Дэн Симмонс – Терор (страница 84)
Брідженс повернув до Пеґлара своє бліде обличчя. Темнішало дуже швидко, й вітер дув з північного заходу.
— Був саме час вечері, — продовжував Пеґлар, — але капітан наказав знову підтягнути до стелі підвісні столи і всім сісти на палубу — не на барильця чи скриньки, а просто на голу палубу, — а офіцерам з особистою зброєю стати позаду нього. Він тримав ескімоську дівчину за руку, так наче вона була жертвою, яку він збирався кинути матросам. Наче шмат м’яса шакалам. І в певному сенсі саме це він і зробив.
— Що ви маєте на увазі?
— Він сказав команді, що раз вони вже збираються вчинити вбивство, то мають зробити це негайно… цієї ж миті. Своїми шлюпковими ножами. Прямо тут, на нижній палубі, де вони їдять і сплять. Капітан Крозьє сказав, що вони мають те зробити всі разом — і матроси, і офіцери, — оскільки вбивство на кораблі — це виразка, яка розростається, поки кожен не стане спільником злочину.
— Дуже дивно, — сказав Брідженс. — Але я вражений, що це спрацювало, зупинило матросів, які жадали крові.
Пеґлар знову кивнув.
— Потім Крозьє наказав вийти наперед містерові Дігглу, який стояв біля своєї плити.
— Кухареві?
— Так, нашому кухареві. Крозьє запитав містера Діггла, що того вечора у них буде на вечерю… і всі наступні вечори місяця. «Солона тріска, — відповів Діггл. — І які-небудь консерви з тих, що не зіпсувалися й не стали отруйними».
— Цікаво, — сказав Брідженс.
— Тоді Крозьє запитав доктора Гудсера, який того дня саме трапився на «Терорі»: «Скільки з оглянутих за останні три дні матросів виявилися недужими?» — «Двадцять один, — відповів Гудсер. І ще чотирнадцять хворих лежали в лазареті, поки ви не викликали їх на ці збори, сер».
Тепер Брідженс кивнув, так наче він уже збагнув, куди хилить Крозьє.
— А потім капітан сказав: «Це цинга, хлопці». — За три роки ніхто з офіцерів — лікарів, капітанів, помічників капітанів — не вимовив уголос цього слова, — продовжував Пеґлар. — «Ми підхопили скорбут, матроси, — сказав капітан. І ви знаєте симптоми цієї хвороби. А якщо не знаєте… якщо вам бракує клепки подумати про це… вам треба послухати фахівця». Потім Крозьє звелів доктору Гудсеру вийти наперед, стати поруч з дівчиною і перелічити симптоми цинги.
«Виразки, — сказав Гудсер. — Виразки й крововиливи по всьому тілу. Кров із судин, що лопнули, збирається під шкірою, тече з-під шкіри. На перших стадіях перебігу хвороби кров тече з усіх отворів — з рота, вух, очей, дупи. Параліч кінцівок. Спочатку ваші руки й ноги болять, а згодом робляться негнучкими і перестають працювати. Ви стаєте незграбним, як сліпий бик. Потім випадають зуби», — сказав Гудсер і замовк. Запала така тиша, Джоне, що не було чути навіть дихання п’ятдесяти матросів, тільки скрип і стогони корабля в лещатах криги. — «І коли починають випадати зуби, — продовжував лікар, — ваші губи чорнішають і витягуються, оголюючи ясна, як у мерця, — сказав він. — Ясна понабрякають… тобто розпухнуть. І почнуть смердіти. Саме це є джерелом того жахливого смороду, що супроводжує цингу, — сказав він, — гниття ясен і виділення з них гною. Але це ще не все, — продовжував Гудсер. — Ваш зір та слух погіршаться… ослабнуть… так само як і ваші розумові здібності. Раптом вам видасться цілком звичним вийти назовні в п’ятдесятиградусний мороз без рукавиць та шапки. Ви не орієнтуватиметеся, де північ, а де південь, не знатимете, як забити гвіздок. І ваші відчуття не тільки зраджуватимуть вас, вони можуть довести вас до згуби, — вів далі лікар. — Якщо хворому на цингу дати свіжий апельсин, сам його запах здатен викликати у нього жахливі судоми або буквально звести з розуму. Скрип полозів саней на снігу змусить вас корчитися від болю; звук пострілу з мушкета може стати для хворого фатальним». — «А дзуськи! — прокричав у тиші хтось із прибічників Гіккі», — продовжував Пеґлар. — «У нас же є цитриновий сік!» Гудсер лише сумно похитав головою. «У нас його майже не залишилося, — сказав він, — а той, що є, не дуже зарадить. З якихось невідомих причин прості антицинготні засоби, як-от цитриновий сік, втрачають свої цілющі властивості через кілька місяців. Зараз, коли минуло більше трьох років, сік їх майже повністю втратив».
І тоді запала жахлива тиша, Джоне. Цього разу вже можна було почути дихання матросів — нерівне й уривчасте. А від натовпу запахло страхом і ще чимось важким. Більшість моряків, які там зібралися, включаючи багатьох офіцерів, зверталися до доктора Гудсера з ранніми симптомами цинги. Раптом один із прибічників Гіккі вигукнув: «Яким чином усе це стосується порятунку від йони, тобто цієї відьми?»
Крозьє вийшов наперед, усе ще тримаючи дівчину за руку, як бранку, все ще начебто готовий віддати її на поталу натовпу. «Різні капітани та різні суднові лікарі випробовували різні засоби, щоб запобігти цинзі або вилікувати її, — сказав Крозьє. — Фізичні вправи до знемоги. Молитви. Консервовані продукти. Але ніщо з цих речей в кінцевому підсумку не працює. Який єдиний засіб є помічним, докторе Гудсер?»
Усі люди повернули голови і подивилися на Гудсера, Джоне. Навіть ескімоска.
«Свіжа їжа, — відповів лікар. — Особливо свіже м’ясо. Власне, його брак у нашому раціоні призвів до цинги, тільки свіже м’ясо здатне порятувати від цієї недуги».
— І тоді всі знову подивилися на Крозьє, — сказав Пеґлар. — А капітан виштовхнув до них дівчину. «Це єдина людина на двох конаючих кораблях, яка виявилася здатною добути свіже м’ясо цієї осені й зими, — сказав він. — І вона стоїть перед вами. Ця ескімоська дівчина… просто дівчина… але саме вона знає, як знаходити, ловити у сильце та вбивати тюленів, моржів та песців, коли решта з нас неспроможна бодай знайти слід звірини на кризі. Що станеться, якщо ми муситимемо покинути корабель… якщо ми опинимося на кризі без запасів їжі? Вона єдина зі ста дев’яти людей, що залишилися живими, яка знає, як добути свіже м’ясо, щоб вижити…
Брідженс посміхнувся, показуючи свої власні кровоточиві ясна. Вони вже дісталися крижаної рампи, що вела на «Еребус».
— Наступник сера Джона може й проста людина, що не може похизуватися знатним походженням, — сказав він тихо, — яка не здобула належної освіти, але досі ніхто не звинувачував капітана Крозьє — принаймні я не чув такого — в тому, що він несповна розуму. І наскільки я зрозумів, він дуже змінився після тяжкої хвороби, яка звалила його з ніг кілька тижнів тому.
— Не впізнати навіть у гримі, — відповів Пеґлар, радий з можливості вжити фразу, яку він почув від Брідженса шістнадцять років тому.
— Як так?
Пеґлар почухав замерзлу щоку над шарфом. Рукавиця пошкрябала по щетині.
— Важко добрати слів, щоб це пояснити. На мій власний здогад, капітан Крозьє вперше за тридцять чи й більше років абсолютно тверезий. Віскі ніколи не ставило під сумнів його професійну компетенцію — він чудовий моряк та офіцер, — але воно ставало немов… бар’єром між ним і зовнішнім світом. Тепер він завжди тут, присутній у нашій дійсності. Я не знаю, як ще це можна пояснити.
Брідженс кивнув.
— Я гадаю, розмов про вбивство відьми більше не було.
— Ні, не було, — сказав Пеґлар. — Матроси навіть почали їй давати добавку галет, але потім вона знову зникла з корабля — пішла кудись на кригу.
Брідженс уже був ступив на рампу, а потім обернувся. Й заговорив так тихо, щоб не міг почути ніхто з матросів на вахті.
— Що ти думаєш про Корнеліуса Гіккі, Гаррі?
— Я думаю, він підступне мале гівно, — сказав Пеґлар, не переймаючись тим, чи хтось чує його.
Брідженс знову кивнув.
— Такий він і є. Я дещо знав про нього за багато років до того, як вирушив з ним у цю експедицію. Раніше під час тривалих рейсів він полював на хлопчиків, перетворюючи їх ледь не на рабів для задоволення своїх потреб. Останнім часом, я чув, він віддає перевагу старшим матросам, як-от цьому ідіоту…
— Магнусу Менсону, — підказав Пеґлар.
— Так, Менсону, — сказав Брідженс. — Якби Гіккі дбав тільки про власну втіху, нам не варто було б хвилюватися. Але цей дрібний гомункулус набагато небезпечніший, Гаррі… небезпечніший за пересічного заколотника або каверзного морського законника. Стережися його. Не спускай з нього очей, Гаррі. Я боюся, що він здатен наробити великого лиха всім нам.
Брідженс розсміявся.
— Ти тільки послухай мене. «Наробити великого лиха…» Наче ми всі не приречені. Можливо, наступного разу ми побачимося, коли залишимо кораблі й вирушимо по кризі в нашу останню довгу подорож. Бережи себе, Гаррі Пеґлар.
Пеґлар промовчав. Фор-марсовий старшина зняв рукавицю, потім пальчатку і провів своїми замерзлими пальцями по замерзлій щоці офіцерського стюарда Джона Брідженса. Він доторкнувся дуже легко, і ніхто з них не відчув цього доторку, оскільки шкіра на морозі втратила чутливість, але таким чином вони попрощалися.
Брідженс почав підніматися по рампі. Не оглядаючись, Пеґлар натягнув пальчатку і вирушив назад через холодну темряву, що згущалася, до корабля Її Величності «Терор».
29 ІРВІНГ
Була неділя, і лейтенант Ірвінг щойно відстояв дві вахти поспіль на верхній палубі в холоді та темряві — одну з них, підміняючи свого друга Джорджа Годжсона, який захворів, очевидно, на дизентерію, — внаслідок чого пропустив гарячу вечерю в офіцерській їдальні, натомість задовольнившись маленьким шматочком замерзлої на кригу солонини й поїденим довгоносиками сухарем. Але зараз у нього було вісім благословенних годин відпочинку, перш ніж він мав знову заступати на вахту. Він міг піти до своєї каюти, заповзти в койку під морозні ковдри, трохи зігріти їх теплом свого тіла і проспати всі вісім годин.