Дэн Симмонс – Терор (страница 85)
Проте він сказав Робертові Томасу, першому помічникові, який змінив його на офіцерській вахті на палубі, що піде прогулятися й невдовзі повернеться.
Потім Ірвінг переліз через борт і по крижаній рампі спустився на темну пакову кригу.
Він вирушив на пошуки леді Сайленс.
Кілька тижнів тому Ірвінг був шокований, коли капітан Крозьє, здавалося, був готовий віддати жінку на поталу натовпу, підбурюваного намовляннями помічника купора Гіккі та його прихвостнів, який почав вигукувати, що жінка була йоною і її треба вбити або вигнати геть. Коли Крозьє стояв там, схопивши леді Сайленс за руку, а потім виштовхнув її вперед до розлючених матросів, немов римський імператор, який кидає християнку левам, лейтенант Ірвінг не знав, що робити.
Як молодший лейтенант, він міг тільки спостерігати за діями свого капітана, навіть якщо це означало смерть для леді Сайленс. А як закоханий молодий чоловік, Ірвінг був ладний виступити вперед і врятувати її, навіть якби це коштувало йому життя.
Коли Крозьє переконав більшість матросів своїми аргументами, що Сайленс, можливо, єдина на борту знає, як полювати та рибалити на кризі, якщо їм доведеться покинути корабель, Ірвінг зітхнув з полегшенням.
Але ескімоска покинула корабель наступного ж дня після тих зборів і поверталася на вечерю кожні два чи три дні за галетами або принагідно подарованою свічкою, а потім знову зникала серед темної криги.
Де вона мешкала або що вона там робила, було таємницею.
Цієї ночі на кризі було не надто темно — над головою витанцьовувало яскраве полярне сяйво, а місячного світла було достатньо, щоб ропаки відкидали чорнильно-чорні тіні.
Третій лейтенант Джон Ірвінг, на відміну від попереднього разу, коли переслідував леді Сайленс, вирушив на пошуки ескімоски не з власної ініціативи. Капітан запропонував Ірвінгу відшукати — звісно, якщо це можливо зробити без великого ризику для себе, — таємну крижану схованку жінки.
— Коли я казав матросам, що вона може мати навички, які дозволять нам вижити на кризі, я не жартував, — тихо сказав Крозьє у своїй каюті, й Ірвінг нахилився нижче, щоб краще чути. — Але ми не можемо чекати і повинні довідатися, де і як вона роздобуває свіже м’ясо, перш ніж ми опинимося на кризі. Доктор Гудсер каже, що цинга звалить нас усіх, якщо ми до літа не знайдемо джерела свіжої їжі.
— Але як я можу вивідати її секрети, крім як насправді шпигувати за її полюванням, сер, — прошепотів Ірвінг. — Вона ж не може розмовляти.
— Скористайтеся своєю кмітливістю, лейтенанте Ірвінг, — ось і все, що Крозьє сказав у відповідь.
Це була перша нагода, яка випала Ірвінгу з часу тієї розмови, скористатися своєю кмітливістю.
У шкіряній сумці через плече Ірвінг ніс кілька подарунків на випадок, якщо він знайде Сайленс і зуміє налагодити з нею контакт. Там були галети, значно свіжіші за ту, поїдену довгоносиком, якою він повечеряв. Вони були загорнуті в серветку, але Ірвінг також прихопив красиву шовкову шийну хустинку, подаровану йому багатою лондонською подружкою перед їхньою… огидною розлукою. І в цю чудову хустинку був загорнутий основний подарунок: маленьку креманку персикового джему.
Лікар Гудсер дбайливо зберігав і невеличкими порціями видавав джем як антицинготний засіб, але лейтенант Ірвінг знав, що цей смаколик був серед небагатьох речей, до яких ескімоска виявляла зацікавлення, коли брала запропоновану містером Дігглом їжу. Ірвінг бачив, як блищали її темні очі, коли вона отримувала намазану джемом галету. Протягом минулого місяця десяток разів зішкрібав його зі своїх власних галет, щоб зібрати ту дорогоцінну кількість джему, яку зараз він ніс у мініатюрній порцеляновій креманці, яка колись належала його матері.
Ірвінг уже обійшов корабель, проминув рівну ділянку криги з лівого борту і тепер просувався вглиб лабіринту торосів та невеликих айсбергів, які поставали, як крижана версія Бірнамського лісу біля пагорба Дунсінейн[104] за двісті ярдів на південь від корабля. Він розумів, що дуже ризикує стати наступною жертвою тварюки на кризі, але впродовж останніх п’яти тижнів вона не давала про себе знати, не з’являючись навіть оддалік. З карнавальної ночі в екіпажах не було втрат.
«І ось знову, — думав Ірвінг, — не хто інший, як я, один, навіть без ліхтаря, вештаюся серед торосів».
Він чітко усвідомлював, що його єдиною зброєю був пістоль, який лежав глибоко в кишені шинелі.
Через сорок хвилин блукань у крижаному лісі, в якому завивав вітер, серед темряви, на сорокап’ятиградусному морозі Ірвінг був близький до того, щоб припинити пошуки і випробувати свою кмітливість наступного разу, бажано через кілька тижнів, коли над південним горизонтом сонце стоятиме довше, ніж кілька хвилин щодня.
А потім він побачив світло.
Це було моторошне видовище — цілий сніговий замет у западині між кількома торосами, здавалося, світився зсередини золотистим сяйвом, якимось чарівним вогнем.
Ірвінг підійшов ближче, зупиняючись перед кожною тінню тороса, щоб переконатися, що це саме тінь, а не ще одна вузька розколина в кризі. Вітер тихенько свистів між верхівками торосів та крижаних колон. Довкола танцювали фіолетові сполохи полярного сяйва.
Сніговий замет мав форму низького купола, якого йому надав вітер чи руки Сайленс, з достатньо тонкими стінками, щоб крізь них пробивалося миготливе жовте світло.
Ірвінг спустився в невеликий крижаний вибалок — насправді всього лише западину між двома виштовхнутими тиском крижинами пакового льоду, вкритими шаром снігу, — і підійшов до маленького чорного отвору, який здавався надто низьким для купола у високій кучугурі, наметеній з одного боку западини.
Вхід — якщо це насправді був вхід — виявився заледве такої ширини, як плечі Ірвінга у всіх його вдяганках.
Перш ніж заповзти досередини, він замислився, чи не варто витягти пістоль і звести гачок.
«Не дуже дружній вітальний жест», — подумав він.
Ірвінг заледве протиснувся в нору.
Вузький тунель перші три фути вів униз, а потім піднімався догори футів на вісім або й більше. Коли голова й плечі Ірвінга вистромилися з дальнього кінця тунелю на світло, він заморгав, обережно розгледівся навсібіч, і щелепа йому відвисла.
Першим, що він побачив, була леді Сайленс, яка лежала гола під своїми хутряними вдяганками. А лежала вона на помості, витесаному зі спресованого снігу, десь за чотири фути від лейтенанта Ірвінга і майже на три фути вище. Її голі груди були повністю на виду — він бачив, як маленький кам’яний талісман у формі білого ведмедя, який вона забрала у свого мертвого супутника, гойдався на шнурку між грудьми, — але вона не робила спроб їх прикрити, втупившись у Ірвінга незмигним поглядом. Вона не здавалося переляканою. Очевидно, вона почула його кроки задовго до того, як він почав протискуватися через вхідний отвір снігового купола. В руці вона стискала той короткий, але дуже гострий кам’яний ніж, який він вперше побачив у носовому канатному ящику.
— Перепрошую, міс, — промовив Ірвінг і замовк.
Він не знав, що робити далі. Гарні манери вимагали, щоб він негайно залишив цей дамський будуар, хай навіть незграбно і вайлувато, бо по-інакшому не вийшло б, але він нагадав собі, що перебуває тут з важливою місією.
Ірвінг не проминув своєю увагою тієї обставини, що в такому стані затички в отворі, якою він, власне, і став, для Сайленс не було нічого простішого, ніж схилитися над ним і перерізати йому горлянку тим ножем, і він мало чим зможе цьому зарадити.
Ірвінг цілком виповз з того тунелю, затягнув за собою шкіряну сумку, став навколішки, а потім підвівся. Завдяки тому, що рівень підлоги снігової хатини був нижчим за рівень снігу та криги назовні, Ірвінгу вистачило місця, щоб випростатися в центрі купола, маючи кілька вільних дюймів над головою. Він зрозумів, чому ззовні снігова хатина здавалася не більше ніж сяючою кучугурою снігу, — насправді вона була складена з вирізаних блоків спресованого снігу, які хитромудрим чином формували склепінчасту баню.
Ірвінг, вишколений у найкращій артилерійській школі Королівського флоту і взагалі здібний математик, одразу помітив висхідну спіраль з блоків, кожен з яких мав трохи більший нахил всередину, ніж попередній, аж поки останній наріжний блок, як корок, був заштовхнутий всередину через верхівку купола. Він побачив маленький — не більше двох дюймів у діаметрі — витяжний твір димаря поряд з наріжним блоком.
Як математик, Ірвінг, звісно, здогадався, що в перетині купол має форму неправильної напівсфери — купол круглої форми неодмінно завалився 6, — а радше кривої лінії, тобто підвішеного за два кінці ланцюга. Як джентльмен, Ірвінг знав, що він вивчає стелю, снігові блоки й геометричну конструкцію цього житла, тільки щоб не витріщатися на оголені груди й плечі леді Сайленс. Він припустив, що дав їй достатньо часу, аби прикритися хутряним одягом, і знову подивився на неї.
Але її перса все ще були голими. Порівняно з амулетом у вигляді білого полярного ведмедя її смаглява шкіра здавалася ще смаглявішою. Темні очі, уважні й допитливі, але зовсім не ворожі, все ще вивчали його незмигним поглядом. Рука все ще стискала ніж.
Ірвінг видихнув і всівся на вкритий паркою сніговий поміст, відділений вузьким проходом від імпровізованого ложа ескімоски.