Дэн Симмонс – Терор (страница 20)

Крозьє знову похитав головою.

— Будьте ласкаві, загорніть мені кілька коржиків, Томасе. Я пожую їх дорогою до «Еребуса».

Джопсон насупився, демонструючи своє невдоволення таким безглуздим рішенням, але кинувся на ніс, де містер Діггл саме порався біля своєї гігантської плити. Зараз, у час вечері, на нижній палубі, яка була теплою, як підсмажений тост, не надто жарко, і така температура — сорок п’ять градусів[48] — буде триматися тут цілодобово. Останнім часом для опалення витрачалося дуже мало вугілля.

— Скількох матросів ви хочете взяти з собою, капітане? — запитав Літтл.

— Жодного, Едварде. Після того, як матроси поїдять, відправте на лід щонайменше вісім пошукових загонів на останні чотири години.

— Але, сер, я б рекомендував вам… — почав було Літтл і замовк.

Крозьє знав, що він збирався сказати. Відстань між «Терором» і «Еребусом» становить всього лише трохи більше милі, але це пустельна, небезпечна миля, й часом на її подолання йде кілька годин. Якщо налетить снігова буря або просто почнеться хурделиця, людина може заблукати або не встояти супроти поривів вітру. Крозьє сам заборонив матросам ходити по одному, а коли треба було передати на «Еребус» повідомлення, він посилав принаймні двох матросів з наказом негайно повертатися за перших ознак негоди. Крім того, що між двома кораблями височів двохсотфутовий айсберг, який часто застував навіть спалахи сигнальних вогнів, стежка — хоча її чистили й розрівнювали лопатами чи не щодня — була справжнім лабіринтом проміж крижаних піків, що постійно рухалися, ступінчастих гребенів торосів, перевернутих брил льоду і безладних льодових нетрів.

— Усе гаразд, Едварде, — сказав Крозьє. — Я візьму свій компас.

Лейтенант Літтл усміхнувся, хоча жарт після трьох років, проведених у цих краях, вже не здавався таким дотепним. Якщо вірити показанням бортових приладів, кораблі, затиснуті у кризі, застигли ледь не над самим північним магнітним полюсом. Тут компас корисний майже так само, як лозоходець зі своєю лозою.

До них підійшов лейтенант Ірвінг. Щоки молодого чоловіка блищали від мазі, накладеної на місця, де обморожена шкіра побіліла, відмерла і злізла.

— Капітане, — почав Ірвінг квапливо, — ви не бачили там, на кризі, Сайленс?

Крозьє зняв кашкета й шарфа і витрушував крижані бурульки зі свого спітнілого й зволоженого туманом волосся.

— Ви хочете сказати, що її немає в закапелку за лазаретом?

— Ні, сер.

— Ви шукали ще десь на нижній палубі?

Крозьє головним чином хвилювало припущення, що коли більшість матросів стояли на вахті або вели пошуки пропалих, ескімоська відьма втрапила в якусь халепу.

— Так точно, сер. Жодного її сліду. Я розпитував людей, і ніхто не пам’ятає, щоб бачив її з учорашнього вечора. Тобто після… нападу.

— Чи була вона на палубі, коли та істота напала на рядового Хетера й матроса Стронґа?

— Ніхто не знає, капітане. Але могла бути. Тоді на палубі залишалися тільки Хетер і Стронґ.

Крозьє із силою видихнув. Ото буде пригода, подумав він, якщо їхню таємничу гостю, яка приблукала до них шість місяців тому, саме того дня, коли почалося все це жахіття, врешті-решт заграбастало чудовисько, яке з’явилося тут одночасно з нею.

— Обшукайте весь корабель, лейтенанте Ірвінг, — наказав він. — Кожен закуток, щілину, шафу, канатний ящик. А якщо її нема на борту, то, послуговуючись лезом Оккама[49], вважатимемо, що її… забрали.

— Так точно, сер. Чи можу я взяти трьох-чотирьох матросів, щоб допомогли мені в цих пошуках?

Крозьє похитав головою.

— Тільки ви, Джоне. Я хочу, щоб усі інші повернулися на кригу для пошуків Стронґа та Еванса протягом тих годин, що залишилися до відбою. Якщо ви не знайдете Сайленс, можете приєднатися до будь-якого загону.

— Єсть, сер.

Згадавши про тяжкопораненого, Крозьє пішов через матроську їдальню до лазарету. Зазвичай під час вечері, навіть у ці темні дні, за матроськими столами чувся бадьорий гул розмов та сміх, але сьогодні тут панувала тиша, яку переривало тільки шкрябання ложок по металу і чиясь випадкова відрижка. Виснажені люди сиділи скоцюрбившись на своїх матроських скриньках, які вони використовували замість стільців, і капітан бачив тільки стомлені обличчя, поки протискувався до носового відсіку.

Крозьє постукав об дерев’яний пілерс[50] праворуч від завіси лазарету і зайшов туди.

Корабельний лікар Педді, який сидів за столом в центрі приміщення і накладав шов на ліве передпліччя матроса Джорджа Кенна, відірвався від роботи.

— Добрий вечір, капітане, — сказав лікар. Кенн підніс до чола здорову руку.

— Що сталося, Кенн?

Молодий моряк крекнув.

— Та довбане рушничне дуло залізло мені в рукав і доторкнулося до моєї довбаної голої руки, коли я видирався на довбаний торос, капітане, перепрошую за лайку. Я висмикнув рушницю і разом з нею шість дюймів довбаного м’яса.

Крозьє кивнув і подивився навколо. Приміщення лазарету було зовсім невеличке, але зараз у нього втиснули шість койок. Одна порожня. Три матроси, хворі на недугу, яку Педді й МакДональд вважали цингою, спали.

Четвертий матрос, Дейві Лейс, витріщився на стелю — він був притомний, але вже майже тиждень ні на що не реагував. На п’ятій койці лежав рядовий морської піхоти Вільям Хетер.

Крозьє зняв другу лампу з гачка на переборні правого боргу і спрямував її світло на Хетера. Очі рядового блищали, але він не заморгав, коли Крозьє підніс лампу ближче. Його зіниці, здавалося, були постійно розширеними. Голова перев’язана, але кров та сіра речовина вже просочилися крізь бинти.

— Він ще живий? — тихо спитав Крозьє.

Недді підійшов, витираючи ганчіркою закривавлені руки.

— Це досить дивно, але так.

— Але ми бачили його мізки на палубі. Вони там і досі лежать.

Педді стомлено кивнув.

— Таке трапляється. За інших обставин він міг би навіть одужати. Звісно, залишився б ідіотом, але я міг би вставити металеву пластину в тому місці, де пошкоджено його череп, і його родина, якщо вона у нього є, турбувалася б про нього. Як про такого собі домашнього улюбленця. Але тут… — Педді стенув плечима. — Він помре від пневмонії, або цинги, або голоду.

— Коли це може трапитися? — запитав Крозьє. Матрос Кенн уже вийшов за завісу.

— Тільки Бог те знає, — відповів Педді. — Еванса та Стронґа ще шукатимуть, капітане?

— Так, — Крозьє повісив ліхтар назад на його місце на переборці біля входу. Тіні знову згустилися над рядовим морської піхоти Хетером.

— Я впевнений, що ви усвідомлюєте, — сказав втомлений лікар, — що шансів на порятунок юного Еванса або Стронґа не залишилось, але є висока ймовірність того, що кожен вихід на лід пошукових загонів обернеться новими пораненнями, новими обмороженнями, збільшиться ризик ампутації — багато матросів вже втратили один чи більше пальців на ногах — і що хтось когось у паніці підстрелить.

Крозьє твердо подивися на лікаря. Якби хтось з офіцерів або матросів сказав йому щось подібне, він уже наказав би висікти його канчуками. Капітан зробив поправку на цивільний статус чоловіка і його змучений стан. Доктор МакДональд валявся у своїй койці з грипом вже третю добу, тож Педді мав багато роботи.

— Будь ласка, залиште мені клопіт турбуватися про ризики продовження пошуків, містере Педді. А ви потурбуйтеся про накладання швів вар’ятам, яким бракує клепки не прикладати голий метал до своєї шкіри, коли надворі шістдесят нижче нуля[51]. Крім того, якби та істота потягла вас у темряву, хіба ви не хотіли б, щоб ми вас шукали?

Педді глухо розсміявся.

— Якщо цей видатний екземпляр Ursus maritimus, полярного ведмедя, потягне мене, капітане, я можу лише сподіватися, що зі мною буде мій скальпель, щоб я зміг встромити його собі в око.

— Тоді тримайте свій скальпель під рукою, містере Педді, — сказав Крозьє і вийшов за завісу в незвичну тишу матроської їдальні.

Джопсон уже чекав на нього біля камбузної плити з вузликом гарячих коржиків.

Крозьє насолоджувався прогулянкою попри те, що від всепроникного холоду обличчя, руки і ноги горіли, як у вогні. Але він знав, що це краще, ніж коли б вони ціпеніли. Дослухаючись до протяжних стогонів і раптового вищання криги, що ходуном ходила під ним та навколо нього в темряві, і до постійного завивання вітру, він упевнювався в тому, що хтось за ним скрадається.

На двадцятій хвилині його двогодинної прогулянки — власне, більшу частину сьогоднішньої дороги він не йшов, а переважно видирався вгору й спускався на дупі вниз схилами крижаних гребенів — хмари розійшлися, з’явився серпик місяця в останній чверті й підсвітив фантасмагоричний пейзаж. Місяць був достатньо яскравим, щоб довкола нього в кристалах льоду заблищало гало, насправді, два концентричні німби, помітив він, і діаметр більшого був достатнім, щоб покрити третину нічного неба на сході.

Зірок не було. Крозьє прикрутив лампу, щоб зберегти олію, і крокував, штрикаючи шлюпковим багром, який він узяв із собою, в кожну темну пляму поперед себе, щоб переконатися, що це тінь, а не тріщина чи розколина. Він уже дістався східного схилу айсберга, який тепер затуляв місяць, відкидаючи на чверть милі потворну чорну тінь. Джопсон і Літтл наполягали на тому, щоб він узяв рушницю, але він сказав їм, що не хоче тягти зайвої ваги. Ближчим до правди було те, що він не вірив, нібито рушниця може виявитися корисною супроти ворога, якого вони мали на увазі.