Деннис Лихэйн – Після падіння (страница 39)

— Цей хлопець — кайфолам, — сказав Браян. — І завжди ним був.

— Звідки ти його знаєш? — запитала Рейчел.

Браян її не почув.

— Дозволь я з цим розберуся.

Він підійшов до Ендрю й допоміг йому поставити стілець. Поклав руку йому на передпліччя, а Ендрю відсмикнув його, перекинувши наполовину повну гальбу пива на барній стійці.

— Браю, ти що, наркотою мене накачав?

— Усе гаразд, — подав голос Калеб. — Усе гаразд. Усе гаразд.

Із другого кінця стійки надійшов із напруженим обличчям бармен Джерод, небіж Ґейл і фанат кросфіту.

— У вас тут усе нормально?

— Ендрю? — промовив Браян. — Цей пан питає, чи все в нас нормально. У нас усе нормально?

— Та супер-пупер, бля. — Ендрю віддав честь барменові.

Джерода це роздраконило.

— Коли що, пане, я можу домовитися, щоб вас відвезли додому. Ви мене розумієте?

Ендрю перейшов на яскравий британський акцент.

— Так, люб’язний шинкарю. І я щиро волів би не перетинатися сьогодні з місцевими поліціянтами.

Джерод наказав Браянові:

— Посади свого приятеля в таксі.

— Гаразд.

Джерод підняв гальбу, яка впала за барну стійку. Та, що цікаво, не розбилася.

— Він досі тут.

— Я над цим працюю, — озвався Браян.

Ендрю на той час уже набурмосився і замкнувся в собі, як справжній п’яничка, що розкаявся. В юності Рейчел бачила, як її мати та двоє материних бойфрендів ходили зі схожими обличчями, коли сповнений жалю день переходив у сповнену жалю ніч.

Ендрю зняв зі спинки стільця свою спортивну куртку, мало не перекинувши і його.

— У тебе досі хата в Бейкер-Лейк?

Рейчел гадки не мала, до кого він звертається. Дивився він на підлогу.

— Ходімо, — сказав Браян.

— Бля, та не мацай мене.

Браян високо здійняв руки, наче кучер у диліжансі на Дикому Заході під час пограбування.

— Там, бля, геть неторкана місцина, — провадив Ендрю. — Втім тобі, Браю, завжди подобалася дичавина.

Він незграбно поплентався до дверей, а Браян пішов за ним, так і не опустивши рук остаточно.

На тротуарі майже одночасно сталося дві події: приїхало таксі, а Ендрю замахнувся на Браяна.

Браян із легкістю ухилився від удару, а тоді спіймав нестійкого Ендрю, наче жінку, що зомліла у старому фільмі. Поставив його на ноги й дав йому ляпаса.

Це бачили всі. За цією драмою стежили, відколи вони вийшли з бару. Кілька молодих стажерів охнули. Ще кілька засміялись. Один юнак сказав:

— Блін. Таки не треба дойобуватися до боса.

Як у швидкості, так і в невимушеній легкості цього ляпаса було щось таке, завдяки чому він здався вдвічі жорстокішим.

Так дають ляпаса не людині, що становить загрозу, а докучливій дитині. У ньому відчувалося презирство. Ендрю заворушив плечима, захитав головою, і стало ясно, що він ридає.

Рейчел побачила, як її чоловік сказав щось таксистові, який вийшов із таксі й намагався відмахнутися від грошей за поїздку, не пускаючи до свого таксі потенційно небезпечного п’яницю.

Але Браян вручив водієві кілька банкнот, а той їх узяв. Тоді вони разом запакували Ендрю на заднє сидіння, і таксі поїхало вздовж Тремонт-стріт.

Повернувшись до бару, Браян неначе здивувався, що хтось уважно за цим стежив. Узяв Рейчел за руку, поцілував її та сказав:

— Вибач, що так вийшло.

Їй досі не йшов із голови той ляпас, його невимушена жорстокість.

— Хто він?

Вони пішли до стійки, і Браян замовив шотландського віскі, сунув Джеродові п’ятдесят баксів за труди й повернувся до Рейчел.

— Один мій давній друг. Неприємний, дошкульний давній друг, який так і не пристосувався до дорослого життя. У тебе такі є?

— Ну звісно. — Вона надпила його віскі. — Тобто колись були.

— Як ти їх позбулася?

— Це вони мене позбулися, — зізналася вона.

Це його зачепило. Вона бачила, як до нього прийшов біль, і тієї миті відчула до нього дуже сильну любов.

Браян простягнув ту саму руку, якою дав ляпаса другові, і погладив її по щоці.

— Дурні, — прошепотів він. — Дурні вони всі були.

18

Культурний шок

Увесь ранок після вечірки Рейчел ґуґлила у стані похмілля, тимчасом як Браян вийшов на пробіжку вздовж річки.

Спершу вона пошукала назву «Відколи я на тебе запав». На першій сторінці, як вона й очікувала, не було нічого, крім посилань на версії цієї пісні. На другій сторінці вона знайшла згадку про серію телесеріалу «Закон Лос-Анджелеса», який показували, коли вона була в початковій школі. Рейчел пам’ятала, як її мати ревно дивилася той серіал, а одного разу затулила долонями рота, коли одна його персонажка, жінка з високою зачіскою і широкими лацканами, впала в шахту ліфта. Рейчел відшукала серію «Відколи я на тебе запав» на IMDb, і її опис не викликав у неї жодних асоціацій.

На третій сторінці вона знайшла посилання на фільм 2002 року з Робертом Гейсом, Вівікою А. Фокс, Крісті Ґейл і Бреттом Алденом, а також зірковими гостями Стівеном Дорффом і Ґері Басі. Клацнувши по посиланні, вона побачила повідомлення про помилку: мовляв, сайту більше не існує. Тож Рейчел відкрила нове вікно й заґуґлила «Відколи я на тебе запав фільм 2002».

Навіть коли конкретики додалося, більшість посилань, що висвітилися, вели до пісні. Щоправда, нарешті трапилось одне на сторінку «Відколи я на тебе запав/Травень і грудень (2002) відеокасета eBay». Коли Рейчел клацнула по посиланні, воно привело її до скриншота з касетного відеозапису на eBay. Функція збільшення не дала нічого, та Рейчел усе-таки наблизила його достатньо, щоб розгледіти обличчя двох головних акторів. За хвилину впізнала в чоловікові хлопця, що грав головну роль в «Аероплані». Жінка, як вона була цілком певна, знялася в «Дні Незалежності» — зіграла там ту дурепу, що ризикнула життями всіх, рятуючи свого собаку. Праворуч від фото був опис, імовірно взятий зі звороту касети:

Удівець Том (Гейс) усвідомлює, що закохується у вродливу хатню робітницю Латою (Фокс), удвічі молодшу за себе. Тим часом Томів син (Алден) і Латоїна сусідка-інвалідка (Ґейл) також закохуються одне в одного в цій щирій драматичній комедії, яка ставить запитання: чи може кохання помилятися?

Рейчел повернулася на IMDb й перевірила згадки про Роберта Гейса та Вівіку А. Фокс у пошуках інших посилань чи інформації. Не знайшла нічого. Вона продовжила свою перевірку й пошукала назву фільму у фільмографії Стівена Дорффа, Ґері Басі та двох акторів, про яких ніколи не чула: Крісті Ґейл і Бретта Алдена.

Містери Дорфф і Басі навіть не згадували цього фільму у своїй фільмографії.

Крісті Ґейл, схоже, зробила майже непомітну кар’єру в кіно, що випускалося лише на відеоносіях, і знялася лише в одному комерційному фільмі, показаному в кінотеатрах, — «Дуже страшне кіно — 3». Там вона була «дівчиною на одноколісному велосипеді». Її сторінка не оновлювалася від 2007 року; цим же роком було датовано її останню роботу, таке собі «Смертельне вбивство». («А що, бувають інакші вбивства?» — подумала Рейчел.)

Бретт Алден сторінки не мав. Певно, скуштував трішки несмачного життя далеко за межами Голлівудського бульвару та чкурнув назад, до рідної Айови чи Вісконсину. Рейчел повернулася до відкритого вікна eBay, купила касету за 4,87 долара та обрала авіадоставку на другий день.

Вона налила собі ще філіжанку кави, повернулася до свого ноутбука, досі не знявши піжами, і визирнула на річку. Вночі припинився дощ. А вранці зійшло сонце — так, сонце. Усе здавалося не просто чистим, а відполірованим; небо скидалося на застиглу припливну хвилю, а дерева вздовж річки виднілися чітко, як нефрит. Вона ж сиділа собі в чотирьох стінах із похміллям, від якого їй гупало в голові, пульсували болем груди, а всі синапси, перш ніж спрацювати, принаймні один раз скорочувалися. Вона клацнула по своїй папці з музикою та обрала плейліст, який зібрала, щоб розслаблятись у ті дні, коли її нерви були надто чутливі (The National, Lord Huron, Atoms for Peace, My Morning Jacket і їм подібні виконавці), а тоді почала шукати відомостей про Бейкер-Лейк.

Бейкер-Лейків на світі було три: найбільший — у штаті Вашингтон, ще один — у канадській Арктиці, а третій — у штаті Мен. Вашингтонський Бейкер-Лейк, схоже, був туристичним місцем, у канадському мешкали головно інуїти, а менський був глушиною: до найближчого містечка звідти було миль із сорок шляху. Що ж до близькості до великих міст, то звідти взагалі було ближче до Квебека, ніж до Банґора.

— Туристичний похід?

Вона розвернулася до нього разом зі стільцем. То був Браян, який обливався потом після пробіжки, стояв за вісім футів від неї і пив із пляшки з водою.

— Читаєш через моє плече?