Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 136)

Оговтавшись, Рендалл увійшов до кімнати й штовхнув ногою кайдани на щиколотці Джеймі.

— Бачу, ти пошкодила власність Корони, дівчинко моя. Такий вчинок карається законом. Ще й допомога небезпечному злочинцю із втечею. — Його блідо-сірі очі весело спалахували. — Доведеться влаштувати щось відповідне для тебе. А поки що… — він підняв мене на ноги, завів мої руки за спину й перев’язав зап’ястки хусткою.

Боротьба була явно марною, але я наступила на пальці його ніг з усіх сил, щоб випустити частину власного роздратування.

— Ай! — він розвернув мене й грубо штовхнув, щоб мої ноги вдарилися об ліжко, і я впала, частково опинившись на грубих ковдрах. Рендалл роздивлявся мене з похмурим задоволенням, витираючи потертий носок чобота лляною хустинкою. Я похмуро подивилася на нього, і він видав короткий смішок.

— Ти не боягузка, визнаю. Ти йому добре пасуєш, — він кивнув на Джеймі, який почав слабко ворушитися, — і кращого компліменту тобі годі й шукати. — Він обережно торкнувся горла, де потемнілий синець визирав з відкритого коміру сорочки. — Він спробував убити мене однією рукою, коли я відв’язав його. І йому це майже вдалося. Шкода, що я не знав, що він шульга.

— Як нерозумно з його боку, — мовила я.

— Саме так, — сказав Рендалл, киваючи. — Але ти не будеш такою неввічливою, хіба ні? Та про всяк випадок… — він розвернувся до кремезного слуги, який просто стояв на порозі, похиливши плечі, очікував на накази.

— Марлі, — промовив Рендалл, — ходи сюди й пошукай зброю в цієї жінки.

Він весело спостерігав, як чоловік незграбно мацав мене, згодом відшукав і забрав у мене кинджал.

— Не подобається Марлі? — спитав капітан, спостерігаючи, як я намагалася відсунутися від товстих пальців, що мацали мене надто інтимно. — Шкода. Упевнений, він захоплений тобою. Бідоласі Марлі не щастить з жінками, — очі капітана злісно блищали. — Так, Марлі? Навіть повії його не приймають. — Він пронизав мене поглядом, розмірковуючи, і посміхнувся, наче вовк. — Кажуть, він надто великий. — Він підняв брову. — А це приголомшлива оцінка від повії, правда ж? — підняв другу брову, і натяк був зрозумілий.

Марлі, який почав важко дихати під час обшуку, зупинився й витер цівку слини з рота. Я відсунулася якомога далі з огидою.

Рендалл, спостерігаючи за мною, сказав:

— Гадаю, Марлі буде радий розважитися з тобою у своїй кімнаті, коли ми завершимо розмову. Звісно, він може потім вирішити поділитися своїм скарбом з друзями, але це вже його справа.

— О, не хочете дивитися? — саркастично спитала я.

Рендалл розсміявся, щиро потішаючись.

— У мене самого, скажімо, неприродні смаки, як ти вже знаєш. Але в мене є й естетичні принципи. — Він кинув погляд на кремезного слугу, який зсутулився в брудному одязі, живіт випирав над поясом. Товсті губи постійно рухалися з бурмотінням, наче шукали шматочок їжі, а короткі товсті пальці нервово смикали за промежину брудних штанів. Рендалл злегка здригнувся.

— Ні, — мовив він. — Ти дуже гарна жінка, хоча й зі сварливим язиком. Побачити тебе з Марлі — ні, навряд я хочу на таке дивитися. Навіть не беручи до уваги зовнішність, особисті звички Марлі не найприємніші.

— У вас теж, — сказала я.

— Так склалося. Але вони тебе вже не тривожитимуть. — Він замовк і подивився на мене зверхньо. — Та я все ще хотів би знати, хто ти. Якобітка, очевидно, але чия? Марішала? Сіфорта? Найімовірніше, Ловата, адже ти з Фрейзерами.

Рендалл легенько штовхнув Джеймі натертим носком чобота, але той все ще не рухався. Я бачила, як його груди регулярно здіймалися й опускалися. Може, він просто перейшов з непритомності до сну? Тіні під його очима натякали, що він останнім часом мало відпочивав.

— Я навіть чув від когось, що ти відьма, — вів далі капітан. Його тон був легкий, але він уважно стежив за мною, ніби я могла раптом перетворитися на сову й полетіти. — Якісь заворушення були в Крейнсмурі, так? Якась смерть? Але все це, звісно, забобони й дурниці.

Рендалл роздивлявся мене задумливо.

— Мене можна переконати домовитися, — зненацька промовив він. Відхилившись, він присів на стіл, заманюючи мене.

Я гірко засміялася.

— Не можу сказати, що я в тому стані чи настрої, коли можу домовлятися. Що ви можете мені запропонувати?

Рендалл кинув погляд на Марлі. Ідіот витріщався на мене, щось бурмотів під ніс.

— Принаймні вибір. Розкажи — переконливо — хто ти, і хто відправив тебе в Шотландію. Що ти робиш і яку інформацію й кому відсилала. Розкажи це, і я віддам тебе серу Флетчеру, а не Марлі.

Я не дозволяла собі дивитися на Марлі. Я побачила гнилі залишки зубів, що стирчали з ясен у гнійниках, і від думки, що він поцілує мене, а потім ще й… я задушила цю думку. Рендалл був правий, я не боягузка. Але й не дурепа.

— Ви не можете віддати мене серу Флетчеру, — мовила я, — і ми обоє це знаємо. Відвести мене до нього й ризикувати, що я розповім про це? — мій кивок охопив затишну кімнатку, приємний вогонь, ліжко, на якому я сиділа, і Джеймі на підлозі біля моїх ніг. — Хай би які були його недоліки, я не уявляю, щоб сер Флетчер офіційно схвалював катування в’язнів його офіцерами. Навіть англійська армія має якісь стандарти.

Рендалл підняв брови.

— Катування? О, це. — Він махнув недбало на долоню Джеймі. — Випадковість. Він упав у камері, і його затоптали інші в’язні. В тих камерах багато людей. — Він зверхньо посміхнувся.

Я мовчала. Сер Флетчер міг повірити або ні, що кисть Джеймі постраждала випадково, але він навряд чи повірить моїм словам, коли мене викриють як англійську шпигунку.

Рендалл спостерігав за мною, вишукував ознаки слабкості.

— Ну? Обирати тобі.

Я зітхнула й заплющила очі, набридло дивитися на нього. Я не обирала, але не могла сказати йому, чому ні.

— Не важливо, — втомлено сказала я. — Я не можу нічого розповісти.

— Обміркуй це хвилинку. — Він підвівся, обережно переступив непритомне тіло Джеймі, витягнув ключ з кишені. — Мені знадо-

биться допомога Марлі, але потім я відправлю його до його кімнати — і тебе з ним, якщо не будеш співпрацювати.

Він нахилився, розстібнув кайдани й підняв безживне тіло, вражаючи силою в такому худому корпусі. М’язи його передпліч проступили під тканиною білосніжної сорочки, поки він ніс Джеймі, чия голова теліпалася, до стільця в кутку. Він кивнув на відро, що стояло неподалік.

— Приведи його до тями, — коротко наказав мовчазному велетню.

Холодна вода стікала камінням в кутку й збиралася на підлозі брудною калюжею.

— Ще раз, — сказав Рендалл, оглядаючи Джеймі, який тихо стогнав, голова посунулася біля каменів стіни. Він здригнувся й закашлявся під другим душем з відра.

Рендалл підійшов і схопив його за волосся, відхилив його голову, трусив нею як потонулою твариною, і краплі смердючої води летіли на стіни. Очі Джеймі були тьмяними прорізами. Рендалл відштовхнув голову Джеймі з огидою, витер долоню об штани й відвернувся. Якийсь рух у полі зору він таки мав помітити, бо почав розвертатися, але не встиг підготуватися до раптового кидка великого шотландця.

Руки Джеймі обхопили шию Рендалла. Він не міг використати праву руку, тож стиснув лівою правий зап’ясток і потягнув, передпліччя вп’ялося в трахею англійця. Коли Рендалл побагровів і обвис, Джеймі відвів ліву руку, щоб вдарити капітана по нирках. Хоча Джеймі був слабким, удару вистачило, щоб Рендалл упав на коліна.

Кинувши млявого капітана, Джеймі розвернувся до неповороткого слуги, який поки що спостерігав за подіями взагалі без цікавості на обличчі з відвислою щелепою. Хоча вираз його обличчя залишався доволі кволим, він рухався, схопив киянку зі столу, коли Джеймі попрямував до нього, тримаючи стілець за ніжку здоровою лівою рукою. Млява настороженість з’явилася на обличчі слуги, поки двоє чоловіків повільно кружляли, очікуючи на шанс.

Краще озброєний, Марлі атакував першим, махнув киянкою у бік ребер Джеймі. Джеймі ухилився й завдав хибного удару стільцем, змушуючи слугу відійти до дверей. Наступна спроба, вбивчий удар вниз, мав розплющити череп Джеймі, якби влучив у ціль. Але замість цього розбився стілець, відлетіли ніжка й сидіння.

Джеймі нетерпляче вдарив стільцем об стіну, змахнувши рукою, перетворивши його на меншу, але зручнішу палицю сантиметрів шістдесят завдовжки з кривим розколотим кінцем.

Повітря в камері, задушливе від диму смолоскипів, завмерло, лише гучно дихали обидва чоловіки, час від часу дерево вдаряло по плоті. Боячись говорити, щоб не порушити хитку зосередженість Джеймі, я залізла на ліжко з ногами, притулилася до стіни, намагаючись не заважати.

Мені було зрозуміло — і, судячи зі слабкої посмішки, слузі також, — що Джеймі довго не протримається. Дивом було вже те, що він тримався на ногах, ще й бився. Що бій не триватиме довго, було зрозуміло всім трьом. Якщо він хотів перемогти, треба було поквапитися. З різкими короткими випадами ніжкою стільця він обережно наближався до Марлі, змушуючи більшого чоловіка відійти в куток, де той не міг широко розмахувати руками. Зрозумівши це якимось інстинктом, слуга вийшов з різким горизонтальним змахом, очікуючи, що Джеймі відсахнеться.

Але Джеймі не відійшов, а кинувся вперед, до змаху, прийняв удар лівим боком, поки опускав з усіх сил палицю на скроню Марлі. Зосередившись на сцені перед собою, я не звертала уваги на розпластане тіло Рендалла на підлозі біля дверей. Але, поки слуга хитався зі скляними очима, я почула шарудіння чобіт на камені, Я утруднене дихання захрипіло біля мого вуха.