Деннис Лихэйн – Після падіння (страница 38)

Коли пісня закінчилась, уся компанія заплескала в долоні, кілька людей засвистіли, а Мелісса постукала виделкою по своєму винному келиху й закричала: «Цілуйтеся! Цілуйтеся!», доки вони не піддалися.

— Наскільки ніяково тобі зараз? — спитала Рейчел Браяна, відкинувшись назад у його обіймах.

Браян не відповів. Він намагався зрозуміти, що побачив у неї за спиною.

Коли його пальці розтиснулися, вона повернулася й вийшла з його обіймів.

До зали ввійшов чоловік. Трохи за п’ятдесят, із довгим сивим волоссям, зібраним у хвіст. Доволі худий. Одягнений у сіру безформну спортивну куртку поверх блакитно-білої гавайської сорочки та темні джинси. Шкіра в нього була жорстка й засмагла. Блакитні очі — такі ясні, що здавалося, ніби вони палали.

— Браяне! — Він розкрив обійми.

Браян швидко перезирнувся з Калебом — так швидко, що, якби Рейчел не стояла за три дюйми від його обличчя, то не помітила б цього, — а тоді його обличчя розпливлося в усмішці і він підійшов до чоловіка.

— Ендрю. — Однією рукою Браян підхопив його попід лікоть, а другою потиснув йому руку. — Що привело тебе до Бостона?

— Виступ у «Ліріку».

Ендрю підняв брови.

— Чудово.

— Справді?

— А хіба ні?

Ендрю знизав плечима.

— Це робота.

Підійшов Калеб із двома напоями.

— Ендрю Ґеттіс ізнову з нами. Досі труїшся «Столі»?

Ендрю вихилив чарку одним ковтком і повернув її Калебові. Взяв у нього другу, вдячно кивнув і обережно надпив.

— Радий тебе бачити.

— Навзаєм.

Ендрю реготнув.

— Справді?

Калеб засміявся і плеснув його по плечі.

— Здається, це сьогодні твоя улюблена фраза.

— Ендрю, моя дружина Рейчел.

Рейчел потиснула руку Ендрю Ґеттісові. Вона була навдивовижу гладенька й навіть витончена.

— Радий знайомству, Рейчел. — Він нагородив її двозначною, зухвалою усмішкою. — Ви розумниця.

Вона засміялася.

— Прошу?

— Ви розумниця. — Він досі тиснув їй руку. — Я це бачу. Блін, та всі бачать. Ця краса, я розумію. Красу Браян полюбляв завжди, але…

— Підіграй йому, — сказав Браян.

— …мізки — це щось новеньке.

— Здоров, Ендрю. — Браянів голос прозвучав дуже легко.

— Здоров, Браяне.

Він відпустив її руку, та очей від неї відводити не став.

— Досі куриш?

— Тільки вейп.

— Я теж.

— Серйозно?

— Не хочеш покурити зі мною на вулиці?

Ендрю Ґеттіс схилив голову набік, дивлячись на Рейчел.

— Як гадаєте, мені варто?

— Що саме?

— Піти покурити з вашим чоловіком?

— А чому б ні? — відказала вона. — Згадати старі часи. Можете надолужити згаяне.

— Гм-м. — Він оглянув залу, а тоді знову глипнув на неї. — Під що ви танцювали?

— «Відколи я на тебе запав».

— Та хто б під таке танцював? — Ендрю обдарував їх обох широкою спантеличеною усмішкою. — Ця пісня безнадійна. Її головна тема — емоційна неволя.

Рейчел кивнула.

— Гадаю, ми намагаємося вдатися до постіронії. Чи метаромантики. Ніяк не можу збагнути, до чого саме. Приємного перекуру, Ендрю.

Він зняв перед нею уявного капелюха й повернувся до Браяна з Калебом.

Вони втрьох попрямували до дверей, але раптом Ендрю Ґеттіс озирнувся та сказав Рейчел:

— Поґуґліть.

— Що?

Браян і Калеб, які вже майже дісталися дверей, помітили, що його з ними немає.

— «Відколи я на тебе запав». Поґуґліть це.

— Знаю, ця пісня має зо дві сотні каверів.

— Я не про пісню.

Браян пішов до них, і Ендрю це відчув. Він розвернувся, зустрівся з Браяном на середині зали, а тоді вони вийшли надвір покурити.

Рейчел дивилась, як вони на вулиці видихають утрьох свою пару. Вони багато сміялись, як найближчі старі друзі, і багато виявляли один до одного незграбну ніжність: били кулаком об кулак, плескали один одного по плечі, штурхались. Одного разу Браян схопив Ендрю за карк і притягнув до себе так, що вони торкнулись одне одного чолом. Вони обидва всміхалися й навіть сміялися; Браянові губи ворушилися без упину, а вони обидва кивали, зрісшись головами, наче сіамські близнюки.

Коли вони розірвали обійми, їхні усмішки на мить померкли, а тоді Браян зазирнув у вікно, перехопив погляд Рейчел і показав їй великого пальця, ніби кажучи: «Усе гаразд, усе гаразд».

«Ця людина, — нагадала вона собі, — буквально ладна зняти із себе плащ і віддати іншому».

Коли вони повернулись, Ендрю, здавалося, цікавився всіма присутніми в залі, крім Рейчел. Він пофліртував з однією працівницею «Делакруа Ламбер», потеревенив із Меліссою, доволі довго поговорив із Калебом (при цьому в них обох були дуже похмурі обличчя) і напрочуд швидко напився. Щонайбільше за годину після прибуття його почало регулярно хитати.

— Він ніколи не вмів пити, — зауважив Браян, після того як Ендрю збив зі спинки стільця сумку одного зі стажерів, а тоді перекинув стілець, намагаючись виправити ситуацію.

Коли впав стілець, усі засміялися, хоча це, схоже, мало кому здавалося кумедним.