Джонові Ірвінгу прийшла в голову жахлива думка. Якусь секунду він навіть вагався, чи не повернутися йому до трупарні й перевірити замок.
Потім з’явилася ще жахливіша думка.
Були знайдені тільки половини тіл Вільяма Стронґа й Томаса Еванса.
Лейтенант Джон Ірвінг побрів на корму, ослизаючись на кризі і сльоті, намацуючи дорогу до центрального трапу, щоб пробитися нагору, до світла нижньої палуби.
18 ГУДСЕР
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
20 листопада 1847 року
З приватного щоденника доктора Гаррі Д. С. Гудсера:
Субота, 20 листопада, 1847 року
У нас немає достатньо їжі, щоб пережити ще одну зиму та літо тут, посеред криги.
А повинні були б мати. Сер Джон забезпечив два кораблі провізією на три роки з понаднормовим раціоном для всіх матросів, на п’ять років — з цілком достатнім раціоном для моряків, які щодня виконують важку роботу, і на сім років — із значно зменшеним, але все ж прийнятним раціоном для всіх моряків. За розрахунками сера Джона — а також капітанів його кораблів, Крозьє та Фітцджеймса, — кораблі Її Величності «Еребус» і «Терор» повинні були бути задовільно забезпечені їжею до 1852 року.
Натомість, у нас мають закінчитися останні їстівні запаси десь наступної весни. І ми всі через це загинемо, це просто вбивство.
Доктор МакДональд на «Терорі» вже давно сумнівався в якості консервованих продуктів і після смерті сера Джона поділився зі мною своїми підозрами. Потім негаразди із зіпсованими та отруйними консервами під час нашої першої експедиції до Землі Короля Вільяма минулого літа — бляшанки дістали з найглибших запасів під палубою — підтвердили існування проблеми. У жовтні ми, четверо лікарів, звернулися до капітанів Крозьє та Фітцджеймса за дозволом провести повну інвентаризацію провізії.
Потім ми четверо — за сприяння матросів, яким було наказано допомагати нам пересувати сотні й сотні ящиків, барилець і важких бідонів на обох нижніх палубах, твіндеках та в трюмах, щоб відкрити їх і спробувати відібрані зразки, — провели інвентаризацію двічі, щоб не зробити помилки.
Більше половини консервованої їжі на борту обох кораблів виявилася непридатною для споживання.
Три тижні тому ми доповіли про це обом капітанам у колишній каюті сера Джона, великій і промерзлій. Крозьє, новий начальник експедиції, називав Фітцджеймса «капітаном», хоча номінально він залишається простим командором, тож і всі інші наслідували його в цьому. На таємній зустрічі були присутні всі четверо лікарів, Фітцджеймс та Крозьє.
Я ще ніколи не бачив такої розлюченої людини, як капітан Крозьє, — після всього я маю пам’ятати, що він ірландець. Він вимагав від нас докладних пояснень, бо ми, лікарі були відповідальними за запаси майна і провізії в експедиції Франкліна. З другого боку, Фітцджеймс завжди мав сумніви щодо якості консервованих харчів і сумлінності постачальника провізії, — він був чи не єдиним членом експедиції або й Адміралтейства, хто вголос висловив такі застереження, — але Крозьє відмовлявся вірити, що такий акт злочинного шахрайства взагалі був можливий на кораблях Королівського флоту.
Джон Педді, головний лікар Крозьє на «Терорі», мав найбільшу вислугу років у морі з усіх нас, чотирьох офіцерів медичної служби, але більшість з них пройшли на борту корабля Її Величності «Мері» — разом з боцманом Крозьє, Джоном Лейном, — і було це на Середземному морі, де консерви становлять лише незначну частину суднових продовольчих запасів. Так само і мій номінальний начальник на «Еребусі», головний лікар Стівен Стенлі, ніколи не мав справи з такими великими кількостями консервованої провізії на борту корабля. Як людина, що переймалася різноманітними дієтами через необхідність запобігти цинзі, доктор Стенлі просто втратив дар мови від шоку, коли наша інвентаризація встановила, що майже половина залишків консервних банок з їжею, овочами, м’ясом і супами були зіпсованими або, інакше кажучи, втраченими.
Тільки доктор МакДональд, який співпрацював з містером Хелпманом — секретарем капітана Крозьє — під час заготівлі провізії, мав пояснення такого стану справ.
Як я вже писав у цьому щоденнику кілька місяців тому, окрім 10 000 бляшанок тушкованого м’яса на борту «Еребуса» наш консервований раціон включає варену та смажену баранину, телятину й широкий вибір овочів, включаючи картоплю, моркву і пастернак, різноманітні супи і 9 430 фунтів шоколаду.
Алекс МакДональд, який був медичним представником нашої експедиції, взаємодіяв з капітаном-суперінтендантом Дептфордських[80] продовольчих складів та з таким собі містером Стівеном Ґолднером, постачальником продовольства, який уклав контракт з нашою експедицією. У жовтні МакДональд доповів капітанові Крозьє, що четверо підрядників визначили ціну на постачання консервів для суднових запасів експедиції сера Джона — фірми Хогарта, Гембла, Купера & Авеса та вже згаданого містера Ґолднера. МакДональд повідомив капітанові — і здивував решту з нас, — що ціна, запропонована Ґолднером, була вдвоє меншою за ціни трьох інших (значно відоміших) постачальників провізії. А понад те, в той час як інші підрядники бралися поставити харчі впродовж місяця чи трьох тижнів, Ґолднер пообіцяв негайну поставку (з безкоштовним пакуванням та перевезенням). Така негайна поставка, звісно, була б неможливою і ціна Ґолднера була б для нього збитковою, якби продукти були заявленої якості й належно приготовані та упаковані так, як обіцялося, але ніхто, очевидно, крім капітана Фітцджеймса, не звернув на це уваги.
Адміралтейство й три повноважні представники Служби географічних досліджень — усі вони залучені до відбору продуктів, крім досвідченого інспектора Дептфюрдських продовольчих складів — негайно рекомендували прийняти пропозицію Ґолднера на всю суму контракту — більш ніж на 3 800 фунтів стерлінгів (ціле багатство для будь-кого, особливо для іноземця, яким, пояснював МакДональд, і був вищезгаданий Ґолднер. Його єдиний консервний завод працював, за словами Алекса, у Голатці, Молавія). Ґолднер отримав одне з найбільших замовлень в історії Адміралтейства — 9 500 бляшанок консервованих м’яса та овочів вагою від одного до восьми фунтів, а також 20 000 бляшанок супів. МакДональд приніс один із рекламних проспектів Ґолднера — Фітцджеймс одразу його впізнав, — і від його розглядання в мене потекла слина: сім видів баранини, дванадцять рецептів телятини, тринадцять сортів яловичини, чотири різновиди ягнятини. В переліку були тушковані зайці, білі куріпки, кролики (з цибулею або під соусом каррі), фазани і півдюжини інших різновидів дичини. Якби Служба географічних досліджень забажала морепродуктів, Ґолднер брався достачити консервованих лобстерів, тріску, м’ясо вест-індійської черепахи, філе лосося і ярмутських копчених оселедців. Для гурманів — усього за п’ятнадцять пенсів — Ґолднерів проспект пропонував фазанів у трюфелях, телячий язик під пікантним соусом і яловичину по-фламандському.
— Насправді ж, — сказав доктор МакДональд, — зазвичай ми отримували солену конину в конячих барильцях.
Я вже достатньо довго пробув на флоті, щоб розуміти морський сленг — конина замість яловичини траплялася так часто, що матроси почали називати бочки з нею конячими. Але солонину вони їли охоче.
— Проте Ґолднер ошукав нас значно серйозніше, — продовжував МакДональд, звертаючись до посинілого від люті капітана Крозьє і командора Фітцджеймса, що сердито кивав. — Він підсунув нам дешевші продукти в бляшанках з етикетками від набагато дорожчих — звичайну тушковану яловичину під етикеткою «Тушковані стейки», наприклад. Перша коштувала дев’ять пенсів, але він продав її за чотирнадцять, замінивши етикетки.
— Ради Бога, чоловіче, — вибухнув Крозьє, — та кожен постачальник продовольства намагається таким чином надурити Адміралтейство. Обман військово-морського флоту так само давній, як Адамова крайня плоть. Це не може пояснити, чому ми раптом залишилися майже без їжі.
— Ні, капітане, не може, — продовжував МакДональд. — Але процес приготування консервів і запаювання бляшанок може.
— Що-що? — перепитав ірландець, намагаючись опанувати себе.
Обличчя Крозьє то червоніло, то блідло під поношеним кашкетом.
— Приготування і запаювання, — повторив Алекс. — Бо щодо приготування містер Ґолднер вихвалявся патентованим процесом, в якому він додавав велику кількість нітрату соди — кальціум хлорид — у гігантські чани окропу, щоб збільшити температуру обробки… перш за все, щоб її пришвидшити.
— І що з цим не так? — запитав Крозьє. — Поставка запізнювалася від самого початку. Потрібно було щось робити, щоб розпалити вогонь під дупою Ґолднера. Його патентований процес пришвидшив події.
— Так, капітане, — сказав доктор МакДональд, — але вогонь під дупою Ґолднера був гарячішим, ніж вогонь, на якому квапливо обробляли м’ясо, овочі та інші продукти перед консервацією. Багато медиків вважають що за умови належного приготування їжі знищується шкідлива мікрофлора, яка може спричинити хворобу, — але я особисто бачив, як готувалася їжа Ґолднера, і він обробляв м’ясо, овочі та супи недостатньо довго.
— То чому ви не доповіли про це представникам Служби географічних досліджень? — вибухнув Крозьє.
— Він доповів, — стомлено сказав капітан Фітцджеймс. — І я також. Але єдиним, хто до нас дослухався, був інспектор Дептфордських продовольчих складів, а він не мав права голосу під час ухвалення остаточного рішення.
