Дэн Симмонс – Терор (страница 46)
Але натомість він побачив голу Софію Крекрофт.
Вони влаштували чудовий пікнік на тінистому березі ставка Качкодзьоба, розіслали на траві дорогу скатертину, на якій порозставляли кошик для пікніків, склянки, судки з їжею, а потім і самі повсідалися. Софія наказала слугам запакувати в пергаментний папір ростбіф, пересипавши його найдорожчим з усього тутешнього краму, але найдешевшим товаром там, звідки приплив Крозьє, — льодом, — щоб їжа не зіпсувалася під час вранішньої поїздки верхи. У судках була печена картопля і дуже смачний салат. Софія також поклала в кошик пляшку чудового бургундського разом з кришталевими келихами, прикрашеними гербом, із сервізу сера Джона і випила вина більше, ніж Крозьє, обділивши капітана.
Після перекусу вони напівлежали на підстилці, спершись на лікті, всього за кілька футів одне від одного і теревенили про те про се майже годину, весь час поглядаючи на темне плесо ставка.
— Ми чекаємо на качкодзьоба, міс Крекрофт? — запитав Крозьє під час короткої паузи в їхній розмові про небезпеки і дивовижі арктичної мандрівки.
— Ні, я думаю він би вже досі показався, якби хотів, щоб ми його побачили, — сказала Софія. — Я чекаю, коли ми підемо купатися.
Крозьє спантеличено подивився на неї. Вона певно що не взяла купального костюма. В нього такого костюма зроду не було. Очевидно, це був один з її жартів, але Софія завжди говорила з такою переконливою серйозністю, що він ніколи не відчував цілковитої впевненості. Це робило її пустощі ще захопливішими для нього.
Продовжуючи свій приємно збудливий жарт, вона підвелася, струсила кілька опалих листків зі своїх темних штанів гаучо і роздивилася довкола.
— Мабуть, я роздягнуся за цими кущами і зайду у воду з моріжка на березі. Звісно, ви можете приєднатися до мене, щоб поплавати, Френсісе, або ні — залежно від ваших уявлень про правила пристойності.
Він усміхнувся, намагаючись вдавати із себе бувалого у бувальцях джентльмена, але його усмішка вийшла доволі розгубленою.
Софія попрямувала до густих кущів, жодного разу не озирнувшись. Крозьє залишився лежати на підстилці з насмішкуватим виразом на старанно поголеному обличчя, але коли побачив, як її біла блузка зненацька летить догори, скинута через голову тонкими блідими руками, і повисає на гіллі високого куща, він немов застиг. Але його прутень — ні. Під вельветовими штаньми й закороткою жилеткою чоловіча сутність Крозьє, розслаблена по команді «вільно», за дві секунди вже вказувала на верхівку бізань-щогли.
Софіїні темні штани гаучо, трусики та інші білі, з мереживом, безіменні предмети жіночого туалету приєдналися до блузки, що висіла на густому кущі, кількома секундами пізніше.
Крозьє міг тільки витріщатися. Його невимушена усмішка перетворилася на застиглу маску покійника з відвислою щелепою. Він відчував, що його очі як не вискочать з орбіт, але не мав сил відвернутися чи відвести від дівчини погляд.
Софія Крекрофт вийшла на осоння.
Вона була повністю оголеною. Руки вільно звисали вздовж тіла, пальці ледь підібгані до долонь. Груди були невеликими, але дуже високими і дуже білими, з великими сосками, рожевими, а не коричневими, як у всіх інших жінок — портових шльондр, рідкозубих хвойд, тубільних дівчат, — яких Крозьє доводилося бачити голими раніше.
Та й чи бачив він до цього, сказати по правді, по-справжньому оголену жінку? Білу жінку? В той момент йому здавалося, що ні. А якщо й так, то це не мало жодного значення.
Сонячне світло відбивалося від Софіїної молодої сліпучо-білої шкіри. Вона навіть не намагалася прикритися. Втративши дар мови, закляклий у незручній позі — тільки його пеніс реагував усе більше, опухаючи й наливаючись болем, — Крозьє зрозумів, що він вражений тим, що ця богиня, це досконале втілення англійської жіночності, дівчина, яку він розумом та серцем уже обрав собі за дружину і матір своїх дітей, має густе лобкове волосся, яке, здавалося, наміряється вирватися за межі чорного трикутника.
— То ви йдете, Френсісе? — тихо озвалася вона, зупинившись на моріжку берега. Її тон був незворушний, наче вона поцікавилася, чи хоче він ще чаю. — Чи ви волієте просто витріщатися?
По цих словах вона пірнула у ставок, вигнувшись досконалою дугою, її бліді руки розітнули дзеркало плеса за мить до того, як вона вся ввійшла у воду.
До цього моменту Крозьє вже відкрив було рота, намагаючись щось сказати, але здатність до артикульованого мовлення до нього, вочевидь, ще не повернулася. Тож за мить він знову закрив рота.
Софія легко плавала вперед і назад. Він міг бачити її білі сіднички, що здіймалося позад її сильної білої спини, на яку трьома пасмами, наче намальоване трьома мазками, спадало її чорніше за індійську туш волосся.
Вона зупинилась біля дальнього краю ставка біля великого дерева, на яке вказувала, коли вони тільки приїхали, вільно перебираючи ногами у воді.
— Нора качкодзьоба під цим корінням, — гукнула вона. — Мені здається, сьогодні він не збирається виходити й бавитися. Він лякливий. Не будьте таким само, Френсісе.
Як уві сні, Френсіс підвівся й почимчикував до найгустіших кущів, які тільки зміг знайти поблизу води, на березі, протилежному тому, на якому була Софія. Його пальці страшенно тремтіли, поки він розстібав ґудзики. Він навіщось став згортати свої речі акуратними маленькими квадратиками, вкладаючи їх на траві біля ніг. Крозьє був певен, що це триває годинами. Його пульсуюча ерекція не зникала. Йому ніяк не вдавалось приборкати її силою волі, як він це вмів, його твердий член вперто продовжував стояти дибки, піднімаючись аж до пупка, і пружно розгойдуватися, з червоною, як сигнальний ліхтар, головкою, що на кілька дюймів висунулася з-під крайньої плоті.
Крозьє нерішуче стояв за кущами, дослухаючись до сплесків, які свідчили, що Софія продовжила плавати. Він знав, що варто половити дрижаки тут ще трохи, вона вийде зі ставка, сховається за своїм кущем, щоб обсохнути, і він обзиватиме себе боягузом і дурнем решту свого життя.
Підглядаючи крізь гілки куща, Крозьє виждав, поки леді повернеться до нього спиною, пливучи до дальнього берега, а потім квапливо і незграбно кинувся у воду, і не пірнув, а просто впав плиском, забувши про будь-яку грацію у своїй прямодушній спробі хутчіш занурити свій зрадливий прутень під воду, поки міс Крекрофт його не побачила.
Коли він випірнув на поверхню, пирхаючи і відсапуючись, вона перебирала у воді ногами всього за двадцять футів від нього і усміхалася.
— Я дуже рада, що ви вирішили приєднатися до мене, Френсісе. Тепер, якщо самець качкодзьоба випливе зі своєю отруйною шпорою, ви зможете захистити мене. Огляньмо вхід до нори? — вона граційно розвернулася й попливла до величезного дерева, яке нависало над водою.
Давши сам собі обітницю триматися принаймні за десять — ні, за п’ятнадцять — футів від неї, як корабель з великою осадкою тримається далі від підвітряного берега, Крозьє поплив за нею по-собачому.
Ставок виявився несподівано глибоким. Він зупинився за дванадцять футів від неї і почав незграбно молотити по воді руками, щоб утримати голову над поверхнею. Крозьє пересвідчився, що навіть тут, біля самого берега, де корені величезного дерева спускалися крутим схилом у воду і висока трава нависала над нею, кидаючи пообідні тіні, він не може намацати ногами дна, навіть ставши навшпиньки.
Несподівано Софія попливла до нього.
Мабуть, вона помітила паніку в очах Крозьє, який не знав, чи оскаженіло гребти назад, чи якимось чином попередити її про свій непристойно збуджений стан, бо дівчина зупинилася — і він побачив, як її білі груди коливалися під водою, — а потім кивнула ліворуч від себе і легко попливла до вузлуватих коренів.
Крозьє поплив слідом.
Вони вхопилися за коріння, всього за чотири фути одне від одного, але вода була благословенно темною нижче рівня грудей, і Софія показала на те, що могло бути входом до нори або тільки заглибиною у крутому замуленому березі між переплутаних коренів дерева.
— Це табірна, або холостяцька нора, не гніздо, — сказала Софія.
У неї були гарні плечі й ключиці.
— Що? — перепитав Крозьє.
Він був щасливий — і трохи здивований — від того, що здатність розмовляти повернулася до нього, але водночас прикро вражений, що його голос звучав якось дивно, придушено, а ще у нього стукотіли зуби, хоча вода не була холодною.
Софія усміхнулася. Пасма чорного волосся прилипли до її щік.
— Качкодзьоби риють нори двох видів, — сказала вона тихо. — Такою ось норою, який деякі натуралісти звуть табірною, користуються як самці, так і самиці, окрім сезону спарювання. В них живуть неодружені. Гніздову нору вириває самиця спеціально для розмноження, а після того, як все відбулося, вона риє ще одну маленьку нірку, яка слугує такою собі дитячою кімнатою.
— О, — сказав Крозьє, вчепившись у корінь так міцно, як він ніколи не хапався за жоден корабельний канат навіть на висоті двісті футів над палубою під час урагану.
— Ви, мабуть, знаєте, що качкодзьоби відкладають яйця, — продовжувала Софія, — як рептилії. Але самиці виділяють молоко, як ссавці.
Крізь воду йому було видно темні кола в центрі білих півкуль її грудей.