Дэн Симмонс – Терор (страница 3)
Її чужинство саме по собі, а можливо, навіть обставини її появи на облавку і смерть її супутника, так дивно переплетені з першим нападом тієї страхітливої істоти, що зачаїлася в забортній темряві, на такого безнадійного молодого романтика як третій лейтенант Джон Ірвінг подіяли, як світло свічки на метелика.
З іншого боку, Крозьє, як він уже двічі переконався — на Землі Ван Дімена[19] 1840 року і знову, останнього разу в Англії, в ті місяці, що передували відплиттю в експедицію, — сам був занадто старим для романтики. І занадто ірландцем. І занадто простим. Наразі він волів би, щоб ця молода жінка вирішила прогулятися за бортом темними торосами і не повернулася.
Крозьє пам’ятав той день чотири місяці тому, коли доктор МакДональд прийшов з доповіддю до нього і Франкліна, провівши огляд дикунки після того, як її супутник-ескімос помер по обіді, захлинувшись власною кров’ю. МакДональд сказав, що з медичного погляду ескімоській дівчині має бути від п’ятнадцяти до двадцяти років (точніше встановити вік аборигенів дуже важко), в неї вже почалися місячні, але вона, за всіма ознаками, ще
Крозьє був здивований — не стільки фактом втрати язика, скільки тим, що ескімоська дівчина була цнотливою. Він достатньо багато часу провів у північній Арктиці — особливо під час експедиції Паррі, яка зазимувала поблизу ескімоського селища, — щоб знати, що тубільці ставляться до сексуальних зв’язків настільки легко, що чоловіки можуть запропонувати своїх дружин або дочок китобоям чи полярникам в обмін на найдешевші дрібнички. Іноді, Крозьє це знав, жінки пропонували себе самі, просто щоб розважитися, продовжуючи хихотіти й щебетати з іншими жіночками чи дітьми навіть у той самий час, як моряк порався з усіх сил і сапав та стогнав між ніг пустунки. Вони були як звірі. Крозьє часом здавалося, що хутро та волохаті шкури, які вони носили, могли б бути їх власною шкірою.
Капітан підніс долоню в рукавиці до козирка свого кашкета, примотаного до голови товстезним шарфом, тож підняти його у вітанні було неможливо, і сказав:
— Мої вітання, мадам, я порадив би вам подумати про те, щоб невдовзі спуститися до вашої каюти. Тут стає трохи зимно.
Сайленс пильно подивилася на нього. Вона не кліпала очима, хоча її довгі вії якимось чином не вкрилися інеєм. Звісно, вона нічого не сказала. Вона стежила за ним. Крозьє знову символічно підняв свого кашкета і продовжив обхід палуби, видираючись на зледенілу задрану корму, а потім скотився на правий борт, затримавшись поговорити з іншими двома вахтовими матросами, даючи Ірвінгу час спуститися вниз і звільнитися від теплих лахів, щоб лейтенантові не здалося, нібито капітан переслідує його по п’ятах.
Він завершував розмову з останнім вахтовим ловцем дрижаків, матросом першого класу Шенксом, коли рядовий Вілкіс, наймолодший моряк на облавку, прожогом вискочив з-під брезенту. Вілкіс накинув на уніформу тільки широкий плащ, і його зуби почали стукотіти ще до того, як він закінчив своє повідомлення.
— Містер Томпсон засвідчує вам свою повагу, сер, механік просить передати, щоб капітан спустився у трюм якомога швидше.
— Що сталося?
Крозьє розумів: якщо паровий котел вийшов з ладу, вони всі вже мерці.
— Перепрошую капітана, сер, але містер Томпсон каже, що потребує капітана, бо матрос Менсон майже бунтує, сер.
Крозьє ледь не підскочив.
— Бунт?
— Майже бунт, словами містера Томпсона, сер.
— Говоріть толком, рядовий Вілкісе.
— Менсон відмовляється носити мішки з вугіллям повз трупарню, сер. І не хоче більше спускатися в трюм. Він каже, що, при всій повазі, відмовляється, капітане. Він не хоче спускатися з кубрика, впав на дупу під головним трапом і відмовляється нести вугілля назад у котельне відділення.
— Що за дурня? — Крозьє відчув, як на нього накочуються перші хвилі добре знайомої темної ірландської люті.
— Це все привиди, капітане, — сказав рядовий Вілкіс, ледь стримуючи клацання зубів.
— Ми всі їх чуємо, коли тягнемо вугілля або йдемо за чимось у трюм. Через це матроси відмовляються спускатися нижче середньої палуби, якщо тільки офіцери не накажуть їм, сер. Там щось є внизу, в темряві. Щось шкребеться і стукає
Крозьє стримав бажання переконати рядового фактами. Юний Вілкіс міг не вважати ці факти переконливими.
Першим простим фактом було те, що гучне шкряботіння з трупарні майже гарантовано було спричинене сотнями, якщо не тисячами великих чорних щурів, що бенкетували мороженими товаришами Вілкіса. Норвезькі щури — про що Крозьє знав краще, ніж юний моряк, — нічні тварюки, а це означає, що вони активні цілодобово протягом довгої арктичної зими, і ці створіння мають зуби, які ніколи не припиняють рости. Це, своєю чергою, означає, що бісові шкідники постійно мусять щось гризти. Він бачив, як вони прогризали флотські дубові бочки, бляшанки зі стінками дюймової товщини і навіть свинцеву обшивку. Ці пацюки мають з мороженими рештками матроса Вокера і п’ятьох його бідолашних товаришів — включаючи трьох найкращих офіцерів Крозьє — не більше проблем, ніж чоловік, що жує шматок холодної солонини.
Але Крозьє не думав, що Менсон та інші чули тільки щурів.
Пацюки, як Крозьє знав із сумного досвіду тринадцяти зим посеред криги, воліють жерти будь-чиїх друзів тихо й швидко, хіба що ці ненажери часто верещать, коли божеволіють від крові й кидаються одне на одного.
Тож щось інше дряпалося й стукало в трюмі під палубою.
Крозьє вирішив не пояснювати рядовому Вілкісу також другого простого факту: в той час як узимку найнижча палуба була холодною, але цілком безпечною, перебуваючи нижче ватерлінії, чи то пак нижче лінії замерзлої криги, тиск цієї криги виштовхнув корму «Терору» більш ніж на дванадцять футів вище, ніж вона мала б бути.
Корпус там також затиснутий, але тільки кількома сотнями тонн нагромаджених льодових торосів, на які матроси нагребли кучугури снігу ледь не до фальшборту, щоб таким чином забезпечити кращу теплоізоляцію взимку.
Щось, підозрював Френсіс Крозьє, підкопується через ці тонни снігу й пробивається через тверді як криця уламки криги, щоб дістатися до корпусу корабля. Це щось якимось чином відчуло, які саме внутрішні відсіки вздовж борту, як, наприклад, відсіки з водяними цистернами, оббиті залізом, і знайшло одну з комор без подвійного дна — трупарню, яка вела прямо всередину корабля. І зараз воно стукає і дряпається, щоб пролізти всередину.
Крозьє знав тільки одну істоту на землі з такою велетенською силою, смертельною впертістю і зловісною кмітливістю. Потвора з торосів намагалася дістатися до них знизу.
Не промовивши більше ні слова рядовому Вілкісу, капітан Крозьє поквапився вниз з’ясувати, що до чого.
2 ФРАНКЛІН
Він був — і назавжди залишиться — чоловіком, що з’їв свої черевики. За чотири дні до відплиття капітан сер Джон Франклін підхопив грип, і він був певен, що не від простих матросів та портових вантажників у доках Лондона, і ні від кого зі своїх ста тридцяти чотирьох членів команди та офіцерів — вони були здорові, як коні-ваговози, — але від якогось хворобливого підлабузника зі світського кола леді Джейн.
Чоловік, що зжер свої черевики.
У дружин героїчних дослідників Арктики була традиція власноруч шити прапор, який належало встановити в якійсь найпівнічнішій точці маршруту, в цьому випадку — підняти на щоглі після того, як експедиція пройде Північно-Західним проходом, і дружина Франкліна, Джейн, саме дошивала шовкового Юніона Джека, коли він повернувся додому. Сер Джон увійшов у вітальню і звалився на набиту волосінням канапу поруч з леді. Пізніше він не міг пригадати, хто саме роззув його, але хтось мав це зробити — чи Джейн, чи хтось зі слуг, — бо невдовзі він уже лежав на спині напівпритомний, його голова розколювалася від болю, живіт скрутило так, як ніколи не крутило навіть у бурхливому морі, а все тіло горіло в пропасниці. Леді Джейн переповідала йому свій важкий день, не замовкаючи ні на мить. Сер Джон намагався слухати, але гарячка відносила його все далі на перепадистих хвилях недуги.
Він був чоловіком, що зжер свої черевики, і був таким уже двадцять три роки, відтоді як повернувся зі своєї першої, невдалої, суходільної експедиції через північну Канаду в пошуках Північно-Західного проходу. Він пам’ятав жарти та анекдоти після свого повернення. Франклін з’їв свої черевики — а він їв і значно гірші наїдки в цій невдалій трирічній подорожі, включаючи