Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 137)

— Чудовий бій, Фрейзере. — Голос Рендалла був хрипкий від задушення, але стриманий, як завжди. — Коштував тобі кількох ребер, так?

Джеймі притулився до стіни, дихав зі схлипами, все ще тримаючи палицю, притиснувши лікоть до боку. Він опустив погляд на підлогу, оцінюючи відстань.

— Не намагайся, Фрейзере. — Високий голос був невиразний. — Вона помре раніше ніж ти зробиш два кроки. — Тонке холодне лезо ковзнуло повз моє вухо, і я відчула, як кінчик ніжно вколов кут моєї щелепи.

Джеймі роздивлявся мить сцену байдужими очима, все ще тримаючись за стіну. Несподіваним ривком він з болем випростався і стояв хитаючись. Палиця глухо брязнула об кам’яну підлогу. Кінчик ножа натиснув трошечки сильніше, але загалом Рендалл не рухався, поки Джеймі повільно просувався до столу, обережно нахилився й підняв киянку, обмотану шнуром. Він тримав її двома пальцями перед собою, погойдуючи: показував, що не нападає.

Врешті киянка загриміла об стіл переді мною, ручка закрутилася так, що важка голова ледь не вилетіла за край. Вона лежала, темна й важка, на дубовій поверхні — грубе і міцне знаряддя. Очеретяний кошик з цвяхами завбільшки з половину пенні всередині лежав у купі речей на дальньому кінці стола: певно, залишили теслярі, що оздоблювали кімнату. Здорова рука Джеймі, гарні прямі пальці, оточені золотом від світла, стиснула край стола. Із зусиллям, яке я могла лише уявляти, він повільно опустився на стілець і навмисно поклав долоні перед собою на пошарпаній поверхні столу, киянка була близько.

Він дивився в очі Рендалла, поки з болем рухався кімнатою, дивився незмигно, потім коротко кивнув у мій бік, не дивлячись на мене, і сказав:

— Відпусти її.

Долоня з ножем наче трохи розслабилася. Голос Рендалла був задоволений і зацікавлений.

— Чого б це?

Джеймі, схоже, вже цілком опанував себе, хоча обличчя було біле, піт котився, наче сльози, але він не звертав уваги.

— Ти не можеш притискати ніж одразу до двох людей. Уб’єш жінку або відійдеш від неї, і я вб’ю тебе. — Він говорив тихо, сталь дзвеніла під легким шотландським акцентом.

— А що заважає мені вбити вас обох по черзі?

Я назвала би вираз обличчя Джеймі усмішкою лише тому, що було видно зуби.

— І випередити ката? Вранці буде складно пояснити, ні? — він коротко кивнув на непритомного велетня на підлозі. — Якщо пригадуєш, тобі знадобився твій малий помічник, щоб зв’язати мене, до того, як ти зламав мені руку.

— То що? — ніж невблаганно залишався біля мого вуха.

— Твій помічник ще не скоро зможе тобі допомогти. — 3 цим неможливо було сперечатися: потворний слуга лежав долілиць у кутку, дихав гучно й утруднено. Тяжкий струс мозку, механічно подумала я. Можливо, крововилив у мозок. Мені було б начхати, навіть якби він помер у мене на очах.

— Тобі не здолати мене самотужки, навіть якщо в мене одна рука. — Джеймі повільно захитав головою, оцінюючи розмір і силу Рендалла. — Ні. Я більший і набагато вправніший у рукопашному бою. Якби не жінка, я забрав би в тебе той крихітний ніж і запхав тобі в горло. І ти це знаєш, тому не заподіяв їй шкоди.

— Але вона в мене. Ти міг би піти, звісно. Вихід близько. Та тоді твоя дружина — ти ж казав, що вона твоя дружина? — ясна річ, помре.

Джеймі знизав плечима.

— І я теж. Я не зможу піти далеко: весь гарнізон полює на мене. Може, ліпше бути застреленим на природі, ніж повітаним тут, але різниця не така велика. — Гримаса болю швидко промайнула на його обличчі, і він на мить затамував подих. Коли вдихнув знову, то неглибоко, ковтав повітря. Шок, що захищав його від гіршого болю, явно розсіювався.

— Тож, схоже, ми в безвиході. — Виховані слова Рендалла звучали недбало. — Хіба що в тебе є пропозиція?

— Є. Ти хочеш мене. — Холодний голос шотландця був позбавлений емоцій. — Відпусти жінку, і ти зможеш мене отримати. — Кінчик леза трохи посунувся, зачепив моє вухо. Я відчула печіння й теплі краплі крові.

— Роби зі мною, що хочеш. Я не буду боротися, дозволю зв’язати мене, якщо вважатимеш за потрібне. І я не розповім про це завтра. Але спочатку ти відпустиш жінку цілою з в’язниці. — Я дивилася на скалічену долоню Джеймі. Невелика калюжка крові під середнім пальцем зростала, і я з жахом збагнула, що він навмисно тисне пальцем на стіл: біль змушує його залишатися при тямі. Він виторговував моє життя, пропонуючи натомість єдине, що ще мав — себе. Якщо він зараз знепритомніє, втратить єдиний шанс.

Рендалл цілковито розслабився; ніж лежав легковажно на моєму правому плечі, поки він це обмірковував. Я була перед ним. Джеймі мають повісити вранці. Якщо він зникне, це одразу помітять і замок обшукають. Хоча серед офіцерів і джентльменів допускалася певна міра жорстокості — я була впевнена, що сюди входили переламана рука й розідрана спина — на інші схильності Рендалла навряд чи заплющать очі. Не важливо, що Джеймі — засуджений в’язень, якщо він вранці встане біля шибениці й повідомить про знущання від рук Рендалла, його заяву перевірятимуть. І якщо фізичний огляд доведе його правоту, кар’єра Рендалла обірветься, а, можливо, і життя. Та якщо Джеймі присягнеться мовчати…

— Ти даси мені слово?

Очі Джеймі були, як сині вогники на пергаменті обличчя. Через мить він повільно кивнув.

— Якщо ти даси слово.

Привабливість жертви, спершу абсолютно непохитної, а тепер цілковито слухняної, була непереборною.

— Добре. — Ніж залишив моє плече, і я почула звук металу, який сховали до піхов. Рендалл повільно пройшов повз мене, оминув стіл, схопивши водночас киянку. Він підняв її, іронічно питаючи. — Дозволиш швидко перевірити твою щирість?

— Так. — Голос Джеймі був упевнений, як і його руки, що притискалися до столу. Я спробувала заговорити, висловити протест, але в горлі пересохло до клейкої тиші.

Рендалл неквапливо нахилився, взяв обережно цвях розміром з половину пенні з очеретяного кошика, старанно встромив кінчик і опустив киянку, забиваючи цвях крізь праву долоню Джеймі в стіл чотирма сильними ударами. Зламані пальці смикнулися і випрямилися, наче лапки павука, якого пришпилили до дошки колекціонера.

Джеймі застогнав, очі округлилися, були порожні від шоку. Рендалл обережно опустив киянку, вхопив Джеймі за підборіддя й підняв його обличчя.

— Тепер поцілуй мене, — тихо сказав він і опустив голову до рота Джеймі, який не пручався.

Обличчя Рендалла, коли він випростався, було мрійливе, погляд ніжний і далекий, широкий рот вигнувся у посмішці. Колись мені сподобалася б така усмішка, і цей мрійливий вигляд раніше збуджував. Тепер мене нудило від цього. Сльози затікали мені до рота, я не помітила, як заплакала. Рендалл стояв мить у трансі, дивлячись на Джеймі. Потім сіпнувся, згадавши, і знову витягнув ніж із піхов.

Лезо розрізало недбало хустку на моїх зап’ястках, зачепивши шкіру. Я ледь встигла потерти долоні, щоб повернути до них кровообіг, а він уже підняв мене за лікоть і штовхнув до дверей.

— Зачекай! — заговорив Джеймі позаду нас, і Рендалл нетерпляче озирнувся.

— Ти дозволиш мені попрощатися? — він майже не питав, а стверджував, і Рендалл вагався лише мить, потім кивнув і штовхнув мене до нерухомої фігури за столом.

Здорова рука Джеймі міцно обійняла мене за плечі й пригорнула моє вологе обличчя до шиї.

— Ти не можеш, — прошепотіла я. — Не можеш. Я тобі не дозволю.

Його рот був теплий біля мого вуха.

— Клер, мене повісять вранці. Нікому не важливо, що станеться з цієї миті й до того часу. — Я відсунулася й витріщилася на нього.

— Мені важливо! — напружені губи затремтіли, майже вигнулися в усмішці, і він підняв вільну руку й притиснув долоню до моєї вологої щоки.

— Знаю, мо дюін. І тому ти зараз підеш. Так я знатиму, що ще є хтось, хто думає про мене. — Він знову пригорнув мене до себе, ніжно поцілував та прошепотів ґельською: — Він відпустить тебе, бо вважає, що ти безпорадна. Я знаю, що це не так. — Відпустивши мене, сказав англійською. — Я люблю тебе. Тепер іди.

Рендалл завмер, виштовхавши мене за двері.

— Я дуже скоро повернуся. — Це був голос чоловіка, який неохоче залишав коханого, і мене ледь не знудило.

У червоному ореолі від вогню позаду нього Джеймі ввічливо нахилив голову до прибитої долоні.

— Певно, ти знайдеш мене тут.

Чорний Джек. Звичне прізвисько для бандитів і негідників вісімнадцятого століття. Штамп із романів, ім’я, яке викликало в уяві чарівних розбійників, що махали мечами й носили капелюхи з пір’ям. Реальність крокувала поруч зі мною.

Ніхто зазвичай не думає, з чого складається роман. Трагедія і жах, змінені з часом. Додайте трохи мистецтва розповіді, і вуаля! — бентежний роман, від якого швидше біжить кров, а дівчата зітхають. Моя кров рухалася швидко, так, і дівчата не зітхали так, як Джеймі над своєю скаліченою долонею.

— Сюди. — Рендалл заговорив уперше після того, як ми залишили камеру. Він вказав на вузьку нішу в стіні, де не палали смолоскипи. Вихід, про який він казав Джеймі.

Я вже керувала собою достатньо, щоб говорити, тож так і вчинила. Відійшла на крок, щоб світло смолоскипа цілком осяяло мене, бо я хотіла, щоб він запам’ятав моє обличчя.

— Ви питали, капітане, чи я відьма, — промовила тихим і рівним голосом. — І тепер я відповім. Я відьма. Відьма, і я тебе проклинаю. Ти одружишся, капітане, і твоя дружина народить дитину, але ти не доживеш, щоб її побачити. Я проклинаю тебе знанням, Джек Рендалл, і даю тобі час твоєї смерті.