Дэн Симмонс – Терор (страница 2)
Крозьє повільно повернувся. Його вії вкрилася інеєм, а на верхній губі застигла кірка льоду від замерзлого подиху й шмаркотиння. Матроси вже навчилися тримати свої бороди глибоко вкутаними вовняними шаликами й светрами, але часто вони мусили обстригати волосся, що примерзло до одягу. Крозьє, як і більшість офіцерів, продовжував голитися щоранку, хоча, щоб зберегти вугілля, «гаряча вода», яку приносив йому стюард, радше скидалася на ледь розтоплену кригу, і гоління було ще тою болісною справою.
— Леді Сайленс[16] усе ще на палубі? — запитав Крозьє.
— Так, капітане, вона мало не весь час тут, нагорі, — сказав Гіккі чомусь пошепки, наче це мало якесь значення. Бо навіть якщо Сайленс і могла б їх чути, вона точно не зрозуміла б їхньої англійської. Але матроси вірили — все більше з кожним днем, поки оте щось на кризі підкрадалося до них, — що ця молода ескімоська жінка володіє таємною відьомською силою.
— Вона на посту біля лівого борту з лейтенантом Ірвінгом, — додав Гіккі.
— Лейтенант Ірвінг? Його вахта мала закінчитися більше години тому.
— Саме так, сер. Але останнім часом хоч би куди пішла леді Сайленс, за нею вирушає і лейтенант, сер, якщо дозволите зауважити. Вона не спускається донизу, то ж і він не йде вниз. Тобто, поки у нього не виникне необхідності — не йде… Ніхто з нас не може витримати надворі так довго, як ця відь… як ця жінка.
— Слідкуйте за кригою і переймайтеся службою, містере Гіккі.
Хрипкий голос Крозьє примусив помічника купора знову здригнутися, але він знизав плечима, виструнчившись, і знову втупився в темряву понад носом судна.
Крозьє покрокував угору палубою до спостережного посту біля лівого борту. Весь попередній місяць він готував корабель до зимівлі після трьох тижнів марної надії на порятунок у серпні. Він знову наказав підвісити нижній рангоут вздовж поздовжньої осі судна над палубою замість стропил. І знову встановив двоскатний тент, який накрив більшу частину головної палуби, скориставшись дерев’яними кроквами, які поскладав був у трюмі в ті кілька тижнів оптимізму. Але попри те, що матроси щодня годинами прокопували лопатами стежки у снігу, шар якого в фут[17] завтовшки залишали на палубі для ізоляції, оббивали лід кирками та ломами, очищаючи зледенілі бризки, які потрапили під брезентовий дах, і завершували посипанням стежок піском, все одно завжди залишалася слизька крига. Тож рух Крозьє вгору по нахиленій та перекошеній палубі часом більше нагадував катання на ковзанах, ніж ходьбу.
Призначений дозорцем у цій вахті гардемарин Томмі Еванс — Крозьє розрізняв наймолодшого моряка на борту за безглуздою зеленою шапкою з помпоном, ймовірно, сплетеною хлопцевою матір’ю, яку Еванс завжди натягував на свою важку «вельську перуку», — відійшов кроків на десять до корми, щоб залишити третього лейтенанта Ірвінга й Сайленс на самоті.
Від такого капітанові Крозьє захотілося дати кому-небудь — кожному з них — добрячого копняка під зад.
Ескімоска у своїй хутряній парці, каптурі та штанях скидалася на невисокого гладкого ведмедя. Вона стояла впівоберта до високого лейтенанта. Але Ірвінг присунувся до неї вздовж поручнів майже впритул, однак не доторкаючись її, проте ближче, ніж офіцер та джентльмен мав триматися від леді на пікніку чи яхтовій прогулянці.
— Лейтенанте Ірвінг, — Крозьє аж ніяк не збирався вітатися таким різким голосом, але його потішило, коли молодий чоловік підскочив, неначе його штрикнули кінчиком гострого леза, ледь не втративши рівноваги, хапаючись за зледенілі поруччя лівою рукою, і — оскільки він затявся робити все всупереч протоколу, прийнятому на кораблі в кризі, — відсалютував правою рукою.
«Безглузде вітання», — подумав Крозьє, і не тільки тому, що важкі рукавиці, «вельська перука» і шари теплого одягу робили юного Ірвінга схожим на моржа, що віддає честь, але й тому, що молодик стягнув шарф зі свого чисто виголеного обличчя — мабуть, щоб показати Сайленс, який він красунчик, — і тепер дві довгі бурульки під його ніздрями зробили його ще більше, ніж будь-коли, схожим на моржа.
— Відставити! — гаркнув Крозьє. «Бісів дурень», — додав він подумки.
Ірвінг стояв нерухомо, кинувши погляд на Сайленс — або, принаймні, на потилицю її волохатого каптура, — і відкрив було рота, щоб заговорити. Але, очевидно, так і не придумав, що сказати. Тож закрив рота. Його губи побіліли, як і обморожена шкіра.
— Зараз не ваша вахта, лейтенанте, — сказав Крозьє, знову чуючи у своєму голосі хрипкі металеві нотки.
— Так точно, сер, тобто, ніяк ні, сер. Тобто, капітан правий, сер. Тобто…
Ірвінг знову стулив рота, але це йому не зовсім вдалося через клацання зубів. Після двох чи трьох годин перебування на такому холоді зуби могли розлетітися на друзки — фактично вибухнути шрапнеллю з кісток та емалі між стиснутими щелепами. Часом, Крозьє знав це з власного досвіду, навіть було чути тріск емалі перед самісіньким вибухом зубів.
— Чому ви досі тут, Джоне?
Ірвінг спробував моргнути, але його повіки, здавалося, буквально примерзли до очей.
— Ви наказали мені слідкувати за нашою гостею… пильнувати за… бути уважним до Сайленс, капітане.
Зітхання Крозьє перетворилося на кристали льоду, що зависли на секунду в повітрі, а потім посипалися додолу на палубу, як пригорща дрібних діамантів.
— Я не мав на увазі кожну хвилину, лейтенанте. Я казав вам слідкувати за нею, доповідати мені, що вона робить, щоб вона не вскочила у якось халепу на кораблі, і наглянути за нею, щоб ніхто з матросів не… не
— Ні, капітане, — Ірвінгова репліка прозвучала радше як запитання, ніж як відповідь.
— Чи знаєте ви, як швидко можна обморозити відкриті частини тіла тут, назовні, лейтенанте?
— Ні, капітане. Тобто, так точно, капітане. Досить швидко, сер, я думаю.
— Ви маєте знати, лейтенанте Ірвінг. Ви отримали вже шість обморожень, і це ще не почалася справжня зима.
Лейтенант Ірвінг скрушно кивнув.
— Для оголеного пальця — або будь-якої іншої частини тіла — досить хвилини чи й менше, щоб замерзнути на камінь, — продовжив Крозьє, який чудово знав, що це несусвітня маячня. Знадобилось би значно більше часу навіть при мінус п’ятдесяти, але він сподівався, що Ірвінг не знає цього.
— Після цього відморожений орган відвалюється, як крижана бурулька, — додав Крозьє.
— Так, капітане.
— То ж ви насправді вважаєте, що є бодай один шанс, що наша гостя буде….
Ірвінг, схоже, неабияк задумався, перш ніж відповісти. Можливо, припустив Крозьє, третій лейтенант вже раніше розмірковував над цим питанням.
— Йдіть униз, Джоне, — сказав Крозьє — Покажіть докторові МакДональду своє обличчя і пальці. Богом присягаюся, якщо ви знов отримали серйозне обмороження, я оштрафую вас на місячну платню від Служби досліджень й окрім того напишу вашій матінці скаргу.
— Єсть, капітане. Дякую вам, сер, — Ірвінг почав було віддавати честь, але одумався й почвалав під брезент у напрямку головного трапу з напівпіднятою рукою. Він навіть не озирнувся на Сайленс.
Крозьє знову зітхнув. Йому подобався Джон Ірвінг. Той зголосився добровольцем — разом з двома іншими його помічниками з корабля її величності «Екселент», другим лейтенантом Годжсоном та першим помічником Горнбі, — але «Екселент» був чортовим трипалубним лінійним кораблем, який зістарівся ще до того, як Ной почав голитися. На пам’яті Крозьє корабель стояв без щогл, постійно пришвартований в Портсмуті, вже більше п’ятнадцяти років і служив тренувальним судном для найкращих гармашів Королівського флоту.
— На превеликий жаль, джентльмени, — сказав Крозьє хлопцям у перший же день їхнього перебування на борту (того дня капітан був п’яний більше, ніж зазвичай), — якщо ви роззирнетеся, то помітите, що і «Терор», і «Еребус» були побудовані як бомбардирські кораблі[18], джентльмени, таким чином, жоден з них не має жодної гармати в борту. Мої юні добровольці з «Екселента», якщо не рахувати морських мушкетів і дробовиків, зачинених у зброярні, ми беззбройні, як новонароджений. Такі ж беззбройні, як той довбаний Адам у своєму костюмі Адама. Іншими словами, ваші успіхи в артилерії такі ж корисні для цієї експедиції, як цицьки для кнура.
Того дня сарказм Крозьє не охолодив ентузіазму молодих артилерійських офіцерів — Ірвінгові та двом іншим ще більше, ніж будь-коли, не терпілося замерзнути в кризі на кілька зим. Звісно ж, вони прагнули цього спекотного травневого дня в Англії 1845 року.
— А зараз бідолашний цуцик закохався в ескімоську відьму, — вголос пробубонів Крозьє.
Неначе зрозумівши його слова, Сайленс повільно розвернулася до нього. Зазвичай її обличчя приховував низько опущений каптур або його риси маскувалися широкою опушкою з вовчого хутра, але цієї ночі Крозьє побачив її крихітний носик, великі очиська і пухкі губи. В цих чорних очах відбивалися сполохи північного сяйва.
Вона не подобалася капітану Френсісові Роудону Мойрі Крозьє; вона була занадто дикою, щоб він сприймав її як повноцінну людину; ще менше вона приваблювала його фізично — це було б занадто для ірландця пресвітеріанської церкви, — а крім того, його розум і серце все ще повнилися чистими спогадами про Софію Крекрофт. Але Крозьє міг зрозуміти, чому Ірвінг, перебуваючи так далеко від дому, родини та будь-якої любки, міг захопитися цією язичницькою жінкою.