Дэн Симмонс – Терор (страница 63)
Крозьє запитав Бланкі, як таке могло бути — щоб двоє чоловік розрядили свої рушниці в тварину з такої близької відстані і не пустили їй кров? — але льодовий лоцман не висловив жодних версій. Втім, про себе він, звичайно,
Деві Лейс теж був живим і неушкодженим. Сорокалітній вахтовий на носі мав би чути й бачити багато — цілком можливо, навіть те, як тварюка з криги прокралася на палубу, — але Лейс нічого не розповідав. Він знову впав у заціпеніння і тільки мовчки витріщався у порожнечу. Тож його спочатку відправили до лазарету «Терору», але коли лікарям знадобилося це приміщення у плямах крові, щоб оперувати Бланкі, Лейса на ношах перенесли в просторіший лазарет на «Еребусі». Балакучі відвідувачі льодового лоцмана казали, що він лежить там, не кліпаючи, витріщаючись на бімси над головою.
Самому Бланкі пощастило менше. Тварюка відхопила його праву п’ятку з доброю половину ступні, але МакДональд та Гудсер відтяли й припекли те, що залишилося, і запевнили льодового лоцмана що вони — з допомогою теслі або корабельного зброяра — виготовлять шкіряний або дерев’яний протез на ремінцях, тож він знову зможе ходити.
Найбільше від потвори постраждала ліва нога — в кількох місцях м’язова тканина була розідрана до кістки, а сама кістка пошкоджена пазурами, — і пізніше доктор Педді зізнавався, що всі четверо лікарів були переконані, що її слід ампутувати по коліно. Але однією з нечисленних переваг Арктики було повільне протікання інфекційних та гангренозних процесів у рані, і після вправляння власне кістки та накладення більш ніж чотирьохсот швів нога Бланкі — хоч і викривлена й вся порубцьована, без цілих шматків м’язів то тут, то там — повільно загоювалася.
— Твоїм онукам ще подобатимуться ці шрами, — сказав Джеймс Рейд, другий льодовий лоцман, коли навідав у шпиталі свого колегу.
Холод теж дався взнаки. Бланкі примудрилися зберегти всі пальці на ногах — вони йому знадобляться, щоб балансувати на скаліченій нозі, казали хірурги, — але втратив три пальці на лівій руці і два на правій. Гудсер, який, вочевидь, знався на цьому, запевнив його, що з часом він пристосується цілком пристойно писати та їсти з тими двома пальцями, що залишилися на лівій руці, і навчиться застібати штани та сорочки за допомогою великого пальця, мізинця й безіменного пальця правої руки.
Томас Бланкі поки що не переймався застібанням ґудзиків на штанях і сорочках. Поки що. Він був живий. Тварюка з криги зробила все, щоб убити його, але він був усе ще живий. Він міг смакувати їжу, пити свою денну чверть пінти рому — його забинтовані руки вже були здатні тримати олив’яний кухоль — і читати книжку, якщо хтось ставив її на підставку перед ним. Він був сповнений рішучості прочитати «Вікарія з Вейкфілда[95]», перш ніж мойра обірве те, що там ще залишилося від його нитки долі.
Бланкі був живим і планував таким залишатися, наскільки вистачить сил. Тим часом він був незвичайно щасливим. Він уже наперед тішився з повернення до своєї каюти на кормі, розташованої між такими самими крихітними каютами третього лейтенанта Ірвінга і Джопсона, капітанського стюарда, на таку саму, як у них, вузьку койку, і це могло трапитися будь-якого дня, коли лікарі цілком переконаються, що загоїлися усі їхні надрізи й шви, які вони, пирхаючи, накладали на його рани.
Тим часом Томас Бланкі був щасливим. Лежачи на своїй койці в лазареті пізно вночі, чуючи бурчання, перешіптування, попердування й регіт у темному кубрику за кілька футів від нього за переборкою, чуючи, як містер Діггл ганяє підлеглих, коли опівночі пече свої перепічки, Томас Бланкі дослухався до скреготу й тріщання морської криги за бортом, яка намагалася розчавити корабель Її Величності «Терор», і засинав під ці звуки так міцно, як під колискову зі святих материнських вуст.
22 ІРВІНГ
Третьому лейтенантові Ірвінгу йшлося про те, аби дізнатися, як Сайленс вдається непомітно покинути корабель і потрапити назад на судно. Сьогодні вночі, місяць по тому, як він знайшов ескімоску в її новому лігві, він має розгадати загадку, навіть якщо це коштуватиме йому пальців на руках і ногах.
Того дня, коли він побачив її там, Ірвінг доповів своєму капітанові, що ескімоска перебралася в носовий канатний ящик на палубі трюму. Проте він не повідомив, що вона, схоже, їла там свіже м’ясо, передовсім тому, що сам сумнівався в тому, що побачив за ту жахливу секунду в тісному освітленому каганцем приміщенні. Не доповів він і про очевидну содомію, якій він завадив у трюмі, між помічником купора Гіккі та матросом Мейсоном. Ірвінг усвідомлював, що нехтує своїм професійним обов’язком офіцера Служби географічних досліджень Королівського військово-морського флоту, не інформуючи капітана про цей обурливий та важливий факт, але…
Але — що? Все, що Джон Ірвінг зміг придумати на своє виправдання серйозного порушення статуту, так це те, що на «Терорі» і так забагато щурів.
Проте на позір загадкові зникнення та повернення леді Сайленс — незважаючи на визнання цього забобонною командою переконливим доказом її відьомства та ігнорування цього факту, як вигадки, капітаном Крозьє та іншими офіцерами, — видавалося юному Ірвінгу набагато важливішим за те, що помічник купора та судновий дурник грішили одне з одним у смердючій темряві трюму.
А темрява гаки жахливо смердюча, думав Ірвінг на третій годині своєї вахти, примостившись на скрині, що стояла у сльоті, позаду пілерса біля носового канатного ящика. Сморід у промерзлому темному трюмі з кожним днем ставав усе нестерпнішим. Але тут принаймні більше не було тарілок з недоїдками, кухлів із залишками рому або поганських амулетів на низькому помості під канатним ящиком. Хтось з офіцерів звернув увагу Крозьє на цю практику невдовзі після дивовижного порятунку містера Бланкі від тварюки на кризі, і капітан просто оскаженів, погрожуючи позбавити матросів щоденної пайки рому —
Капітан Крозьє також абсолютно чітко дав зрозуміти, що не потерпить жодних ведмежих амулетів. На попередній службі Божій — насправді на читаннях статей Корабельного статуту, хоча багато матросів з нетерпінням чекали продовження читання з
Кілька разів Ірвінг намагався крадькома прослідкувати за ескімоскою під час її таємних пересувань кораблем уночі, але — не бажаючи виявляти своєї присутності — він випускав її з очей. Сьогодні він точно знав, що леді Сайленс була у своїй комірчині. Він простежив за нею, коли вона спускалася по головному трапу більш ніж три години тому, після матроської вечері і після того, як вона тихо і майже непомітно отримала від містера Діггла свою порцію солоної в’яленої тріски, галету і склянку води та пішла з усім цим вниз. Ірвінг поставив матроса біля носового люка одразу за велетенською камбузною плитою та ще одного допитливого моряка, щоб пильнував головний трап. Він подбав про те, щоб цих вахтових підміняли кожні чотири години. Якщо ескімоска підніметься будь-яким з двох трапів цієї ночі — а вже звернуло на одинадцяту годину вечора, — Ірвінг знатиме, куди вона попрямувала і коли.
Але ось уже три години двері канатного ящика залишалися щільно причиненими. Темряву у цій носовій частині трюму розсіювала лише тонюсінька смужка світла по периметру низьких широких дверей комірчини. У жінки там було якесь джерело світла — чи свічка, чи якесь інше відкрите полум’я. Одного цього було досить, щоб капітан Крозьє тієї ж хвилини вигнав її з канатного ящика і повернув назад до маленького лігва серед бочок, що зберігалися за лазаретом на нижній палубі… або й просто викинув на кригу. Як будь-який інший бувалий у бувальцях моряк, капітан боявся пожежі на кораблі й понад те, здавалося, не мав жодних сентиментів до їхньої ескімоської гості.
Зненацька тьмяний прямокутник світла довкола погано підігнаних дверей комірчини погас.
«Вона вкладається спати», — подумав Ірвінг. Він уявив її — оголену, якою він уже бачив жінку, — як вона вкутується там у свій хутряний кокон. Ірвінг також уявив котрогось з офіцерів, що шукатимуть його вранці і знайдуть задубіле тіло, скорчене тут, на скрині, що стоїть посеред смердючої води, вкритої льодяною кіркою, — труп викінченого покидька, далеко не джентльмена, який замерз насмерть, підглядаючи за єдиною на борту жінкою. Бідолашні батьки лейтенанта Ірвінга отримають повідомлення про його ганебну смерть.
Цієї миті у холодному трюмі відчутно потягнуло крижаним повітрям. Здавалося, наче повз нього в темряві пронісся злий дух.