Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 51)

Мені здалося, що він хотів, щоб я розповіла йому про наше з Френком статеве життя, щоб знати, чого я очікувала від нього.

— Я знав, що ти мала думати про нього. Інакше неможливо в такій ситуації. Я не хочу, щоб ти вважала, що не можеш поговорити зі мною про нього. Хоча тепер я твій чоловік — таке дуже дивно казати — ти не маєш забувати його чи намагатися це зробити. Якщо ти його кохала, він мав бути добрим чоловіком.

— Так, він… був таким. — Мій голос тремтів, і Джеймі погладив мої кисті зверху великими пальцями.

— Тоді я намагатимуся шанувати його дух служінням його дружині. — Він підняв мої долоні й кожну офіційно поцілував.

Я кашлянула.

— Це була галантна промова, Джеймі.

Він зненацька усміхнувся.

— Так. Я продумував її, поки Дуґал виголошував внизу тости.

Я глибоко вдихнула.

— У мене є питання, — сказала я.

Він потупив погляд, ховаючи усмішку.

— Не сумніваюся, — погодився. — Як на мене, в таких обставинах ти маєш повне право на цікавість. Що ти хочеш знати? — він раптово підвів блакитні очі, що яскраво сяяли пустощами у світлі лампи. — Чому я досі незайманий?

— Гм, скажімо так: це в основному твоя особиста справа, — пробурмотіла я. Зненацька потеплішало, і я вивільнила долоню, щоб пошукати хустинку. При цьому я зачепила дещо тверде в кишені сукні.

— О, забула! У мене все ще твоя каблучка. — Я вийняла її й віддала Джеймі. Обручка була важка, із золота, прикрашена великим рубіном. Але він не повернув її на свій палець, а сховав до спорана.

— Це була обручка мого батька, — пояснив він. — Я зазвичай її не надіваю, але… хотів вшанувати тебе сьогодні, виглядаючи якомога краще. — Він трохи зашарівся від цього зізнання й відволікся на застібання спорана.

— Мені було дуже приємно, — сказала я, мимоволі усміхаючись. Додавати обручку з рубіном до його пишного костюма було безглуздо, але мене зворушило його хвилювання через думки про це.

— Я знайду ту, що тобі пасуватиме, як тільки зможу, — пообіцяв він.

— Це не важливо, — мовила я, відчуваючи докір сумління, адже не збиралася затримуватися. — Гм, головне питання — якщо ти не проти відповісти, — чому ти погодився одружитися зі мною?

— Он воно що. — Він відпустив мої долоні й трохи відхилився. Помовчав мить, гладив вовняну тканину на своїх стегнах. Я бачила довгу лінію напружених м’язів під складкою важкої тканини.

— По-перше, мені сподобалося розмовляти з тобою, — сказав він з усмішкою.

— Ні, я серйозно, — наполягала я. — Чому?

Тоді він зосередився.

— Перед тим, як відповісти, Клер, я хочу про дещо тебе попросити, — повільно мовив він.

— Про що?

— Чесність.

Напевно, я тривожно здригнулася, бо він щиро нахилився ближче, долоні лежали на колінах.

— Я знаю, що ти не все хочеш мені розповідати, Клер. Мабуть, не все можеш мені розповісти.

«Ти навіть не здогадуєшся, наскільки вгадав, просто влучив у яблучко», — подумала я.

— Я не буду ніколи на тебе тиснути чи наполягати, що маю знати те, що є лише твоїм ділом, — серйозно сказав він, дивлячись на власні кисті, тепер стиснуті разом.

— Є також те, чого не можу розповісти тобі я, принаймні поки що. Не проситиму про те, чого ти не можеш дати. Але я хочу попросити… коли розповідаєш мені щось, нехай це буде правдою. І я пообіцяю те саме. Зараз між нами немає нічого, окрім… поваги, мабуть. І, як на мене, повага залишає місце для таємниць, але не для брехні. Згодна? — він розкрив долоні, розвернув, запрошуючи мене. Я бачила темну лінію кровної обітниці на його зап’ястку. Обережно опустила власні долоні на його руки.

— Так, згодна. Я обіцяю тобі чесність.

Його пальці легенько огорнули мої.

— І я відповім тим самим. А тепер, — він глибоко вдихнув, — ти спитала, чому я одружився з тобою.

— Мені зовсім трошки цікаво, — сказала я.

Він усміхнувся: уста відкрили те, що було в його очах.

— Не можу тебе в цьому винуватити. Я мав кілька причин. І одну, може, дві я ще не можу тобі розповісти, але згодом зроблю це. Та

головна причина така сама, як і в тебе, напевно: щоб уберегти тебе від рук Джека Рендалла.

Я здригнулася, згадавши капітана, і Джеймі міцніше стиснув мої долоні.

— Ти в безпеці, — запевнив він. — Тепер ти під захистом мого прізвища й моєї родини, мого клану, і якщо знадобиться, під моїм фізичним захистом. Він більше тебе не торкнеться, поки я живий.

— Дякую, — промовила. Дивлячись на сильне, молоде й рішуче обличчя з широкими вилицями й міцною щелепою, я вперше відчула, що цей безглуздий на перший погляд план Дуґала може виявитися розумною пропозицією.

Під моїм фізичним захистом. Фраза вдарила особливо сильно, і я дивилася на нього — рішуче розправлені широкі плечі й спогад про його граційну лють під час «вихваляння» навичками з мечем у світлі місяця. Саме це він мав на увазі й, попри свій юний вік, знав, про що казав, міг довести це шрамами. Він був не старший за багатьох пілотів і піхотинців, яких я лікувала, і добре знав, як і вони, ціну обіцянки. Це була не романтична обітниця мені, а пряма обіцянка охороняти мою безпеку ціною його власної. Я сподівалася, що зможу запропонувати йому щось за це.

— Це дуже галантно, — сказала я цілковито щиро. — Та чи було це варте шлюбу?

— Так, — сказав, киваючи. Він усміхнувся знову, але цього разу досить похмуро. — Я знаю цього чоловіка. Я не дозволив би віддати йому навіть собаку, якби міг на це вплинути, а тим паче безпорадну жінку.

— Просто чарівно, — їдко зауважила я, і він розсміявся. Підвівся й підійшов до столу біля вікна. Хтось — напевно, хазяйка корчми — залишив букет польових квітів, що стояли у воді в склянці для віскі. Позаду стояли два келихи й пляшка вина.

Джеймі наповнив два келихи й повернувся, віддав один мені й зайняв свій стілець.

— Не таке смачне, як із особистих запасів Колума, — мовив з усмішкою, — але непогане. — Він на мить підняв келих. — За пані Фрейзер, — м’яко сказав він, і я знову відчула удар паніки. Рішуче опанувала себе й підняла власний келих.

— За чесність, — сказала я, і ми обоє випили.

— Що ж, це одна причина, — сказала, опускаючи келих. — Ти можеш уже розкрити інші?

Він уважно роздивлявся келих вина.

— Може, я просто хотів переспати з тобою. — Він раптово підвів очі. — Думала про це?

Якщо він хотів ошелешити мене, йому вдалося, але я вирішила приховати це.

— А ти? — сміливо спитала я.

— Якщо чесно, так. — Блакитні очі дивилися уважно над краєм келиха.

— Задля цього не обов’язково було одружуватися зі мною, — зауважила я.

Він відверто обурився.

— Ти ж не думаєш, що я взяв би тебе, не запропонувавши шлюб!

— Багато чоловіків так зробили б, — сказала я, повеселішавши від його наївності.

Він заїкався, розгубившись на мить. Потім опанував себе й сказав із суворою гідністю:

— Може, з мого боку зухвало так казати, але не хотів би вважати себе одним з «багатьох чоловіків» із вчинками, гідними найнижчого щабля суспільства.

Ця промова зворушила мене, і я запевнила його, що досі вважала його вчинки галантними й порядними, і вибачилася за те, що ненавмисно могла піддати сумніву його мотиви.

На цій сумнівній дипломатичній ноті ми зробили паузу, поки він наповнював наші спорожнілі келихи.

Якийсь час ми мовчки пили, обоє трохи зніяковілі після відвертості останньої розмови. Напевно, щось я могла йому запропонувати. Якщо чесно, я не могла сказати, що не думала про таке ще до безглуздої ситуації, коли ми виявилися збудженими. Він був дуже привабливим молодим чоловіком. І була та мить, щойно я прибула до замку, коли він тримав мене на колінах, і…

Я нахилила келих і допила вино. Знову поплескала по ліжку поруч із собою.

— Посидь зі мною, — запросила. — І, — я шукала якусь нейтральну тему розмови, щоб послабити для нас незручність близькості, — розкажи про свою родину. Де ти виріс?