Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 157)

Ансельм вгадав, риба була жвава, товсті звивисті тіла ковзали одне повз друге, біла луска відображала хмари вгорі, а їхні енергійні рухи іноді здіймали маленькі хвилі, що розбивалися об борти їхньої кам’яної в’язниці. Наші тіні впали на воду, і коропи розвернулися до нас, як стрілки компаса на північ.

— Вони очікують, що їх погодують, коли бачать людей, — пояснив Ансельм. — Не хотілося б розчаровувати їх. Хвилинку, шері мадам.

Він зник на кухні й повернувся з двома буханцями черствого хліба. Ми стояли біля краю ставка, відривали крихти від буханців і кидали їх голодним ротам унизу.

— Знаєте, у вашої цікавої ситуації є два аспекти, — здавалося, Ансельм цілковито зосередився на годівлі коропів. Він кинув погляд на мене, і неочікувана усмішка осяяла його обличчя. Захитав здивовано головою. — Я сам все ще ледь можу в це повірити. Таке диво! Бог явив свою ласку, показавши мені таке.

— Це все приємно, — сухо сказала я. — Та не знаю, чи був Він таким люб’язним зі мною.

— Он як? А я думаю, що був. — Ансельм опустився навпочіпки, кришив хліб пальцями. — Справді, ця ситуація спричинила вам чималі особисті незручності…

— Це ще м’яко сказано, — пробурмотіла я.

— Але її можна сприймати і як мітку Божого благовоління, — продовжив він, не звернувши уваги на моє втручання. Яскраві карі очі задумливо роздивлялися мене.

— Я благав про підказку, поки стояв навколішках перед Святим Причастям, — вів він далі, — і раптом уявив вас як мандрівницю, яка постраждала в корабельній аварії. Мені це здалося влучною паралеллю вашій нинішній ситуації, хіба ні? Уявіть таку душу, мадам, яку неочікувано викинуло на дивну землю, де немає друзів і нічого знайомого, а з ресурсів лише те, що можна знайти на новій землі. Така подія — катастрофа, так, а ще вона може стати шансом для великих можливостей і радощів. А якщо нова земля виявиться багатою? Нових друзів можна знайти, як і розпочати нове життя.

— Так, але… — почала я.

— Тож, — сказав він владно, піднявши палець, щоб я замовкла, — якщо у вас забрали старе життя, може, це лише тому, що Бог вирішив подарувати вам інше, що буде багатшим і більш насиченим.

— О, воно точно насичене, — погодилась я. — Але…

— Тепер, з канонічного права, — сказав він, насупившись, — немає нічого складного з вашими шлюбами. Обидва шлюби дійсні, освячені церквою. І, точно кажучи, ваш шлюб із юним кавалером тут має пріоритет порівняно зі шлюбом з месьє Рендаллом.

— Авжеж, «точно кажучи», — погодилась я, хоч тепер змогла завершити речення. — Але не в моєму часі. Навряд чи канонічне право складали з урахуванням таких випадків.

Ансельм розсміявся, гострий кінчик його бороди тремтів від слабкого вітру.

— Це точно, ма шері, саме так. Я лише хотів сказати, що відповідно до законів ви не согрішили й не скоїли злочину тим, як вчинили з цими двома чоловіками. Ваша ситуація має два аспекти, я вже про це казав: те, що ви зробили, і те, що ви зробите. — Він узяв мене за руку, потягнув, щоб я сіла поруч з ним, щоб наші очі були на одному рівні.

— Про це ви питали в мене, коли я вислухав вашу сповідь, так? «Що я зробила? І що маю зробити?»

— Так, про це. І ви кажете, що я не зробила нічого поганого? Але я…

А він, подумала я, терпів втручання не краще за Дуґала Маккензі.

— Не зробили, — рішуче сказав він. — Зрозумійте, можна діяти суворо за законом Господа і власного сумління, та все одно стикатися з труднощами й трагедіями. Болісна правда в тому, що ми все ще не знаємо, чому Господь дозволяє злу існувати, але ми маємо Його слово щодо того, що це правда. «Я створив добро, — каже Він у Біблії, — і я створив зло». Отже, іноді навіть добрі люди, гадаю, особливо добрі люди, — додав задумливо, — можуть стикатися з плутаниною й труднощами у своїх життях. Наприклад, юнак, якого ви були зобов’язані вбити. Ні, — сказав він, піднявши руку, щоб я не втрутилася, — не плутайте. Ви були зобов’язані його вбити в тій ситуації, в якій опинилися. Навіть Церква Богородиці, що вчить святості життя, визнає потребу людини захищати себе і свою родину. А я бачив, у якому стані раніше був ваш чоловік, — він озирнувся на крило для гостей, — тож не сумніваюся, що ви були вимушені обрати шлях жорстокості. З цього випливає, що вам немає в чому собі докоряти. Ви, звісно, відчуваєте провину й шкодуєте через свій вчинок, бо ви, мадам, маєте співчуття і почуття. — Він лагідно поплескав долоню, що лежала на моїх зігнутих колінах.

— Іноді наші найкращі дії призводять до найприкріших результатів. А ви не могли вчинити інакше. Ми не знаємо, що Бог планував для юнака — може, Він хотів, щоб хлопець у той час приєднався до нього на небесах. Але ви не Бог, тож ваші очікування від себе обмежені.

Я здригнулася, бо холодний вітер вилетів з-за рогу, і загорнулася щільніше в шаль. Ансельм помітив це і вказав на ставок.

— Вода тепла, мадам. Може, хочете занурити в неї ноги?

— Тепла? — я ошелешено витріщилася на воду. Раніше не помітила, але в кутках не було уламків криги, які були на купелях святої води на церковному подвір’ї, і маленькі зелені рослини плавали у воді, проростали з тріщин між камінням, що оточувало ставок.

Ансельм вирішив довести свої слова і зняв власні шкіряні сандалі. Його обличчя й голос були інтелігентні, але він мав квадратні міцні долоні й стопи нормандського селянина. Задерши поділ ряси до колін, він занурив стопи в ставок. Коропи відпливли, але майже одразу повернулися зацікавлено до цього втручання.

— Вони ж не кусаються? — спитала я, з підозрою дивлячись на безліч ненажерливих ротів.

— Плоть не відкусять, — запевнив він мене. — У них немає зубів.

Я зняла свої сандалі й обережно встромила стопи у воду. На диво, вода була приємно теплою. Не гарячою, а просто приємним контрастом з вологим холодним повітрям.

— О, це чудово! — я радісно поворушила пальцями ніг, викликавши цим сильний переляк у коропів.

— Біля абатства кілька мінеральних джерел, — пояснив Ансельм. — Вони киплять під землею, і вода має чималу цілющу силу. — Він вказав на протилежний бік ставка, де я помітила невелику тріщину в камінні, частково приховану рослинами, що плавали У воді.

— Невелика кількість гарячої мінеральної води потрапляє трубою сюди з найближчого джерела. Це дозволяє кухарям мати свіжу рибу в усі пори року, бо зазвичай зимова погода надто жорстока для них.

Ми якийсь час ворушили ногами у воді в приємній тиші, важкі тіла риб проносилися повз, іноді стикалися з нашими ногами з напрочуд відчутними ударами. Знову визирнуло сонце, осяяло нас слабким, але помітним теплом. Ансельм заплющив очі, наче всотував світло обличчям. Він заговорив знову, не розплющуючи їх.

— Ваш перший чоловік — Френк, здається? — він теж, гадаю, має вважатися в очах Бога однією з прикростей, з якими ви нічого не можете вдіяти.

— Але я могла щось зробити, — сперечалась я. — Я могла повернутися… можливо.

Він розплющив око й недовірливо подивився на мене.

— Так, «можливо», — погодився він. — А може, і ні. Не варто докоряти собі за те, що не наважилися ризикнути своїм життям.

— Це не через ризик, — сказала я, граючи пальцями ніг з великим коропом у чорних і білих плямах. — Чи не зовсім через це. Частково це… був страх, але здебільшого я… я не змогла залишити Джеймі. — Я безпорадно знизала плечима. — Я… просто не змогла.

Ансельм усміхнувся, розплющивши обидва ока.

— Хороший шлюб — один з найцінніших дарунків Господа, — зауважив він. — Якщо ви змогли впізнати й прийняти дарунок, то не маєте страждати через це. А ще… — він нахилив голову вбік, як коричневий горобець.

— Вас не було на своєму місці майже рік. Ваш перший чоловік уже мав почати примирятися з тим, що втратив вас. Хай би якою сильною була його любов до вас, втрата для всіх людей однакова, і ми маємо засоби пережити її задля власного блага. Може, він почне будувати нове життя. Хіба було б добре кинути чоловіка, якому ви так сильно потрібні і якого кохаєте, з яким поєднані святими подружніми узами, щоб повернутися й зламати його нове життя? Тим паче, якби ви повернулися з відчуття обов’язку, а серце залишилося би в іншому місці… ні. — Він рішуче захитав головою.

— Жоден чоловік не може служити двом господарям, не може цього й жінка. Якби то був ваш єдиний дійсний шлюб, а це, — він знову кивнув на крило для гостей, — лише тимчасове захоплення, тоді ви були б зобов’язані піти. Але ви були зв’язані Богом, тож, гадаю, маєте виконати свій обов’язок перед юнаком.

— Тепер щодо іншого аспекту — що вам варто робити. Це варто обговорити. — Він витягнув стопи з води й витер ноги краєм ряси.

— Перенесемо зустріч на кухню абатства? Може, там вдасться переконати брата Євлогія пригостити нас зігріваючим напоєм.

Я знайшла шматочок хліба на землі й кинула його коропам, потім нахилилася, щоб взути сандалі.

— Не можу описати, яке полегшення обговорювати це з кимось, — сказала я. — Мені досі важко усвідомити, що ви мені вірите.

Він знизав плечима, ввічливо простягнув мені руку, щоб я трималася, поки зачіпляла за п’яти грубі ремінці сандалій.

— Ма шері, я служу тому, хто примножує хліб і рибу, — він усміхнувся, киваючи на ставок, де поволі зникали кола від коропів, що годувались, — хто зцілює недужих і воскрешає мертвих. Хіба мене має дивувати, що володар вічності провів молоду жінку крізь камені землі, аби виконала Його волю?