Дэн Симмонс – Терор (страница 88)

Ліворуч від капітана Фітцджеймса, з носового боку довгого стола, сиділи шість офіцерів з «Еребуса». Поряд з ним сидів його єдиний військово-морський офіцер лейтенант Г. Т. Д. Ле Вісконте, який залишився після загибелі сера Джона Франкліна, першого лейтенанта Гора і лейтенанта Джеймса Фейргольма, вбитих тварюкою з криги, — його золотий зуб виблискував, коли він зрідка посміхався. Слідом за Ле Вісконте сидів Чарльз Фредерік ДеВо, що перебрав на себе обов’язки першого помічника після смерті Роберта Орме Серджента, якого вбила тварюка під час нагляду за ремонтом каїрн у грудні. Наступним за ДеВо сидів єдиний вцілілий корабельний лікар, доктор Гаррі Д. С. Гудсер. Хоча фактично зараз він був головним лікарем експедиції й підпорядковувався Крозьє, обидва командири і він сам вважали доречним, щоб він сидів разом зі своїми колишніми товаришами, з якими служив на «Еребусі».

Ліворуч від Гудсера сидів льодовий лоцман Джемс Рейд, а за ним — єдиний присутній на зібранні кондуктор з «Еребуса», фор-марсовий старшина Роберт Сінклер. Механік з «Еребуса» Джон Ґреґорі, який сидів з носового боку стола, виглядав значно краще за свого колегу з «Терору».

Чай та поточені довгоносиком галети подавали містер Гібсон з «Терору» та містер Брідженс з «Еребуса», бо стюарди обох капітанів лежали в лазареті із симптомами цинги.

— Давайте обговоримо все по черзі, — сказав Крозьє. — Перше: чи можемо ми залишатися на кораблях до можливої літньої відлиги? І похідне від цього запитання: чи зможуть кораблі плисти в червні, липні чи серпні, якщо крига скресне? Капітане Фітцджеймс?

Голос Фітцджеймса звучав так тихо, що здавався порожньою лушпайкою від його колишньої самовпевненої твердості. Моряки з обох боків столу нахилилися ближче, щоб почути його.

— Я не думаю, що «Еребус» протягне до літа, і, на мою думку — а також на думку містера Вікса та містера Ватсона, моїх теслів, а також містера Брауна, мого помічника боцмана, містера Ріджена, мого стернового, лейтенанта Ле Вісконте та першого помічника ДеВо, присутніх тут, — він затоне, коли крига розтане.

У холодній кают-компанії, здавалося, стало ще зимніше й похмуріше. Упродовж півхвилини ніхто не промовив жодного слова.

— Тиск криги в ці дві минулі зими вичавив шпаклю з пазів між дошками бортів, — продовжував Фітцджеймс тихим хрипким голосом. — Головний вал гребного гвинта зігнутий і ремонту не підлягає — як ви всі знаєте, він був розроблений з можливістю втягуватися в залізну шахту, якою його можна було підняти на палубу твіндека й полагодити, але він не піднімається вище днища трюму, — і в нас більше немає запасних валів. Власне гвинт був потрощений кригою, як і стерно. Звісно, ми можемо зробити тимчасове стерно, але крига проламала днище судна на скалки по всій довжині кіля. Ми втратили майже половину залізної обшивки на носі й бортах. І найгірше те, — сказав Фітцджеймс, — що від жахливого тиску криги на корабель залізні хрестовини, встановлені для підсилення корпуса, й чавунні кніци або тріснули, або пробили обшивку більш ніж у десяти місцях. Навіть якщо ми залатаємо всі пробоїни та якось дамо раду з ремонтом шахти гребного вала, яка протікає, і корабель залишиться на плаву, у нього не буде жодних внутрішніх кріплень проти криги. А понад те, на поздовжні дерев’яні бруси, прикріплені до бортів під час підготовки корабля до цієї експедиції, які успішно утримували лід від потрапляння через планширі на палубу, зараз, коли судно стоїть із сильним креном на корму, тисне накопичена на них крига, в результаті чого корпусні шпангоути вздовж цих брусів розкололися.

Фітцджеймс, здавалося, лише тепер помітив, що вся увага присутніх прикута до нього. Він, немов збентежившись, відвів убік, а потім опустив неуважний погляд. Коли за якусь мить він знову підвів очі, його голос зазвучав так, наче він виправдовувався.

— І вже геть прикрим є те, — сказав він, — що тиск криги так перекрутив ахтерштевень і розхитав кінці дощок обшивки, що корпус «Еребуса» дуже сильно деформувався. Верхню палубу зараз вигинає догори… єдине, що поки тримає дошки настилу на місці, це вага снігу… І ніхто з нас не вірить, що помпи зможуть відкачувати всю воду, що натікатиме, коли корабель знову буде на плаву. Я попрошу містера Греґорі доповісти про стан котла, двигуна й запаси вугілля.

Усі подивилися на Джона Греґорі.

Механік прокашлявся й облизав свої порепані, кровоточиві губи.

— На кораблі Її Величності «Еребус» паровий двигун вийшов з ладу, — сказав він. — Щодо головного вала, зігнутого і затиснутого у втяжній шахті, то, аби дати з ним раду, нам потрібен бристольський сухий док. Окрім того наших запасів вугілля не вистачить і на день плавання під парами. До кінця квітня у нас не залишиться вугілля і для обігріву корабля, навіть якщо подавати гарячу воду тільки до відсіків нижньої палуби, яку ми намагаємося підтримувати придатною для житла, і лише протягом сорока п’яти хвилин упродовж дня.

— Містере Томпсон, — запитав Крозьє, — а яка ситуація на «Терорі»?

Живий скелет з хвилину дивився на свого капітана, перш ніж заговорив несподівано сильним голосом:

— Якби «Терор» сьогодні поплив, ми змогли б іти під парами не більше однієї-двох годин на день, сер. Ми успішно втягли наш вал півтора року тому, й гвинт перебуває у робочому стані — до того ж у нас є запасний, — але в нас майже не залишилося вугілля. Якщо ми перенесемо сюди залишки вугілля з «Еребуса» і тільки обігріватимемо корабель, то зможемо підтримувати котел у робочому стані й подавати гарячу воду в опалювальну систему протягом двох годин на день аж до… насмілюся припустити… до початку травня. Але в такому разі у нас не залишиться вугілля для плавання під парами. А якщо вести мову про запаси вугілля тільки на «Терорі», нам доведеться припинити обігрів житлових приміщень у середині або в кінці квітня.

— Дякую, містере Томпсон, — сказав тихо Крозьє, не виказуючи голосом жодних емоцій. — Лейтенанте Літтл і містере Пеґлар, чи не могли б ви доповісти нам про морехідні якості «Терору»?

Літтл кивнув і опустив погляд на стіл, перш ніж подивитися в очі своєму капітанові.

— Нас не виштовхнуло вгору, як «Еребус», але тиск криги призвів до пошкоджень у корпусі, кніцах, зовнішній металевій обшивці, стерні й внутрішніх кріпленнях. Дехто з вас знає, що перед Різдвом лейтенант Ірвінг виявив не тільки те, що ми втратили більшість залізних листів обшивки з правого борту від самого носа, але й те, що десятидюймова обшивка з дуба й в’яза у носовій частині відійшла від шпангоутів і тріснула на рівні канатного ящика на палубі трюму, і відтоді ми виявили, що днище з твердого дуба завтовшки тринадцять дюймів пожолобилося і дало тріщини у двадцяти або тридцяти місцях. Ми замінили й підсилили дошки обшивки ближче до носа, але не можемо дістатися до днища корабля через замерзлу сльоту та лляльні води в трюмі. На мою думку, корабель триматиметься на воді й слухатиметься стерна, капітане, — підсумував лейтенант Літтл, — але я не можу обіцяти, що помпи будуть здатні впоратися з протіканнями. Особливо після наступних чотирьох чи п’яти місяців тиску криги на судно. Містер Пеґлар може розповісти про це краще, ніж я.

Гаррі Пеґлар прочистив горло. Йому вочевидь було незвично виступати перед таким численним зібранням офіцерів.

— Якщо «Терор» триматиметься на плаву, джентльмени, тоді фор-марсова команда перевстановить щогли й оснастить їх такелажем, вантами й вітрилами впродовж сорока восьми годин після того, як отримає наказ. Я не можу гарантувати, що під вітрилами ми пройдемо через товстий лід на кшталт того, який ми бачили, прямуючи на південь, але якщо відкрита вода буде не тільки під нами, але й попереду нас, ми знову зможемо йти під вітрилами. І якщо ви не знехтуєте моєю порадою, джентльмени… я пропонував би встановити щогли якомога раніше.

— Вас не хвилює те, що вони зледеніють і перекинуть корабель? — запитав Крозьє. — Або що шматки криги сипатимуться із щогл на людей, коли вони працюватимуть на палубі? У нас попереду ще місяці завірюх, Гаррі.

— Так точно, сер, — відповів Пеґлар. — Мене завжди тривожить ймовірність перекидання, навіть якщо наш корабель, що має такий сильний крен, завалиться на борт тут, на кризі. Але я все-таки притримуюся думки, що краще мати стеньги піднятими й оснащеними на випадок раптової відлиги. Може статися так, що ми будемо змушені відпливти за лічені хвилини. Та й марсова команда повинна вправлятися, сер. А щодо падіння шматків криги… ну що ж, це буде всього лише ще одна річ, яка вимагатиме від нас пильності, щоб ми не ловили ґав. Як і щодо тої бестії на кризі.

Кілька чоловіків за столом захихотіли. Переважно обнадійливі доповіді Літтла й Пеґлара допомогли трохи послабити напруженість. Думка про те, що принаймні один з двох кораблів здатен триматися на плаву і йти під вітрилами, збадьорила присутніх. Крозьє відчув, що моряки наче відтанули, що в кают-компанії стало тепліше — можливо, так воно насправді й було: від дихання людей повітря нагрілося.

— Дякую, містере Пеґлар, — сказав Крозьє. — Схоже на те, що коли ми зможемо покинути це місце, то зробити це ми маємо — обидва екіпажі — на борту «Терору».

Ніхто з присутніх офіцерів не згадав, що саме це Крозьє пропонував зробити вісімнадцятьма місяцями раніше. Але кожен, мабуть, подумав про це.