Дэн Симмонс – Терор (страница 83)

— Через твердження Лаєлла про вік речей, — сказав Брідженс. — Через геть нехристиянську ідею, що речі змінюються повільно протягом неосяжного відрізку часу, а не дуже швидко внаслідок якихось грандіозних подій.

— Так, — погодився Пеґлар. — Але містер Дарвін був палким прихильником цієї ідеї. Він справляв враження людини, що мала досвід релігійного навернення.

— Гадаю, таки мав — у певному сенсі, — сказав Брідженс. Зараз було видно тільки третину сонячного диска. — Я згадав містера Дарвіна, тому що наші спільні з ним друзі перед відплиттям експедиції сказали мені, що він пише книжку.

— Він уже опублікував декілька, — промовив Пеґлар. — Пам’ятаєш, Джоне, ми обговорювали його «Журнал досліджень з геології та натуральної історії різноманітних країн, відвіданих кораблем Її Величності „Бігл“» того року, коли я знову прийшов до тебе учитися, і був це 1839 рік. Я не міг дозволити собі купити цю книжку, але ти сказав, що вже прочитав її. Мені здається, що містер Дарвін опублікував ще кілька томів своїх спостережень за рослинним і тваринним світом, який він досліджував під час плавання.

— «Зоологічні дослідження експедиції на кораблі Її Величності „Бігл“, — сказав Брідженс. — Так, я теж придбав цей твір. Ні, я мав на увазі, що він працює над значно важливішою книжкою, якщо вірити моєму любому другові містеру Беббіджу.

— Чарльз Беббідж? — перепитав Пеґлар. — Хлопець, який склепав так багато чудернацьких штук, і серед них якусь обчислювальну машину?

— Саме він, — відповів Брідженс. — Чарльз казав мені, що всі ці роки містер Дарвін працював над винятково цікавою книжкою, присвяченою еволюції органічних форм. Певна річ, він послуговується даними порівняльної анатомії, ембріології та палеонтології. Це саме те, чим наш колишній корабельний натураліст особливо цікавився, якщо ти пам’ятаєш. Але з певних причин містер Дарвін не схильний публікувати свою працю, й книжка, якщо вірити Чарльзу, може залишитися ненадрукованою за його життя.

— Еволюція органічних форм?

— Так, Гаррі. Ідея, яка суперечить усім канонам цивілізованого християнського світу, що біологічні види не залишалися незмінними з часів творіння, але змінювалися й пристосовувалися до умов довкілля впродовж часу… дуже тривалого часу. Історичних періодів містера Лаєлла.

— Я знаю, що таке еволюція органічних форм, — сказав Пеґлар, намагаючись не виказати свого роздратування від цих балачок… Проблема стосунків учень-вчитель, як він уже не перше усвідомив, полягала в тому, що вони завжди залишалися незмінними, коли все довкола мінялося. — Я читав праці Ламарка. А також Дідро. І Буффона, здається.

— Так, ця теорія не нова, — сказав Брідженс, він був потішений, але водночас його голос звучав примирливо. — Монтеск’є також писав про це, як і згадані тобою автори. Навіть Еразм Дарвін, дідусь нашого колишнього товариша у плаванні, висував її.

— Чому ж тоді книжка містера Чарльза Дарвіна має бути такою важливою? — запитав Пеґлар. — Еволюція органічного життя — давня ідея. Вона відкидалася церквою та іншими натуралістами протягом багатьох поколінь.

— Якщо вірити словам Чарльза Беббіджа та інших друзів містера Дарвіна, яких я знаю, — сказав Брідженс, — то в цій новій книжці — якщо її колись надрукують, — наводяться докази справжнього механізму еволюції органічної матерії. І вона містить тисячі — можливо, й десятки тисяч — переконливих прикладів дії цього механізму.

— А в чому ж полягає цей механізм? — запитав Пеґлар. Сонце зникло. Рожеве світіння зблякло до блідо-жовтого жевріння, яке з’явилося до його сходу. Тепер, коли сонце сховалося, Пеґларові вже й не вірилося, що він його насправді бачив.

— У природному доборі, що є наслідком боротьби за виживання всередині незліченних видів, — сказав літній офіцерський стюард. — У процесі такого добору залишаються корисні властивості виду й зникають несприятливі, тобто такі, що збільшують ймовірність виживання й розмноження особин — у першому випадку, або перешкоджають цьому — у другому випадку — протягом дуже тривалого часу. Лаєллівських історичних періодів.

Пеґлар на хвилину замислився.

— Чому ти заговорив про це, Джоне?

— Через нашого хижого друга, який мешкає тут, на кризі, Гаррі. Через почорнілий череп, який ти залишив на тому місці, де колись відлунювали удари ебенового годинника сера Джона.

— Щось я не зовсім розумію, — сказав Пеґлар. Йому доводилося промовляти цю фразу безліч разів, коли він був учнем Брідженса впродовж п’яти років нескінченної, як тоді здавалося, подорожі на „Біглі“. Рейс спочатку планувався на два роки, і Пеґлар пообіцяв Розі повернутися за два роки, а то й раніше. Вона померла від сухот на четвертому році плавання „Бігля“. — То ти гадаєш, що тварюка, яка мешкає на кризі, є певною формою життя, яка у процесі еволюційної адаптації постала з виду звичайних білих ведмедів, яких ми так часто тут зустрічали?

— Зовсім навпаки, — відповів Брідженс. — Мені здається, що ми стикнулися з одним із останніх представників якогось давнього виду — з твариною більшою, розумнішою, швидшою і набагато лютішою, ніж його нащадок, північний полярний ведмідь, яких ми бачили так багато.

Пеґлар поринув у задуму.

— Тварина з допотопних часів, — нарешті сказав він. Брідженс захихотів.

— Принаймні, в метафоричному сенсі, Гаррі. Ти, може, пам’ятаєш, що я ніколи не був прихильником буквального прочитання притчі про Потоп.

Пеґлар усміхнувся.

— З вами було небезпечно спілкуватися, Джоне. — Він замислився ще на кілька хвилин. Світло згасало. Небо на півдні знову всіялося зорями. — Ти думаєш, що ця… істота… цей останній представник свого виду… розгулював по землі, коли тут повзали велетенські ящери? Якщо так, то чому ми не знаходили його викопних решток?

Брідженс знову захихотів.

— Ні, я чомусь не вірю, що наш хижак суперничав з гігантськими ящерами. Можливо, що ссавці, такі як білий ведмідь, взагалі ніколи не співіснували з величезними рептиліями. Як доводить Лаєлл і як, здається, розуміє містер Дарвін, Час… Час з великої літери, Гаррі… значно протягліший, ніж ми можемо собі це уявити.

Обидва на кілька секунд замовкли. Потроху здіймався вітер, і Пеґлар відчув, що він занадто холодний, щоб довше тут затримуватися. Він помітив, що старший чоловік ловить дрижаки.

— Джоне, — звернувся він до Брідженса, — ти вважаєш, що знання про походження тварюки… або істоти, яка часом здається занадто розумною, щоб бути тварюкою… допоможуть нам убити її?

Цього разу Брідженс гучно розсміявся.

— Не в останню чергу, Гаррі, але, між нами кажучи, любий друже, я гадаю, що те створіння вже взяло гору над нами. Я гадаю, що наші кістки стануть викопними рештками набагато раніше, ніж його… хоча, коли подумати, велетенське створіння, яке майже весь час пробуває на полярній кризі, не розмножується і не живе на суходолі, як більшість звичайних білих ведмедів, і, можливо, навіть полює на звичайних білих ведмедів як головне джерело його їжі, може взагалі не залишати по собі ні кісток, ні слідів, ні скам’янілих решток… принаймні таких, які ми здатні знайти під замерзлими полярними водами на нинішньому етапі розвитку наукових технологій.

— Скажи мені, Гаррі, що сталося на „Терорі“?

— Ти чув, що три дні тому у нас ледь не вибухнув заколот? — запитав Пеґлар.

— Невже справді дійшло аж до такого?

Пеґлар знизав плечима.

— Становище було дуже загрозливим. Нічне жахіття будь-якого офіцера. Помічник купора Гіккі й двоє чи троє інших заколотників почали підбурювати до бунту матросів. Спрацювала психологія натовпу. Крозьє блискуче впорався з усім цим. Я ніколи не бачив капітана, який би поводився з натовпом більш майстерно і впевнено, ніж Крозьє цієї середи.

— Усе почалося через ескімоску?

Пеґлар кивнув, щільніше натягнувши свою „вельську перуку“ й замотавши шарф. Вітер уже став просто пронизливим.

— Гіккі й більшість матросів довідалися, що та жінка перед самим Різдвом проклала собі хід назовні, зробивши діру в корпусі корабля. Ще до карнавалу вона покидала своє лігво в носовому канатному ящику і повергалася до нього коли заманеться. Тесля містер Хані разом зі своїми помічниками залатали пробоїну в корпусі, а містер Ірвінг обвалив тунель» який вів назовні, наступного дня після пожежі на карнавалі — і про це стало відомо.

— А Гіккі та решта подумали, що то вона утнула щось з вогнем і причетна до тієї пожежі?

Пеґлар знову стенув плечима — почасти просто для того, щоб зігрітися.

— Наскільки я знаю, вони вважають, що вона і є тією істотою на кризі. Або принаймні його дружиною. Більшість матросів уже багато місяців переконані, що вона — поганська відьма.

— Більшість команди «Еребуса» також, — сказав Брідженс, зуби якого стукотіли.

Двоє чоловіків поквапилися назад до накрененого корабля.

— Натовп, підбурюваний й очолюваний Гіккі, планував підстерегти дівчину, коли вона підніметься нагору за своєю вечірньою галетою і тріскою, — сказав Пеґлар. — І перетяти їй горло. Можливо, з дотриманням якихось формальностей.

— Чому їм це не вдалося, Гаррі?

— Завжди є хтось, хто донесе, — сказав Пеґлар. — Коли до капітана Крозьє дійшли ці чутки — можливо, всього за кілька годин до того, як сталося б убивство, — він витягнув дівчину нагору з трюму на жилу палубу й зібрав там усіх офіцерів та матросів. Він навіть відкликав донизу вахту, що взагалі є нечуваним.