Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 143)

— Вибач, — пробурмотіла я.

Я стиснула і його здорову руку й обережно прощупувала кожен палець здорової і розбитої долонь, порівнюючи. Без рентгена й досвіду доведеться сподіватися на власну чуттєвість, щоб відшукати й зібрати розтрощені кістки.

З першим суглобом все було добре, але друга фаланга була з тріщиною, подумала я. Натиснула сильніше, щоб визначити довжину й напрямок тріщини. Пошкоджена долоня не ворушилася в моїх пальцях, але здорова мимоволі смикнулася.

— Вибач, — ще раз пробурмотіла я.

Здорова долоня раптом зникла з моєї хватки, і Джеймі піднявся на лікті. Він виплюнув шматок шкіри й подивився на мене, на обличчі змішалися радість і роздратування.

— Сассенах, — сказав він, — якщо ти вибачатимешся кожного разу, коли робиш мені боляче, ніч буде дуже довгою, а вона вже триває деякий час.

Певно, вигляд у мене був ще той, бо він почав тягнутися до мене, потім зупинився з гримасою. Опанувавши біль, рішуче промовив:

— Я знаю, що ти не хочеш заподіяти мені шкоду. Але ти, як і я, не маєш у цьому вибору, і страждати від цього одному з нас. Роби, що треба, а я кричатиму, якщо виникне потреба.

Повернувши до рота шматок шкіри, він люто вишкірив на мене зціплені зуби, потім повільно й навмисно скосив очі. Це зробило його схожим на божевільного тигра, і я майже істерично захихикала, не встигнувши зупинити себе.

Я притиснула долоні до рота, щоки палали, бо я побачила ошелешені вирази облич леді Аннабелль і слуг, які стояли позаду Джеймі й не могли бачити його обличчя. Сер Маркус, який помітив це зі свого місця біля ліжка, спалахнув усмішкою в бороді, що нагадувала формою лопату.

— А ще, — сказав Джеймі, знову виплюнувши шкіру, — якщо англійці прийдуть після цього, напевно, я благатиму їх забрати мене.

Я взяла шматок шкіри, запхала між його зубів і знову опустила його голову.

— Клоун, — мовила я. — Всезнайка. Клятий герой. — Але він звільнив мене від тягаря, і я працювала спокійніше. Я все ще помічала кожне сіпання і гримасу, але вже не так сильно страждала від цього.

Я почала занурюватися в зосередженість роботи, скеровувала всю свідомість до кінчиків пальців, оцінюючи кожну точку пошкоджень і вирішуючи, як краще повернути шматок кістки на місце. Пощастило, що великий палець майже не постраждав; лише невелика тріщина на першій фаланзі. Це загоїться чисто. Друга кісточка четвертого пальця цілком зникла, я відчула лише рух шматочків кістки в плоті, коли ніжно прощупувала місце великим і вказівним пальцями, викликаючи стогін Джеймі. З цим нічого не зробити, лише прив’язати суглоб до палички й сподіватися на краще.

Складний перелом середнього пальця був найгірший. Палець доведеться випрямити, повернувши кістку, що стирчала, крізь дірку в плоті. Я вже бачила, як таке робили — під загальною анестезією і з допомогою рентгену.

До цього проблема була технічною, а не справжньою: вирішити, як відновити розтрощену долоню окремо від тіла. Тепер же переді мною постала проблема іншого характеру, і тут я зрозуміла, чому лікарі намагаються не оперувати своїх рідних. Деякі завдання в медицині потребують певної жорстокості задля успіху, певної безпристрасності, щоб заподіяти біль заради кращого загоєння.

Сер Маркус тихо підсунув стілець до ліжка. Він зручно влаштував кремезне тіло, поки я завершувала фіксувати руку, і схопив Джеймі за здорову долоню.

— Стискай з усіх сил, хлопче, — сказав він.

Без ведмежої шкури, з охайно зібраними й перев’язаними посивілими пасмами, Макраннох вже не був загрозливим дикуном із лісу — це був строго вдягнений чоловік пізнього середнього віку з доглянутою бородою у формі лопати й поставою військового. Я нервувала через спробу, але його присутність втішала.

Я глибоко вдихнула й благала про безпристрасність.

Робота була довга, жахлива й нервова, хоча не без захоплення. Деякі частини, наприклад, перев’язка двох пальців з простими тріщинами, пройшли досить легко. Але не інші. Джеймі вищав — гучно — коли я вправляла середній палець, прикладаючи значну необхідну силу, щоб скерувати кінці зламаної кістки назад крізь шкіру. Я вагалася мить, нервуючи, але сер Маркус сказав із тихою квапливістю: «Вперед, дівча!».

Раптом згадалося, що Джеймі сказав у ніч, коли народилася донька Дженні: «Я сам здатний терпіти біль, але не зміг би терпіти твій. У мене немає стільки сил». Він був правий, це вимагає сил. Я сподівалася, що нам їх вистачить.

Обличчя Джеймі було відвернуте від мене, але я бачила, як м’язи щелепи напружувалися, коли він зціплював зуби сильніше на шматку шкіри. Я сама зціпила зуби й продовжувала, гострий кінець кістки повільно повернувся під шкіру, і палець випрямився з болісним опором, після чого ми тремтіли обоє.

Поки я працювала, припинила помічати щось, окрім того, що робила. Джеймі час від часу стогнав, і нам довелося двічі коротко зупинятися, бо він блював, здебільшого віскі, бо майже нічого не їв у в’язниці. Та більшу частину часу він тихо й постійно бурмотів ґельською, притиснувши чоло до колін сера Маркуса. Я не могла розрізнити крізь кляп зі шкіри, лаявся він чи молився.

Зрештою, усі п’ять пальців лежали прямо, як нові шпильки, нерухомі, як палички, до яких були прив’язані. Я боялася зараження, особливо у розірваному середньому пальці, але здебільшого була впевнена, що вони добре загояться. Пощастило: лише одна фаланга сильно постраждала. Від цього в нього, певно, буде закляклий підмізинний палець, але інші зможуть нормально рухатися — згодом. Я нічого не могла зробити з тріщинами п’ясткових кісток чи колотою раною, лише промити антисептиком і робити припарки, сподіваючись, що не буде зараження правцем. Я відійшла, всі кінцівки тремтіли від напруги ночі, сукня промокла від поту, бо вогонь зігрівав мою спину.

Леді Аннабелль одразу опинилася поруч, відвела мене до крісла і вклала в мої тремтливі долоні чашку чаю з віскі. Сер Маркус, який міг бути чудовим помічником лікаря в операційній, звільнив прив’язану руку Джеймі й масажував місця, де мотузка вп’ялася глибоко в напружену плоть. Я помітила, що долоня старшого чоловіка була червона там, де її стискав Джеймі.

Я не розуміла, що задрімала, але раптом сіпнулася, голова смикнулася на шиї. Леді Аннабелль підіймала мене, ніжно підтримуючи під лікоть.

— Ходімо, моя люба. Ви все зробили, вам потрібно зайнятися власними болями й трохи поспати.

Я відсунула її руку якомога ввічливіше.

— Ні, я не можу. Маю завершити… — мої слова розтанули в тумані в голові, а сер Маркус забрав у мене пляшку оцту й тканину з рук.

— Рештою займусь я, — сказав він. — У мене є досвід, самі розумієте. — Відкинувши ковдри, він почав прибирати кров з розірваної батогом шкіри, рухаючись зі жвавою лагідністю, яка вражала. Він упіймав мій погляд і усміхнувся, борода весело піднялася. — Я встиг промити багато порізів за своє життя, — промовив він. — І кілька зашити. Це дрібниці, дівча, загояться за кілька днів. — Знаючи, що він правий, я підійшла до узголів’я ліжка. Джеймі був при тямі, трохи кривився від печіння антисептику на відкритих порізах, але його повіки обважніли, а блакитні очі потемніли від болю і втоми.

— Поспи, Сассенах. Я впораюсь.

Я не знала, чи впорається він, і було зрозуміло, що я вже не можу триматися. Хиталася від утоми, а подряпини на ногах палали й боліли. Авесалом промив їх мені ще раніше, але на них треба було нанести мазь.

Я заціпеніло кивнула й обернулася у відповідь на ніжний, але наполегливий тиск леді Аннабелль на мій лікоть.

Посеред сходів я згадала, що забула розповісти серу Маркусу, як перев’язувати порізи. На глибокі рани на плечах треба було підкласти більше тканини під перев’язку, щоб можна було надягнути сорочку, коли ми поїдемо. А тонкі подряпини варто було залишити без бинтів, щоб вони підсохли. Я швидко окинула поглядом гостьову кімнату, куди мене відвела леді Аннабелль, потім вибачилася й спустилася сходами до вітальні.

Я завмерла в тіні на порозі, леді Аннабелль — позаду. Очі Джеймі були заплющені, він, схоже, задрімав від віскі й втоми. Ковдри прибрали: у них не було потреби, бо вогонь зігрівав. Сер Маркус ненавмисно опустив долоню на голу дупу Джеймі, поки тягнувся над ліжком за ганчіркою. Ефект був миттєвий. Джеймі різко вигнув спину, м’язи сідниць міцно стиснулися, і він мимоволі видав звук протесту, відкинувся назад, хоча в нього були зламані ребра, і похмуро подивився на сера Маркуса наляканими туманними очима. Сер Маркус сам злякався, завмер остовпіло на мить, потім нахилився і взяв Джеймі за руку, обережно допоміг лягти знову на живіт. Він задумливо й дуже обережно провів пальцем по шкірі Джеймі, потер свої пальці один об другий: у світлі вогню було видно жирний блиск.

— О, — сказав він без емоцій. Старий солдат вкрив Джеймі ковдрою до пояса, і я побачила, що напружені плечі злегка розслабилися.

Сер Маркус сів по-дружньому біля голови Джеймі й налив ще дві склянки віскі.

— Він хоча б додумався змастити тебе жиром перед початком, — зауважив він, простягнув одну склянку Джеймі, який важко піднявся на ліктях, щоб прийняти її.

— Так. Та навряд він думав про те, що мені зручно, — сухо сказав він.

Сер Маркус зробив ковток напою й задумливо прицмокнув губами. Якийсь час звуків не було, лише тріск вогню, але ми з леді Аннабелль не поспішали увійти в кімнату.