Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 120)

— Ну, він відправив мене до огорожі, як зазвичай, — він завжди змушував мене йти першим, щоб я міг відчути належну суміш жаху й каяття, поки чекав на нього, але тоді так розлютився, що йшов одразу за мною. Я нахилився й терпів, зціпивши зуби, вирішивши не видавати ані звука — не збирався показувати йому, як мені боляче. Стискав що було сили дерево огорожі — так, що потім залишилися скалки — і відчував, як червоніє обличчя від того, що затамовую подих. — Він глибоко вдихнув, наче відтворював це, і повільно видихнув.

— Зазвичай я знав, коли кінець, але цього разу він не зупинявся. Я міг лише тримати рот на замку, кректати з кожним ударом, відчувати, як починають текти сльози, хоча й кліпав, але я терпів з усіх сил.

Він був розкритий по пояс, майже сяяв у світлі місяця, крихітні волоски здавалися срібними. Я бачила, як пульс б’ється нижче грудної клітки, впевнене биття під моєю долонею.

— Не знаю, як довго це тривало, — вів він далі. — Напевно, не так довго, але мені здалося вічністю. Нарешті він зупинився на мить і закричав на мене. Не тямив себе від люті, а я сам був такий розгніваний, що ледь чув його слова, їх сенс доходив до мене із запізненням. Він ревів: «Прокляття, Джеймі! Ти не можеш закричати? Ти вже дорослий, і я не мав знову тебе бити, але я хочу, щоб ти закричав, хлопче, поки я не припинив, щоб я зрозумів, що нарешті вплинув на тебе!» — Джеймі розсміявся, потривоживши свій рівний пульс.

— Я був такий обурений, що підвівся, обернувся й закричав на нього: «Чому тоді ти не сказав цього одразу, старий дурню! АЙІ». І раптом опинився на землі, у вухах дзвеніло, щелепа, куди прийшовся удар, боліла. Батько стояв наді мною, важко дихаючи, волосся і борода стирчали. Він нахилився, схопив мене за руку й підняв. Поплескав мене по щелепі й сказав, усе ще важко дихаючи: «Це за те, що назвав батька дурнем. Може, це й правда, але це нешанобливо. Ходімо, помиємося перед вечерею». І більше він мене не бив. Все ще кричав на мене, але я кричав у відповідь, і це вже було так, як буває між чоловіками.

Він спокійно розсміявся, і я усміхнулася в його тепле плече.

— Хотіла б я знати твого батька. Чи, може, ліпше ні, — сказала я, дещо збагнувши. — Йому б не сподобалося, що ти одружився з англійкою.

Джеймі обійняв мене і вкрив ковдрою мої голі плечі.

— Він подумав би, що я все ж таки маю краплю глузду. — Він гладив моє волосся. — Він поважав би будь-який мій вибір, але ти, — він повернув голову й ніжно поцілував мене в чоло, — йому б дуже сподобалася, моя Сассенах. — І я впізнала в цьому схвалення.

30

Розмови біля каміна

Тріщина між Дженні та Іаном, яку спричинили зізнання жінки, схоже, затяглася. Наступної ночі ми трошки поснем діли після вечері у вітальні. Іан і Джеймі сиділи в кутку з графином бузинового вина і обговорювали справи ферми, а Дженні нарешті розслабилася, поклавши набряклі щиколотки на подушку. Я намагалася записати рецепти, які вона розповідала мені під час роботи вдень, радилася з нею щодо деталей, поки робила це.

ЛІКУВАННЯ КАРБУНКУЛІВ, — назвала я першу сторінку.

Три залізних цвяхи тримати тиждень у кислому елі. Додати жменю кедрової стружки, дати настоятися. Коли стружка опуститься на дно, суміш готова. Наносити три рази на день, починаючи з першого дня, коли повня стає півмісяцем.

СВІЧКИ З БДЖОЛИНОГО ВОСКУ, — починалася наступна сторінка.

Злити мед зі стільника. Прибрати мертвих бджіл, наскільки можливо. Розтопити стільник із малою кількістю води у великому казані. Прибрати з поверхні води бджіл, крила й інші домішки. Злити воду, налити чистої. Часто помішувати пів години, потім дати відстоятися. Злити воду — її можна використовувати для підсолоджування. Ще двічі очистити водою.

Рука вже втомилася, а я навіть не почала описувати створення формочок для свічок, скручування ґнотів і висушування свічок.

— Дженні, — покликала я, — а як довго робляться свічки, враховуючи все?

Вона поклала на коліна маленьку сорочечку, яку вишивала, розмірковуючи.

— Пів дня збирати стільники; два — зливати мед, може, один, якщо спекотно; один день на очистку воску, але якщо його багато або він дуже брудний — то два. Пів дня на скручування ґнотів; один чи два на формочки; пів дня, щоб розтопити віск, заповнити формочки й повісити їх сушитися. На все піде десь тиждень.

З тьмяним світлом лампи й скреготом пера було складно боротися після дня важкої праці. Я сіла поруч з Дженні й милувалася крихітною льолею, яку вона вишивала майже невидимими стібками.

її округлий живіт зненацька здійнявся, мешканець у ньому повернувся. Я зачаровано спостерігала: ще ніколи не була поруч із вагітною на такому пізньому терміні й не розуміла, яка активність відбувається всередині.

— Хочеш відчути це? — запропонувала Дженні, помітивши, куди я дивлюся.

— Ну… — вона схопила мою руку й рішуче поклала на свій випуклий живіт.

— Ось. Зачекай мить, він скоро знову штовхнеться. Діти не люблять, коли ти лежиш на спині. Це робить їх неспокійними, і вони починають вовтузитися.

І справді, на диво могутній поштовх підняв мою руку на кілька сантиметрів.

— Господи! Він сильний! — вигукнула я.

— Так. — Дженні з гордістю погладила свій живіт. — Він буде файний, як його брат і тато. — Вона усміхнулася Іану, який на мить відволікся від племінної книги коней на дружину й майбутню дитину.

— Чи навіть як його непутящий рудоголовий дядько, — додала вона, трохи підвищивши голос і зачепивши мене ліктем.

— Га? — Джеймі підвів очі, відволікшись від записів. — Ти щось мені сказала?

— Цікаво, його увагу привернуло «рудоголовий» чи «непутящий»? — сказала Дженні напівголосно, знову штовхнувши мене.

Джеймі вона солодко сказала:

— Ні, мо хріе. Ми лише обговорювали ймовірність, що новенькому не пощастить бути схожим на його дядька.

Той самий дядько усміхнувся, підійшов і сів на подушку крісла. Дженні люб’язно посунула ноги, а потім опустила їх на його коліна.

— Потри їх, Джеймі, — попросила вона. — Ти в цьому кращий за Іана.

Він послухався, і Дженні відхилилася й заплющила очі від задоволення. Вона залишила маленьку льолю на своїй утробі, яка продовжувала рухатися, наче протестуючи. Джеймі зачаровано витріщався на рухи, як і я.

— Але ж це незручно? — спитав він. — Коли хтось крутиться у тебе в животі?

Дженні розплющила очі й скривилася, коли видовжений бугорок ковзнув її животом.

— Ммм. Іноді я відчуваю синці на печінці від штовхань. Але частіше за все це приємне відчуття. Це як… — вона завагалася, а потім усміхнулася братові. — Це складно описати чоловікові, бо в тебе немає потрібних частин тіла. Навряд чи я зможу пояснити тобі, як відчувається виношування дитини, бо й ти не зможеш описати мені, як відчувається удар по яйцях.

— О, це я можу розповісти. — Він одразу зігнувся, схопився за пах і закотив очі до потилиці з жахливим булькаючим стогоном.

— Все правильно, Іане? — спитав він, повернувши голову до стільця, де Іан сидів і хихотів, закинувши дерев’яну ногу на камін.

Його сестра вперлася маленькою ступнею в його груди і змусила випрямитися.

— Добре, клоуне. Тоді я рада, що в мене їх немає.

Джеймі випростався і прибрав волосся з очей.

— Ні, справді, — зацікавлено сказав він, — різниця лише в частинах тіла? Ти могла б описати це Клер? Вона все ж таки жінка, але ще не народжувала.

Дженні оцінювально подивилася на мій живіт, і я знову відчула укол болю.

— Ммм, можливо. — Вона говорила повільно, розмірковуючи. — Ти почуваєшся так, наче вся шкіра стала надто тонкою. Відчуваєш усе, що тебе торкається, навіть як об тебе треться одяг, і не лише животом, а й ногами, боками і грудьми. — Вона несвідомо торкнулася їх долонями, ковзнула ділянкою під набряклими горбиками. — Вони стають важкими й пишними… і дуже чутливі на кінчиках. — Короткі великі пальці повільно окреслили груди, і я побачила, як соски набрякли під тканиною.

— І, звісно, ти велика й незграбна, — Дженні сумно усміхнулася, потираючи місце на стегні, яким нещодавно вдарилася об стіл. — І займаєш більше місця, ніж звикла.

— Але тут, — її долоні накрили верхівку живота, захищаючи, — тут відчуттів найбільше, звісно. — Вона гладила округлу опуклість, наче пестила шкіру своєї дитини, а не власну. Очі Іана стежили за її долонями, поки вони рухалися зверху вниз вигином пагорку, знову і знову, розправляючи так тканину.

— У перші дні це трохи схоже на гази в животі, — промовила, сміючись. Вона вп’ялася носком у живіт брата. — Ось там, наче малі бульбашки лоскочуть тебе зсередини. А потім, пізніше, відчуваєш, як

рухається дитина, це, як риба, яка схопила наживку й зникла — наче тебе швидко смикнули, але ти не впевнений, що тобі не здалося.

Наче не погоджуючись з таким описом, її невидимий супутник заворушився, від чого на животі з’являвся бугорок то з одного боку, то з другого.

— Але зараз ти вже впевнена, — зауважив Джеймі, захоплено стежачи за рухом.

— О, так. — Вона опустила долоню на бугорок, наче заспокоювала. — Але вони сплять годинами. Іноді тобі страшно, чи не померла дитина, коли вона довго не рухається. Тоді ти намагаєшся її розбудити, — вона різко натиснула долонею на бік, й одразу була винагороджена сильним поштовхом з протилежного боку, — і ти радієш, коли дитина б’є знову. Але справа не лише в дитині. Наприкінці ти наче вся набрякла. Це не боляче… але ти наче така стигла, що можеш луснути. Ніби один дотик, легенький дотик, і все скінчиться. — Дженні вже не дивилася на мене. Її очі зустрілися з очима її чоловіка, і я знала, що вона вже не помічала мене чи свого брата. Між нею та Іаном виникла інтимна атмосфера, наче вона часто розповідала цю історію, але вони не втомлювалися від цього.