Дэн Симмонс – Терор (страница 68)
— Що трапилося? — запитав Ірвінг у матросів.
Відповів Гейтс. Він, Сінклер і Дунн, а також Абрагам Сілі та Джозефус Рейтер з «Еребуса» будували стіну під наглядом першого помічника капітана «Еребуса» Роберта Орма Серджента, коли це раптом один з найбільших крижаних валунів, який лежав одразу за межею світла від ліхтаря і смолоскипів, ожив.
— Те чудовисько схопило містера Серджента за голову і підняло у повітря на добрих десять футів, — сказав Гейтс тремтливим голосом.
— Свята правда, — підтвердив помічник купора Френсіс Дунн. — Щойно він був серед нас, а наступної миті вже злетів у повітря так високо, що ми побачили підошви його чобіт. А потім той жахливий звук… хрускіт… — Дунн затнувся й важко задихав, і незабаром його бліде обличчя майже повністю заволокло гало крижаних кристалів, на які перетворилася пара від його дихання.
— Я саме підходив до смолоскипів, коли побачив, що містер Серджент раптом… гм… зник, — сказав рядовий Пілкінгтон, опускаючи мушкет, який він тримав у руках, які посіпувалися. — Я встиг вистрілити, коли та тварюка поверталася в тороси. Здається, я влучив у неї.
— Ви могли так само влучити і в Роберта Серджента, — сказав Корнеліус Гіккі. — Можливо, він ще був живий, коли ви стріляли.
Пілкінгтон зиркнув на помічника купора з «Терору» повними ненависті очима.
— Містер Серджент уже був мертвий, — сказав Дунн, навіть не помітивши, як морський піхотинець і Гіккі обмінялися злісними поглядами. — Він тільки раз скрикнув, а та тварюка хруснула його черепом, як волоським горіхом. Я бачив. Я чув.
До них підбігли всі решта, разом з капітаном Крозьє і капітаном Фітцджеймсом, який виглядав змарнілим і охлялим навіть у всіх своїх численних вдяганках, плащі та шинелі, і Дунн, Гейтс та всі інші квапились пояснити, що трапилося.
Капрал Хеджес і два інші морські піхотинці, які прибігли на постріли, повернулися з темряви і доповіли, що не знайшли містера Серджента — тільки пошматовану одежу і широкий кривавий слід, який тягся у крижані нетрі в напрямку найбільшого айсберга.
— Воно виманює нас, хоче, щоб ми кинулись услід за ним, — промимрив Гейтс. — Воно чигатиме там на нас.
Крозьє вишкірився чи то в божевільній посмішці, чи то у злісному вищирі.
— Тоді не будемо його розчаровувати, — сказав він. — Це слушна нагода влаштувати полювання на тварюку. Люди вже на кризі, в нас досить ліхтарів, а морські піхотинці можуть принести ще мушкетів та рушниць, щоб вистачило на всіх. До того ж слід свіжий.
— Занадто свіжий, — пробурмотів капрал Хеджес.
Крозьє хриплим голосом, схожим на гарчання, вигукував команди. Кілька матросів повернулися до кораблів, щоб принести зброю. Решта розбилися на мисливські загони під командуванням морських піхотинців, які вже були озброєні. З робочих майданчиків принесли смолоскипи та ліхтарі, які розподілили між загонами мисливців. Послали за доктором Стенлі та доктором МакДональдом — не так через сподівання, що Роберт Орм Серджент ще міг бути живим, як через побоювання, що ще хтось може зазнати пошкоджень.
Після того, як Гіккі отримав у своє розпорядження мушкет, він почав обмірковувати можливість застрелити в темряві лейтенанта Ірвінга, змалювавши все як «нещасливий випадок», але молодий офіцер, здавалося, остерігався і Менсона, і помічника купора. Гіккі зауважив, як той жевжик кинув кілька стривожених поглядів на Магнуса, перш ніж Крозьє розподілив їх до різних загонів, і він так і не зрозумів, чи Ірвінг бачив позад себе Магнуса, який замахнувся на нього, в останню мить перед тим, як пролунали постріли і крики, чи офіцер просто відчув щось лихе, а отже, наступного разу заскочити його зненацька буде вже не так легко.
Але їм це вдасться. Гіккі побоювався, що підозри, які виникли у Джона Ірвінга, врешті-решт змусять його доповісти капітанові про те, що він бачив у трюмі, тож помічник купора не міг просто чекати на це. Його непокоїло не так суворе покарання за содомію — матросів зараз уже нечасто відправляли за таке на шибеницю чи пропускали через стрій з різками, — як безчестя. Помічник купора Корнеліус Гіккі не якийсь тобі дружок-содоміт ідіота.
Він зачекає, доки Ірвінг знову втратить пильність, і тоді зробить діло власноруч, якщо доведеться. Навіть якщо корабельні лікарі констатують, що чоловіка було вбито, байдуже. У цій експедиції і так все зайшло занадто далеко. Ірвінг стане ще одним трупом, якого зберігатимуть до відлиги.
Пошуки виявилися марними, тіла містера Серджента так і не знайшли — кривавий слід, позначений клаптями пошматованого одягу, увірвався на півшляху до височезного айсберга, — але більше ніхто не загинув. Кілька матросів відморозили пальці на ногах, і всі дрижали й добряче промерзли, коли нарешті, годиною пізніше часу вечері, яку вже мали накрити, надійшов наказ припинити пошуки. Того дня Гіккі більше не бачив лейтенанта Ірвінга.
Але його знову здивував Магнус Менсон, коли вони втомлено пленталися назад на «Терор». Здійнявся вітер, завиваючи позаду них, і морські піхотинці сунули обабіч з гвинтівками та мушкетами напоготові.
Гіккі раптом почув, що цей здоровило, який ішов поряд з ним, плаче. Сльози одразу замерзали на бородатих щоках Магнуса.
— Що з тобою, чоловіче? — запитав Гіккі.
— Усе це так сумно, Корнеліусе.
— Що сумно?
— Бідолашний містер Серджент…
Гіккі зиркнув на свого приятеля.
— Я і не знав, що ти так ніжно ставишся до цих бісових офіцерів, Магнусе.
— Ні, не ніжно, Корнеліусе. Нехай собі помирають і будуть прокляті всіма, кого я шаную. Але містер Серджент помер тут, на кризі.
— І що з того?
— Його привид не зможе знайти дороги назад на корабель. А капітан Крозьє пообіцяв, коли ми його шукали, що всі ми цього вечора отримаємо додаткову порцію чистого рому. Мені прикро, що його привида не буде з нами, тільки й усього. Містер Серджент так любив ром, Корнеліусе.
24 КРОЗЬЄ
Ніч перед Різдвом і саме Різдво на кораблі Її Величності «Терор» пройшли майже непомітно, але вони мали все надолужити на Другому Великому Венеційському карнавалі в новорічну ніч.
Упродовж чотирьох днів, що передували Різдву, шаленіли такі снігові бурі, що ніхто з матросів не покидав корабля, а вахти скоротили до однієї години. Різдвяну ніч і сам день свята відзначали у півмороці нижньої палуби. Містер Діггл влаштував святкові обіди, приготувавши з півдюжини різноманітних страв з останніх залишків неконсервованої солоної свинини і зайчатини, замаринованої в барильцях. А понад те кухар відібрав — за рекомендаціями інтендантів містера Кенлі, містера Одеса і містера Девіда МакДональда, а також під ретельним контролем лікарів Педді та Александра МакДональда — кілька бляшанок консервованих продуктів Ґолднера, серед яких були черепаховий суп, телятина по-фламандському, фазани з трюфелями і телячі язики. На десерт в обидва вечора подали сир — помічники містера Діггла відшкребли від плісняви й порізали останні головки, а капітан Крозьє видав п’ять останніх пляшок бренді з винної комори, які беріг для особливої нагоди.
Настрій у всіх був похоронний. Кілька разів намагалися затягнути пісню — і офіцери в холодній кают-компанії на кормі, і матроси у своєму трохи теплішому кубрику на носі (того вугілля, що залишилося в трюмі, вже не вистачало, щоб додатково протопити бодай на Різдво), але цих пісень так і не підхопили, і після кількох куплетів спів завмирав. Лампову олію теж витрачали дуже ощадливо, тож нижня палуба виглядала нічим не ліпше вельскої копальні, освітленої кількома мерехтливими свічками. Паморозь вкривала шпангоути та бімси, ковдри і вовняні речі матросів весь час були вологими. Скрізь шастали пацюки.
Бренді трохи підняв настрій, але не настільки, щоб розвіяти морок, який панував на кораблі та в душах людей. Крозьє пішов у кубрик потеревенити з матросами, і кілька з них вручили йому подарунки — маленький кисет з дрібкою тютюну; вирізьблену фігурку білого ведмедя, що біжить; жахливу гротескну маску ведмедя з картону (жартівливий подарунок, зроблений, майже напевно, не без побоювання, що грізний капітан покарає матроса за фетишизм); залатану червону вовняну куфайку, що залишилася від нещодавно померлого друга одного з матросів; і повний комплект різьблених шахових фігур від капрала морської піхоти Роберта Гопкрафта (одного з найтихіших і найскромніших моряків в експедиції, якого підвищили до капрала після того, як він отримав перелом восьми ребер, роздроблення ключиці і вивих руки під час нападу тварюки на сера Джона в червні). Крозьє подякував кожному, потиснув матросам руки, поплескав по плечах і повернувся до офіцерської їдальні, де настрій був трохи ліпший завдяки першому лейтенантові Літтлу, який виставив на стіл дві пляшки віскі, які він зберігав у схованці майже три роки.
Уранці 26 грудня буря вляглася. Снігу намело на дванадцять футів вище рівня носа і на шість футів вище релінга на правому квартердеку. Після того, як матроси відкопали з-під снігових заметів «Терор» і розчистили позначений каїрнами шлях між кораблями, всі заходилися готуватися до забави, яку вони називали Другим Великим Венеційським карнавалом — перший, припустив Крозьє, був той, у якому він брав участь ще гардемарином під час невдалого плавання Паррі 1824 року.