Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 35)
Значок був круглий і з на диво гарним гравіюванням. У центрі були п’ять вулканів з реалістичним вогнем. І по краю — девіз: Luceo non Uro.
— Я сяю, не палаю, — переклала я вголос.
— Так, девіз Маккензі, — сказав Віллі, схвально кивнувши мені. Він забрав капелюшок з моїх рук і віддав Джеймі, а потім пішов шукати додатковий одяг.
— Гм… Вибач, — тихо мовила я, скориставшись відсутністю Віллі й підсунувшись ближче. — Я не хотіла…
Джеймі роздивлявся значок на капелюшку з несхваленням, кинув на мене погляд, і похмура лінія його рота розслабилася.
— Не переймайся за мене, Сассенах. Це сталося б рано чи пізно. — Він відчепив значок від капелюшка й кисло усміхнувся йому, поки задумливо зважував у руці.
— Ти знаєш мій девіз? — спитав він. — Тобто мого клану?
— Ні, — вражено відповіла я. — І який же він?
Він підкинув значок у повітря, спіймав його, вправно кинув у споран і похмуро подивився у бік відкритої арки, де товклися чоловіки Маккензі.
— Je suis prest, — відповів несподівано гарною французькою. Він озирнувся: Руперт і другий Маккензі, якого я не знала, з рум’яними обличчями від напоїв і веселощів рішуче наближалися. Руперт тримав великий шматок тартану Маккензі.
Без обговорень інший чоловік потягнувся до застібки кілта Джеймі.
— Краще йди, Сассенах, — порадив коротко Джеймі. — Це не місце для жінок.
— Я це бачу, — сухо відповіла й отримала в нагороду його криву усмішку, поки його стегна огортали новим кілтом, а старий вправно висмикнули з-під нього, зберігаючи скромність. Руперт із товаришем міцно схопили його за руки й потягли до арки.
Я швидко розвернулася й попрямувала до сходів, що вели до галереї менестрелів, старанно намагаючись не зустрітися очима з членами клану, повз яких проходила. За рогом я завмерла, притис-лася спиною до стіни, щоб мене не помітили. Вичекала мить, поки коридор на якийсь час спорожнів, зазирнула у двері галереї й швидко зачинила їх за собою, поки ніхто не вийшов з-за рогу і не побачив, куди я пішла. Тьмяне сяйво згори сяк-так освітлювало приміщення, тож проблем із рухом потертими плитами не було. Я прямувала на шум і світло, обмірковуючи останню коротку розмову.
— Je suis prest. — Я готовий. Я на це сподівалася.
Галерею осяювали соснові факели, яскраве полум’я підіймалося із заглиблень, окреслене сажею, яку на стінах залишили їх попередники. Декілька облич розвернулося, кліпаючи, і подивилося на мене, коли я вийшла з-за гобеленів у кінці галереї; схоже, всі жінки замку були тут. Я впізнала юну Лірі, Маґдален і кілька інших жінок, яких зустрічала на кухні, а також, звісно, кремезну фігуру пані Фіцґіббонс на почесному місці біля парапету.
Помітивши мене, вона дружньо помахала рукою, і жінки посунулися одна до одної, щоб я пройшла. Діставшись парапету, я побачила весь зал.
Стіни були прикрашені гілками мирта, тиса й гостролиста, і запах вічнозелених рослин досягав галереї, змішувався з димом вогню й різким запахом людей. їх були десятки, вони приходили й відходили, стояли й розмовляли невеликими групами по залу, і всі мали на собі бодай якусь версію тартану клану, навіть якщо це була лише накидка поверх звичайної робочої сорочки, і капелюх. Візерунки сильно відрізнялися, але кольори були майже однакові — темно-зелений і білий.
Більшість була одягнена так само, як Джеймі зараз: кілт, накидка, капелюх і — в багатьох випадках — значок. Джеймі я помітила біля стіни, він досі був похмурий. Руперт зник у натовпі, але ще двоє огрядних Маккензі стояли по боках від Джеймі, напевно, вартові.
Безладдя в залі поступово ставало організованим, мешканці замка вели гостей на місця в нижній частині.
Ця ніч явно була особливою: юнак, який грав на волинці в залі, був посилений ще двома, поведінка й волинка з трубками зі слонової кістки в одного з чоловіків робили з нього головного волинщика. Цей чоловік кивнув двом іншим, і незабаром зал заповнив лютий гул музики волинок. Ці версії були меншими за великі північні волинки, що використовувалися в бою, але створювали вражаючий гуркіт.
Співаки затягнули трелі гучніше волинок, від цього поколювало кров. Жінки ворушилися навколо мене, і я згадала слова із «Меґґі Лодер»:
Хоч вони й не шаленіли, та жінкам навколо мене подобалося, і вони захоплено шепотіли, нахиляючись до парапету, вказуючи на чоловіків, які крокували залом у найліпшому вбранні. Одна дівчина помітила Джеймі і з приглушеним вигуком покликала подружок подивитися. Вони довго перешіптувалися про його зовнішність.
їх вражав гарний убір хлопця, але більше обговорювали його присутність на присязі. Я помітила, що Лірі, наприклад, сяяла, як свічка, дивлячись на нього, і я згадала слова Алека в загоні: «Ті батько не дозволить їй шлюб із кимось не з клану». І він до того ж небіж Колума, так? Тоді хлопець — просто знахідка. Звісно, якщо не брати до уваги невеликі проблеми з законом.
Музика волинок злетіла до розпеченої висоти, а потім різко вмовкла. У мертвій тиші залу Колум Маккензі вийшов з верхньої арки й рішуче покрокував до малої платформи, яку спорудили в головній частині кімнати. Він не приховував своє каліцтво, але й не вихвалявся ним зараз. Виглядав чудово в лазуровому піджаку з важким золотим мереживом, срібними гудзиками й манжетами з рожевого шовку, що були закочені майже до ліктів. Кілт із тартану, з якісної вовни, вкривав більшу частину ніг, на яких були панчохи в клітинку. Його капелюшок був синій, але срібним значком кріпилося пір’я, а не гостролист. Весь зал затамував подих, поки він прямував до центральної сцени. Хай би яким він був, Колум Маккензі явно був артистом.
Він розвернувся до членів клану, що зібралися, підняв руки й привітав їх дзвінким криком:
— Тулах Ард12!
— Тулах Ард! — проревіли у відповідь члени клану. Жінка поруч зі мною затремтіла.
Далі була коротка промова ґельською. її сприйняли з періодичним схвальним воланням, а потім присяга офіційно розпочалася.
Дуґал Маккензі першим підійшов до платформи Колума. Невелика сцена додала Колуму достатньо зросту, щоб обличчя братів були на одному рівні. Дуґал був у дорогому одязі, але на звичайному коричневому оксамиті не було золотого мережива, щоб не відволікати увагу від величі Колума.
Дуґал витягнув кортик, змахнувши рукою, й опустився на коліно, тримаючи зброю вертикально за лезо. Його голос був не таким потужним, як у Колума, але досить гучним, щоб кожне слово дзвеніло в залі.
— Присягаюся хрестом нашого Бога, Ісуса Христа, і святим залізом у моїй руці бути вірним імені клану Маккензі. Якщо я колись підійму руку проти тебе в бунті, най це святе залізо простромить моє серце.
Він опустив кортик, поцілував його на з’єднанні рукоятки й леза і повернув у піхви. Все ще на колінах, він простягнув зціплені долоні до Колума. Той схопив їх своїми руками й підніс до губ, приймаючи клятву. А потім підняв Дуґала на ноги.
Колум розвернувся, схопив срібну чашу зі столу, вкритого тартаном, позад себе. Він підняв важку чашу з ручками обома руками, випив з неї й простягнув Дуґалу. Той зробив великий ковток і повернув чашу. Він ще раз вклонився вождю клану Маккензі, відійшов убік, щоб звільнити місце для наступного чоловіка в черзі.
Цей процес повторювався знову й знову — від присяги до церемоніального ковтка. Я дивилася на кількість людей у черзі й вкотре дивувалася здібностям Колума. Намагалася вирахувати, скільки пінт елю він вип’є до кінця вечора, адже робив один ковток з кожним, хто присягав, коли побачила, що Джеймі наблизився до початку черги.
Дуґал, завершивши клятву, зайняв місце позаду Колума. Він побачив Джеймі раніше Колума, бо той був зайнятим іншим чоловіком, і я помітила його подив. Він наблизився до брата й щось пробурмотів. Колум дивився на чоловіка перед собою, але я бачила, як він ледь помітно напружився. Він теж здивувався, а ще, як мені здалося, не дуже зрадів.
Емоційне напруження в залі, високе з самого початку, посилилося під час церемонії. Якщо Джеймі зараз відмовиться від присяги, його розірвуть на шматки збуджені члени клану навколо нього. Я потайки витерла долоні об спідницю, бо відчувала провину, що втягнула його в це небезпечне дійство.
Він здавався стриманим. У залі було спекотно, але він не спітнів. Терпляче чекав у черзі, не показуючи виду, що розуміє, що він оточений сотнею озброєних чоловіків, які спрацюють миттєво, якщо хтось образить Маккензі й клан. Je suis prest — дійсно. Чи, може, він дослухався до поради Алека?
Коли настала його черга, я вчепилася нігтями в долоні.
Він граційно опустився на коліно й низько вклонився Колуму. Але не витягнув ніж для присяги, а випростався й подивився Колуму в очі. Він встав прямо, голова й плечі були вище за багатьох чоловіків у залі, на сантиметрів п’ятнадцять вивищувався й над Колумом на сцені. Я кинула погляд на Лірі. Вона зблідла, коли він підвівся, і я побачила, що вона теж міцно стискає кулаки.
Усі в залі дивилися на нього, але він говорив наче лише з Колумом. Його голос був низьким, як у Колума, а кожне слово було чітко чутно.
— Колуме Маккензі, я прийшов до тебе як родич і союзник. Я не даю присягу, бо присягнув своєму роду. — Натовп тихо й загрозливо загарчав, але Джеймі не зважав і продовжував. — Але я даю вільно те, що маю: допомогу й добру волю, де б вони не знадобилися. Я даю тобі покірність як родичу й вождю та обіцяю слухатися твоїх наказів, поки мої ноги стоять на землях клану Маккензі.