Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 53)

мою руку й ніжно пригорнув мене, прихиливши мою голову до свого плеча.

— Все добре, — сказав він, поки ніжно гладив моє волосся. — Не втомилася? Може, поспиш?

Кортіло сказати «так», та я відчувала, що це буде нечесно й боягузливо. Я кашлянула й сіла, хитаючи головою.

— Ні, — сказала я й глибоко вдихнула. Від нього ледь відчутно пахло милом і вином. — Усе гаразд. Розкажи… в які ігри ти грав, коли був малим хлопчиком.

У кімнаті стояла товста свічка, розрахована на дванадцять годин, кільця з темного воску відмічали години. Ми проговорили три кільця, відпускаючи руки одне одного лише заради вина чи походу до нічного горщика за занавіскою в кутку. Повернувшись з одного з таких походів, Джеймі позіхнув і потягнувся.

— Уже дуже пізно, — сказала я, теж вставши. — Мабуть, нам час у ліжко.

— Справді, — сказав він, потираючи шию. — Лягти в ліжко? Чи піти спати?

Брова запитально піднялася, куточок рота смикнувся.

Якщо чесно, з ним було так затишно, що я майже забула, чому ми тут. Від його слів мене охопила паніка.

— Ну… — ледь чутно сказала я.

— У будь-якому разі ти ж не спатимеш у сукні, чи не так? — спитав він, як зазвичай практичний.

— Твоя правда. — Через бурхливі події я навіть не подумала про одяг для сну, втім, його в мене й не було. Я спала або в сорочці, або гола — залежало від погоди.

Джеймі мав лише той одяг, що був на ньому; спати він збирався, напевно, в сорочці або голим, що могло прискорити події до логічного завершення.

— Тоді йди сюди, і я допоможу тобі із цими застібками й шнурками.

Сперпіу його руки тремтіли, коли почав мене роздягати. Та поки боровся з десятками дрібних гачків на корсеті, майже забув про ніяковість.

— Ха! — радісно сказав він, коли розстібнув останній, і ми разом розсміялися.

— Тепер дозволь мені, — промовила, вирішивши, що немає сенсу далі зволікати. Розстібнула його сорочку, просунула руки під неї й провела долонями по його плечах, поволі опустилася нижче — до його грудей, відчуваючи пружне волосся і м’які заглиблення навколо його сосків. Він не ворушився, важко дихав, коли я встала на коліна, щоб розстібнути пряжку ременя на його стегнах.

Якщо це має так чи інакше статися, то чому не зараз, вирішила я й навмисно провела долонями вздовж його стегон, твердих і худих під кілтом. Хоча на той час я чудово знала, що носить більшість шотландців під кілтами, — нічого, — та з Джеймі мене це все-таки ошелешило.

Тоді він підняв мене на ноги й нахилив голову, щоб поцілувати. Це тривало довго, і його долоні рухалися нижче, шукали застібку моєї нижньої спідниці. Вона впала на підлогу хвилями накрохмалених оборок, залишивши мене в сорочці.

— Де ти навчився так цілуватися? — спитала я, трохи задихана. Він усміхнувся й притягнув мене до себе.

— Я сказав, що незайманий, а не монах. — Він поцілував мене знову. — Якщо мені знадобиться порада, я спитаю.

Він притиснув мене до себе, і я відчула, що він більш ніж готовий перейти до справи. І не без подиву зрозуміла, що теж готова. Не знаю: через пізній час, вино, його привабливість чи просто потребу, але я справді хотіла його, і доволі сильно.

Я розкрила його сорочку на поясі, провела долонями до грудей, окреслила великими пальцями його соски. Вони одразу стали твердими, і він зненацька притиснув мене до своїх грудей.

— Ой! — зойкнула я, ледь дихаючи. Він відпустив, вибачившись.

— Ні, не переймайся, поцілуй мене.

Він так і зробив, цього разу скинувши лямки сорочки з моїх плечей, трохи відхилився, упіймав мої груди долонями й потер соски, як я робила з ним. Я намацала пряжку кілта, його пальці допомогли моїм, і застібка відскочила.

Раптом він підняв мене на руки й сів на ліжко, тримаючи мене в себе на колінах. Заговорив хриплувато:

— Скажи, якщо я надто грубий, чи зупини мене, якщо хочеш. Але поки ми не з’єдналися, бо після цього я навряд чи зможу зупинитися.

У відповідь я обняла його за шию, пригорнула до себе й спрямувала його до слизької щілини між моїх ніг.

— Святий Боже, — мовив Джеймс Фрейзер, який ніколи не промовляв ім’я Господа марно.

— Не зупиняйся, — сказала я.

Лежачи поруч зі мною, коли все сталося, він природним рухом поклав мою голову собі на груди. Нам було добре разом, майже вся початкова стриманість і ніяковість зникла, розчинилася у взаємному потягу й новизні пізнання одне одного.

— Ти так собі це уявляв? — поцікавилася.

Він засміявся біля самого мого вуха.

— Майже. Я думав… ні, не важливо.

— Ні, розкажи. Що ти уявляв?

— Не скажу. Ти будеш сміятися.

— Обіцяю не сміятися. Розкажи. — Він гладив моє волосся, прибираючи кучері з вуха.

— Ну, добре. Я не знав, що це роблять лицем до лиця. Я думав, це роблять ззаду, як коні.

Було складно стримати обіцянку, але я не розсміялася.

— Знаю, звучить по-дурному, — попередив він. — Просто… певні уявлення, що сформувалися ще в дитинстві, так і залишаються в голові.

— Ти жодного разу не бачив, як кохаються люди? — мене це здивувало, бо я бачила хатини селян, де вся родина жила в одній кімнаті. Так, родина Джеймі не була з дрібних фермерів, але, напевно, дуже мало шотландських дітей жодного разу, увійшовши несподівано, не заставали за цим батьків.

— Звісно, бачив, але зазвичай під ковдрою. Так я міг зрозуміти лише те, що чоловік зверху. Це я знав.

— Мм. Я помітила.

— Я тебе не розчавив? — спитав він стривожено.

— Не переймайся. І ти справді так це собі уявляв? — я не сміялася, але не стримала широкої усмішки. Його вуха трохи почервоніли.

— Так. Я бачив одного разу, як чоловік брав жінку, не криючись. Але то… було зґвалтування, і він брав її ззаду. Це мене вразило і, кажу ж, уявлення застрягло в голові.

Він продовжував гладити мене, як гладив би своїх коней, аби заспокоїти. Але ці заспокійливі рухи змінилися більш рішучими.

— Я хочу дещо спитати, — його долоня рухалася моєю спиною.

— Що саме?

— Тобі сподобалося? — спитав сором’язливо.

— Так, — сказала я доволі щиро.

— О. Я так і подумав, хоча Мертаґ казав, що жінкам зазвичай на це начхати, тож я маю завершувати якомога швидше.

— Що про це може знати Мертаґ? — обурилася. — Для багатьох жінок чим повільніше, тим краще. — Джеймі знову розсміявся.

— Ти знаєш краще за Мертаґа. Минулої ночі я отримав силу-силенну порад на цю тему від Мертаґа, Руперта й Неда. Та майже все здалося мені геть неправдоподібним, тож я вирішив, що краще думати власного головою.

— І поки що не помилився, — сказала я, накручуючи волосок з його грудей на палець. — Які ще мудрі поради вони тобі давали?

Його шкіра була рум’яно-золотавою у світлі свічок, і мене здивувало, що вона стала червонішою від збентеження.

— Більшість я не можу повторити. І вони все одно неправильні. Я бачив, як спарювалися різні тварини, і їм це вдавалося без порад. Я припустив, що й люди так можуть.

Нічим не гірше, подумала я, шукати підказки щодо техніки сексу на скотному дворі або в лісі, а не в роздягальнях і порнографічних журналах.

— Спарювання яких тварин ти бачив?

— О, різних. Наша ферма була біля лісу, і я проводив там багато часу, полював чи шукав корів, що заблукали. Я бачив коней і корів, звісно, свиней, курей, голубів, собак, котів, оленів, білок, кролів, кабанів, о, і якось навіть пару змій.

— Змій?!

— Так. Ти знала, що у змій два прутні? Я про самців.

— Ні. Ти впевнений?