на ньому. Він тримав мене, поки не припинила боротися, а потім підняв, щоб я зустрілася з його губами.

— Знаю, задля законності вистачить одного разу, але… — він сором’язливо замовк.

— Хочеш іще?

— А ти хіба проти?

Цього разу я не сміялася, відчула лише, як ребра тріщать від напруги.

— Ні, — хрипло промовила. — Я не проти.

— Ти голодний? — тихо спитала я дещо пізніше.

— Як вовк. — Він нахилив голову й ніжно вкусив мене за грудь, потім підвів очі з усмішкою. — Але їсти теж потрібно. — Він перекотився на край ліжка. — На кухні мають бути холодне м’ясо й хліб, а може, і вино. Я принесу нам вечерю.

— Ні, не вставай. Я принесу. — Я зістрибнула з ліжка й попрямувала до дверей, кутаючись у шаль поверх сорочки від холоду в коридорі.

— Зачекай, Клер! — покликав Джеймі. — Краще дозволь мені… — але я вже відчинила двері.

Моя поява на порозі викликала хрипкі радісні вигуки в п’ятнадцятьох чоловіків, що відпочивали у вітальні біля каміна, пили, їли й грали в кості. Я на мить завмерла збентежено на балконі: п’ятнадцять пар очей витріщалися на мене з мерехтливих від вогню тіней.

— Гей, дівча! — закричав Руперт, один з тієї компанії. — Ти ще можеш ходити! Хіба Джеймі ще не виконав обов’язок?

Цей жарт зустріли вибухами реготу й кількома грубішими зауваженнями щодо вправності Джеймі.

— Якщо Джеймі вже втомився, я з радістю займу його місце! — запропонував юнак з коротким темним волоссям.

— Ні, він не впорається, дівча, візьми мене! — закричав інший.

— Вона не обере вас, хлопці! — заголосив Мертаґ, п'яний як чіп. — Після Джеймі їй знадобиться щось таке, щоб задовольнити її! — він замахав над головою великою баранячою кісткою, і всі в кімнаті знову зареготали.

Я розвернулася до кімнати, грюкнула дверима й стояла спиною до них, похмуро дивлячись на Джеймі, а той лежав на ліжку голий і здригався від сміху.

— Я намагався попередити, — сказав він, ледь дихаючи. — Бачила б ти своє лице!

— Поясни, — прошипіла я, — що всі ті чоловіки там роблять?

Джеймі граційно зісковзнув з нашого весільного ложа й заходився шукати одяг у купі на підлозі.

— Свідки, — коротко сказав він. — Дуґал робить усе, щоб цей шлюб не могли анулювати. — Він підвівся з кілтом у руках, усміхаючись мені, поки огортав ним свої стегна. — Боюся, твоя репутація знеславлена безповоротно, Сассенах.

Він попрямував до дверей без сорочки.

— Не виходь туди! — сказала я в раптовій паніці. Він розвернувся із заспокійливою усмішкою.

— Не переймайся. Якщо вони свідки, то мають дещо побачити. І я не збираюся вмирати з голоду ще три дні, бо боюся якихось кпинів.

Він вийшов з кімнати під хор бурхливих оплесків, залишив двері злегка прочиненими. Я чула, як він просувався до кухні, прогрес відмічали гучні вітання, грубі питання й поради.

— Як тобі перший раз, Джеймі? Кров була? — репетував хриплим голосом Руперт, його було легко впізнати.

— Ні, але в тебе потече, старий дурню, якщо не стулиш писок, — пролунав напружений голос Джеймі у відповідь. Радісні завивання зустріли цей випад, і добродушні жарти продовжувалися, поки Джеймі йшов коридором до кухні й назад сходами.

Я прочинила двері, щоб впустити Джеймі з вогненним обличчям і з купою їжі й напоїв у руках. Він увійшов боком, за ним увірвався останній спалах веселощів знизу. Я перервала це, рішуче грюкнувши дверима, і заперла їх на засов.

— Приніс достатньо, щоб якийсь час не виходити, — сказав Джеймі, розкладаючи їжу на столі, навмисно не дивлячись на мене. — Будеш?

Я потягнулася повз нього за пляшкою вина.

— Не зараз. Мені треба випити.

Його сильна наполегливість, попри незграбність, збудила мене у відповідь. Я не хотіла повчати його, нагадувати про свій досвід, тож дозволила йому робити, що він хотів, лише час від часу натякаючи, наприклад, що бажано перенести вагу на лікті, а не на мої груди.

Надто голодний і незграбний для ніжності, він усе ще кохався з такою невтомною радістю, що в мене виникла думка, що чоловіча незайманість може бути дуже недооціненою принадою. При цьому він турбувався про мою безпеку, і це мене приваблювало й водночас трохи дратувало.

Під час нашого третього єднання я вигнулася під ним і скрикнула. Він одразу відсахнувся, наляканий і винуватий.

— Вибач, — сказав він. — Я не хотів зробити тобі боляче.

— І не зробив. — Я млосно розтягнулася, почуваючись чудово.

— Точно? — перепитав він, перевіряючи мене на наявність ушкоджень. Я раптом збагнула, що Мертаґ і Руперт у своїх повчаннях не врахували кілька тонких моментів.

— Таке відбувається кожного разу? — спитав він, зачарований, коли я просвітила його. Я почувалася ніби датська ткаля чи японська гейша. Ніколи не уявляла себе наставницею в мистецтві кохання, але мала визнати, що ця роль мала певні принади.

— Ні, не кожного разу, — весело мовила я. — Тільки якщо чоловік — гарний коханець.

— О. — Його вуха стали рожевими. Я злегка насторожилася, побачивши, як вираз щирої цікавості змінюється на щораз більшу рішучість.

— Розкажеш наступного разу, що я маю робити? — спитав він.

— Не треба робити нічого особливого, — запевнила я його. — Просто рухайся повільно й будь уважним. І нащо чекати? Ти й зараз готовий.

Він здивувався.

— А тобі не треба чекати? Я не можу робити це знову одразу після…

— Жінки інші.

— Так, я помітив. — Він тримав мій зап’ясток великим і вказівним пальцями.

— Просто… ти така маленька. Я боюся зашкодити тобі.

— Ти мені не зашкодиш, — нетерпляче сказала я. — Навіть якщо буде боляче, я не проти. — Помітивши розгублений вираз, я вирішила показати йому, що мала на увазі.

— Що ти робиш? — ошелешено спитав він.

— Те, що бачиш. Замри. — За якусь мить я почала покусувати, все сильніше стискаючи зуби, поки він не вдихнув з різким шипінням. Я зупинилася.

— Я зробила тобі боляче? — спитала я.

— Так. Троха. — Він звучав ніби придушено.

— Хочеш, щоб я припинила?