Дэн Симмонс – Терор (страница 69)
Непроникно темного ранку 26 грудня Крозьє і перший лейтенант Едвард Літтл доручили Годжсону, Горнбі та Ірвінгу наглядати за робочими бригадами, що розчищали від снігу корабель та прилеглу до нього територію, а самі здійснили важку довгу прогулянку, долаючи снігові замети, до «Еребуса». Крозьє був вражений, побачивши, що Фітцджеймс продовжує втрачати вагу — мундир і штани були вже на кілька розмірів завеликі для нього попри очевидні спроби стюарда вшити їх, — але чи не більшого потрясіння він зазнав під час їхньої розмови, коли зрозумів, що командир «Еребуса» його майже не слухає. Фітцджеймс був неуважним, здавався схожим на людину, яка лише вдає, що охоче спілкується, тимчасом як вся її увага була поглинута музикою, яка лунала із сусідньої кімнати.
— Ваші матроси там, на кризі, фарбують парусину, — сказав Крозьє. — Я бачив, що вони готують баки зеленої, синьої і навіть чорної фарби. Для цілком ще доброго запасного вітрила. На вашу думку, це припустимо, Джеймсе?
Фітцджеймс неуважливо посміхнувся.
— Ви справді вважаєте, що нам ще знадобиться це вітрило, Френсісе?
— Покладаючись на милість Божу, сподіваюся, що знадобиться, — прохрипів Крозьє.
Фітцджеймс продовжував посміхатися своєю безтурботною і трохи придуркуватою посмішкою.
— Вам треба зазирнути в наш трюм, Френсісе. Руйнівні процеси тривають, ба навіть пришвидшилися з часу нашого останнього обстеження корабля, за тиждень до Різдва. На відкритій воді «Еребус» не протримається і години. Стерно потрощене. А воно було запасним.
— Стерно можна замінити тимчасовим, — казав Крозьє, борючись із бажанням заскрипіти зубами й стиснути кулаки. — Теслі можуть зміцнити тріснуті шпангоути. Я розмірковую над планом до настання весняної відлиги видовбати в кризі яму довкола обох кораблів — щось на взірець сухого доку приблизно восьми футів завглибшки. Таким чином ми зможемо дістатися до зовнішньої обшивки бортів.
— Весняна відлига… — повторив Фітцджеймс і посміхнувся майже поблажливо.
Крозьє вирішив змінити тему.
— Ви не маєте нічого проти того, що ваші матроси планують влаштувати цей венеційський карнавал?
Фітцджеймс, знехтувавши правилами пристойності, знизав плечима:
— А чому б я мав бути проти? Не знаю, як на вашому кораблі, Френсісе, але на «Еребусі» Різдво минуло у вправляннях в нещастях. Людям потрібно щось, що поліпшило б їхній настрій.
Крозьє нічим було відповісти на слова про вправляння у нещастях.
— Але бал-маскарад на кризі, у суцільній темряві зимового дня? — сказав він. — Скількох матросів ми втратимо через ту тварюку, що чатує на нас там?
— А скількох ми втратимо, якщо сховаємося на наших кораблях? — запитав Фітцджеймс, зберігаючи ту саму легку посмішку й відсторонений вираз обличчя. — Усе ж пройшло добре, коли ви проводили перший венеційський карнавал з Гоппнером і Паррі у двадцять четвертому.
Крозьє похитав головою.
— Годі минуло всього два місяці звідтоді, як нас затерло кригою, — сказав він тихо. — До того ж і Паррі, і Гоппнер були просто схиблені на дисципліні. Навіть при всій легковажності таких забав і любові обох капітанів до театралізованих вистав, Едвард Паррі любив казати: «маскаради без свавільності» й «карнавали без крайнощів!» Дисципліна в цій експедиції не підтримується на такому рівні, Джеймсе.
Фітцджеймс нарешті втратив свою безтурботність.
— Капітане Крозьє, — сказав він холодно, — ви звинувачуєте мене в ослабленні дисципліни на борту мого корабля?
— Ні, ні, ні, — сказав Крозьє, сам толком не знаючи, звинувачує він свого молодого колегу чи ще ні. — Я тільки кажу, що ми стовбичимо посеред криги вже третій рік поспіль, а не третій місяць, як це було у випадку з Паррі й Гоппнером. Це неминуче призводить до ослаблення дисципліни, беручи також до уваги хвороби та падіння моралі.
— То чи не дає це ще більше підстав дозволити матросам цю розвагу? — запитав Фітцджеймс так само холодно. Його бліді щоки ледь порожевіли на зауваження начальника, яке він сприйняв як критичне.
Крозьє зітхнув. Зараз було вже занадто пізно скасовувати цей клятий маскарад, зрозумів він, Матроси закусили вудила, і з найбільшим запалом приготуваннями до карнавалу на «Еребусі» займалися саме ті матроси, які першими підбурюватимуть до заколоту, коли настане час. Крозьє знав, що річ у тому, щоб не дозволити, аби той час настав. Але він насправді не знав, чи цей карнавал наближає, а чи віддаляє той час.
— Гаразд, — сказав він нарешті. — Проте матроси мають затямити, що вони не можуть використовувати ламп, витратити дрібки вугілля, краплі лампової олії, піролітичного палива або ефіру для спиртових плит.
— Вони обіцяють, що будуть тільки смолоскипи, — відповів Фітцджеймс.
— І жодної додаткової випивки чи їжі цього дня, — додав Крозьє. — Відсьогодні ми перейшли на зменшений раціон і не мінятимемо норми на п’ятий день заради маскараду, який ніхто з нас до кінця не схвалює.
Фітцджеймс кивнув.
— Лейтенант Ле Вісконте, лейтенант Фейргольм і деякі з матросів, які краще середнього стріляють з гвинтівок, підуть цього тижня на полювання, сподіваючись розжитися на якусь здобич, але матроси розуміють, що їхній раціон залишиться звичайним — власне кажучи, новим, зменшеним, — якщо мисливці повернуться з порожніми руками.
— Як вони поверталися щоразу протягом останніх трьох місяців, — пробурчав Крозьє. І вже приязнішим голосом сказав: — Гаразд, Джеймсе. Мені вже час.
Він зупинився у дверях крихітної каюти Фітцджеймса.
— А все ж таки, навіщо вони фарбують вітрила зеленим, чорним і всякими іншими кольорами?
Фітцджеймс спантеличено усміхнувся.
— Не маю жодного уявлення, Френсісе.
У п’ятницю, 31 грудня 1847 року, світанок видався холодним, але тихим — звісно, попри те, що ніякого світанку насправді не було. Вранішня вахта «Терору» під командою містера Ірвінга зареєструвала температуру мінус 73 градуси[98]. Вітру не відчувалося. Всю ніч громадилися хмари, які зараз заволочили небо від краю і до краю. Було дуже темно.
Більшості матросів, вочевидь, хотілося вирушити на карнавал, ледь вони поснідали — швиденько впоралися зі своїм новим раціоном, що складався всього лише з однієї галети з джемом та зменшеної пайки шотландської ячмінної каші з дрібкою цукру, — але суднових справ та обов’язків ніхто не скасовував, і Крозьє погодився відпустити їх на свято тільки після завершення всіх денних робіт. Утім, він погодився, щоб ті матроси, в яких не було особливих завдань на цей день — драїти нижню палубу, стояти на вахті, оббивати кригу з такелажу, згрібати лопатами сніг, проводити ремонтні роботи на кораблі, підправляти каїрни, бути присутніми на навчальних заняттях, — взяли участь в останніх приготуваннях до маскараду, й одразу після сніданку близько дюжини матросів у супроводі двох морських піхотинців з мушкетами вирушили на «Еребус». Опівдні, коли матроси отримали свою порцію розбавленого грогу, збудження решти корабельною товариства, здавалось, вже можна було відчути на дотик. Крозьє відпустив ще шістьох матросів, які закінчили доручену їм на цей день роботу, і послав з ними другого лейтенанта Годжсона.
Пополудні, вийшовши на темну кормову палубу, Крозьє вже міг бачити яскраве світло смолоскипів одразу поза найбільшим айсбергом, що височів між двома кораблями. Вітру досі не відчувалося, й зірок на хмарному небі видно не було.
Після вечері матроси, які ще залишалися на кораблі, стали такими збудженими і нетерплячими, як малі діти у Різдвяний вечір. Вони покінчили з їжею в рекордно короткий час, бо сьогодні був не «пекарський день» з випічкою — повечеряли солоною тріскою, якимись голднерівськими консервованими овочами й бертонським елем, налитим у кухоль на два пальці, і Крозьє не мав би серця, якби і далі тримав їх на кораблі, поки офіцери закінчать свою більш неквапну трапезу. Крім того, решті офіцерів на борту так само хотілося відправитися на карнавал, як і матросам. Навіть механік Джеймс Томпсон, який нечасто виявляв інтерес до чогось іншого, крім машинерії в трюмі, і який так схуд, що скидався на скелет з анатомічного театру, вже стояв на нижній палубі, цілком одягнутий і готовий рушати в дорогу.
Хай там як, але о сьомій годині пополудні капітан Крозьє, закутаний у все найтепліше, що він міг додатково на себе натягнути, провів останню інспекцію, перевіряючи вісьмох моряків, що залишалися на вахті на кораблі — перший помічник Горнбі стояв на вахті до опівночі, а потім його мав змінити молодий Ірвінг, який повинен повернутися з трьома матросами, щоб Горнбі та його вахта могли й собі взяти участь у святі, — після чого всі спустилися по льодовій рампі на замерзле море і швидким кроком рушили на 80-градусному морозі[99] в напрямку «Еребуса». Натовп десь із тридцяти моряків розтягнувся в темряві довгою вервечкою, Крозьє йшов поруч з лейтенантом Ірвінгом, льодовим лоцманом Бланкі й кількома унтер-офіцерами.
Бланкі рухався повільно, спираючись на товстий костур, затиснутий під правою рукою, бо втратив праву п’яту і ще не пристосувався ходити на протезі, виготовленому з дерева та шкіри, але був у доброму гуморі.
— Вечір добрий, капітане, — привітався льодовий лоцман. — Будь ласка, не затримуйтеся через мене, сер. Мої товариші — Товстун Вілсон, Келлі та Біллі Гібсони — потурбуються про мене, тож зустрінемось вже на місці.