Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 101)

Жінка боялася, навіть не підвела очі, щоб подивитися на суддів. Але вона швидко кивнула, і гул натовпу стих: усі хотіли її почули.

У неї був тихий голос, і Мутту довелося попросити її повторити слова.

Вона і її чоловік мали хвору дитину, що народилася здорового, але потім стала кволою і слабкою. Вирішивши, врешті-решт, що дитина була підмінком фейрі, вони поклали її у місці фейрі на пагорбі Крох Ґорм. Вони стежили, щоб забрати власного малюка, коли його повернуть фейрі, і побачили, як дві жінки підійшли до місця фейрі, схопили дитину й промовляли над нею якісь чаклунські заклинання.

Жінка зчепила тонкі руки, рухала ними під фартухом.

— Ми спостерігали і вночі, панове. І коли споночіло, майже одразу прибув кремезний демон, велике чорне тіло рухалося серед тіней без звука й нахилилося над місцем, де ми залишили дитину.

Натовп збуджено гомонів, і я відчула, як волосся на потилиці стає дибки, хоча я знала, що «кремезним демоном» був Джеймі, який перевіряв, чи живий іще малюк. Я напружилася, знаючи, що буде далі.

— І коли зійшло сонце, ми з чоловіком пішли подивитися. А там була дитина-підмінок, мертва на пагорбі, а нашого малюка не було. — На цьому вона розридалася й закрила фартухом обличчя, щоб сховати свій плач.

Наче мати «підмінка» була якимось сигналом, натовп розступився, і вийшов погонич Петер. Я подумки застогнала, побачивши його. Відчувала, що розповідь жінки налаштувала натовп проти мене, не вистачало лише, щоб цей чоловік розповів суддям про водяного коня.

Насолоджуючись своєю миттю слави, погонич випростався й драматично вказав на мене.

— Ви праві, що звете її відьмою, панове! Я на власні очі бачив, як ця жінка викликала водяного коня з вод Злого Озера, щоб дати йому наказ! Величезна страшенна істота, панове, висока як сосна, з шиєю, як у великої синьої змії, і великими, як яблука, очима, погляд у які може вкрасти в людини душу.

Суддів, здавалося, вразили його свідчення, кілька хвилин вони перешіптувалися між собою, поки Петер зухвало дивився на мене, наче кажучи поглядом: «От тебе й покарають!».

Врешті-решт, товстий суддя завершив розмову і владно поманив рукою Джона Макрея, який стояв осторонь, готовий до неприємностей.

— Клямківнику! — Він обернувся і вказав на погонича. — Заберіть цього чоловіка і прив’яжіть до ганебного стовпа за публічне пияцтво. Це серйозний судовий процес; ми не можемо витрачати час суддів на легковажні звинувачення від п’яниці, який бачить водяних коней, коли вип’є надто багато віскі!

Погонич Петер був ошелешений так, що навіть не пручався, коли клямківник рішуче пройшов уперед і схопив його за руку. Роззявивши рота, він шалено озирався на мене, поки його виводили. Я мимоволі помахала пальцями в крихітному салюті йому вслід.

Та після цієї невеликої перерви все стрімко погіршилося. Ціла купа дівчат і жінок присягалися, що купували амулети й приворотне зілля в Джейліс Дункан, просили навести хворобу, допомогти позбутися небажаної дитини тощо. Всі без винятків зізнавалися, що амулети спрацювали — завидний рекорд для лікаря загальної практики, цинічно подумала я. І хоча ніхто не звинувачував мене в такому, деякі казали — і не брехали — що неодноразово бачили мене в кімнаті з травами пані Дункан, де я змішувала ліки й товкла трави.

Та це не мало бути фатальним: така сама кількість людей повідомляла, що я вилікувала їх звичайними ліками, а не чарами чи фокусами. Враховуючи силу громадської думки, цим людям було нелегко вийти вперед і захистити мене, тож я була вдячна.

Від довгого стояння в мене боліли ноги. Судді сиділи доволі зручно, а обвинуваченим стільців не пропонували. Але коли з’явився наступний свідок, я цілковито забула про ноги.

Із драматизмом, здатним присоромити Колума, отець Бейн широко відчинив двері церкви і вийшов на площу, важко шкутильгаючи й спираючись на дубову милицю. Він повільно попрямував до центру площі, кивнув у бік суддів, потім обернувся і вдивлявся у натовп, поки його сталевий погляд не перетворив шум на тихий стривожений гомін. Коли він заговорив, голос ударив, як ляскіт батога.

— Це суд над тобою, народе Крейнсмура! «Перед ним іде моровиця, а по стопах його пнеться полум’я». Так, ви дозволили спокусі звести вас із праведних шляхів! Ви посіяли вітер, і тепер пожинаєте бурю!

Я витріщилася, ошелешена цим несподіваним даром риторики. Чи, може, він був здатний на таке красномовство лише під впливом кризи? Та хай там як, його голос гримів.

— Моровиця прийде до вас, і ви помрете від своїх гріхів, якщо не будете очищені! Ви прийняли до себе вавилонську повію. — Це було про мене, вирішила я, бо він кинув на мене похмурий погляд. — Ви продали душі ворогам, ви пригріли на грудях англійську гадину, а тепер на вас чекає помста Господа Всемогутнього. «Врятуй їх від чужинки, навіть від чужинки, що солодко мовить. Бо її дім веде до смерті, а шляхи її до померлих». Покайтеся, люди, поки не надто пізно! Впадіть на коліна, кажу, і моліться про прощення! Виженіть англійську хвойду і відмовтеся від угоди з породженням сатани! — він вихопив вервицю з-за пояса і помахав великим дерев’яним хрестом у мій бік.

Це все було смішно, але я бачила, як Мутт став досить неспокійним. Професійна заздрість, напевно.

— Е-е, ваше преосвященство, — сказав суддя, злегка вклонившись у бік отця Бейна, — ви маєте звинувачення, що стосуються цих жінок?

— Маю. — Після першого вибуху красномовства низькорослий священник заспокоївся. Він вказав у мій бік загрозливим пальцем, і мені довелося напружитися, щоб не відсахнутися.

— У вівторок по обіді, два тижні тому, я зустрів цю жінку в садах замку Леох. Вона надприродними силами нацькувала на мене зграю гончих псів, і я впав перед ними, був у смертельній небезпеці, мою ногу тяжко поранили. Жінка намагалася заманити мене гріховністю, щоб опинився наодинці з нею, і коли я став чинити опір її підступам, вона мене прокляла.

— Що за маячня?! — обурилася я. — Такого дурного перебільшення я ще в житті не чула!

Темні очі отця Бейна, що блищали, як від лихоманки, залишили суддів і вп’ялися в мене.

— То ти заперечуєш, жінко, що казала мені такі слова? «Ходімо за мною священнику, інакше твої рани загнояться»?

— Ну, тон був зовсім не таким, але сенс схожий, напевно, — визнала я.

Переможно зціпивши зуби, священик відкинув поділ сутани. Бинт у плямах засохлої крові, вологий від жовтого гною, огортав

його стегно. Бліда плоть ноги набрякла вище і нижче перев’язки, зловісні червоні смужки тягнулися від прихованої рани.

— Господи, чоловіче! — сказала я, вражена тим, що побачила. — У вас зараження крові. Треба обробити рану негайно, інакше ви помрете!

Натовп низько й ошелешено бурмотів. Навіть Мутт і Джефф здалися злегка приголомшеними.

Отець Бейн повільно захитав головою.

— Чуєте? — спитав він. — Нерозсудливість жінки не знає меж. Вона проклинає мене на смерть, людину Господа, на очах у самого церковного суду!

Схвильоване бурмотіння юрби стало гучнішим. Отець Бейн заговорив знову, злегка підвищивши голос, щоб бути чутним серед шуму.

— Я залишу вас, панове, судити самостійно з наказом Господа: «Не зоставляй відьми живою»!

Драматичний виступ отця Бейна зупинив свідчення. Схоже, ніхто не був готовим перевершити таку промову. Судді влаштували коротку перерву, з корчми принесли частування. Обвинуваченим такі зручності не пропонували.

Я напружилася й спробувала вирватися з пут. Шкіра ремінців поскрипувала, але не зсунулася. Саме зараз, цинічно подумала я, намагаючись вгамувати паніку, крізь натовп мав би проїхати моторний юний герой, відганяючи розгублених селян, і забрати у своє сідло майже непритомну героїню.

Але мій моторний юний герой десь у лісі п’є ель зі старіючим гомосексуалом благородної крові й вбиває невинних оленів. Малоймовірно, подумала я, зціпивши зуби, що Джеймі, коли повернеться, встигне хоч зібрати мій попіл для церемонії поховання, поки мене не розвіяли на чотирьох вітрах.

Страх наростав, тож тупіт копит я почула не одразу. Тільки коли тихий шепіт і рухи головами натовпу привернули мою увагу, я по-чула-таки ритмічний цокіт, що відбивався від бруківки Гай-стріт.

Здивований гомін ставав гучніший, і край натовпу почав розступатися, щоб пропустити вершника, якого я ще не могла побачити. Попри недавній відчай я раптом відчула слабенький трепет нелогічної надії. А якщо Джеймі повернувся раніше? Може, герцог був надто наполегливий або олені майже не траплялися. Хай там що,

Я стала навшпиньки, щоб побачити обличчя вершника, що наближався.

Натовп неохоче розступився, і кінь — сильний жеребець, просунув довгого носа між плечима двох людей. Всі ошелешено дивилися — і я теж, — як з коня вправно зістрибнув Нед Ґован, прямий, як палиця.

Джефф розглядав сухорляву охайну постать перед собою з деяким здивуванням.

— І хто ви, пане? — його тон силуваної ввічливості, без сумніву, був викликаний срібними пряжками для взуття й оксамитовим плащем гостя: робота на вождя клану Маккензі не обходилася без компенсацій.

— Мене звати Едвард Ґован, ваша світлість, — повідомив він. — Повірений.

Мутт задер плечі й трохи сіпався; стілець, який йому дали, був без спинки, і його довгий торс, без сумніву, відчував напругу. Я уважно дивилася на нього, бажаючи йому грижу поперекового диску. Якщо мене збиралися спалити за пристріт, подумала я, хай це буде хоча б не дарма.