Дэн Симмонс – Терор (страница 18)
Крозьє насупився. Він знав, що теорії доктора Ричарда Кінга, навіть не моряка, а звичайної цивільної людини, не шанували й відкидали, головним чином тому, що Кінг вважав — і дуже гучно про це заявляв, — що такі великі флотські експедиції, як експедиція сера Джона, були безглуздими, небезпечними і абсурдно дорогими. Кінг, спираючись на свій картографічний досвід роботи під час суходільної експедиції Бека багато років тому, стверджував, що Земля Короля Вільяма — це острів, тимчасом як Бутія, гаданий острів ще далі на схід, насправді є довгим півостровом. Кінг стверджував, що найпростіший і найбезпечніший спосіб знайти Північно-Західний прохід полягав у тому, щоб послати невеликі дослідницькі експедиції в Північну Канаду й просуватися на захід теплішими прибережними водами, а не тисячами квадратних миль моря на півночі, де небезпечні лабіринти островів та крижаних потоків можуть проковтнути тисячі «Еребусів» і «Терорів». Крозьє знав, що примірник полемічної книжки Кінга був у бібліотеці «Еребуса» — він узяв і прочитав її, і вона все ще лежала у каюті Крозьє на «Терорі». Але він також знав, що був єдиною людиною в експедиції, хто прочитав чи збирався прочитати цю книжку.
— Ні, — сказав Крозьє, — я не прихильник теорій Кінга, я лише вказую на велику ймовірність. Послухайте-но, ми вважали, що Земля Корнволліса велетенська, можливо, є частиною його континенту, але ми обійшли довкола неї за кілька днів. Багато з нас гадали, що острів Девон простягається у північному та західному напрямку прямо у відкрите полярне море, але два наші кораблі знайшли західний його край, і ми бачили відкриті протоки на півночі. Відповідно до отриманих нами наказів ми мали йти прямо на південний захід від мису Вокер, але на нашому шляху лежала Земля Принца Вельського, і майже напевно ми встановили, що вона теж є островом, і це для нас дуже суттєво. А смуга невисокої криги, яку ми помітили на схід від нас, поки прямували на південь, швидше за все була замерзлою протокою, яка відокремлює острів Сомерсет від Бутії і доводить, що Кінг помилявся, стверджуючи, що Бутія є суцільним довгим півостровом, який тягнеться на північ до протоки Ланкастера.
— Зовсім не очевидно, що смуга невисокої криги, яку ми бачили, була протокою, — сказав лейтенант Гор. — Більше підстав вважати її низьким вкритим кригою перешийком, таким як ми бачили на острові Бічі.
Крозьє знизав плечима.
— Можливо, але досвід, отриманий під час нашої експедиції, свідчить, що масиви суші, які раніше вважали дуже великими або сполученими між собою, насправді є островами. Я пропоную змінити курс на протилежний, уникнути пакового льоду на південному заході і плисти на схід, а потім на південь вздовж східного узбережжя Землі Короля Вільяма, що цілком може виявитися
— Нічого, крім спаленого вугілля і дорогоцінного часу, — сказав командор Фітцджеймс.
Крозьє кивнув.
Сер Джон потер свої круглі ретельно виголені щоки.
У цій тиші заговорив механік «Терору», Джеймс Томпсон:
— Сер Джон, джентльмени, якщо вже зайшла мова про запаси суднового вугілля, я хотів би зауважити, що ми дуже, дуже близько до моменту — я говорю це у буквальному значенні слова, — коли ми досягнемо точки неповернення в тому, що стосується нашого палива. Лише минулого тижня, використовуючи наші парові машини, щоб прокласти шлях через окрайці цього пакового льоду, ми використали понад чверть запасів вугілля, що залишилося. Зараз у нас залишилося менше п’ятдесяти відсотків початкового запасу… це менше ніж на два тижні нормального ходу під парами, але всього на кілька днів, якщо намагатися пробитися через крижані поля, такі як зараз. Якщо наступної зими ми знову вмерзнемо в кригу, то спалимо більшу частину цих запасів, просто щоб опалювати житлові палуби кораблів.
— Ми завжди можемо послати на берег загін, щоб нарубати дерев на дрова, — зауважив лейтенант Едвард Літтл, що сидів ліворуч від Крозьє.
Цілу хвилину всі присутні на нараді щиро реготали, лише сер Джон зберігав серйозність. Жарт розрядив напружену атмосферу. Можливо, сер Джон саме пригадав свою першу суходільну експедицію у прибережні північні райони, які зараз опинилися на південь від них. Материкова тундра простиралася на дев’ятсот пустельних миль на південь від узбережжя, перш ніж можна було угледіти перше дерево або великий кущ.
— Є один спосіб максимально збільшити довжину нашого шляху під парами, — тихо сказав Крозьє у розслабленій тиші, що настала за вибухом сміху.
Усі повернули голови до капітана «Терору».
— Ми перемістимо весь екіпаж і все вугілля з «Еребуса» на «Терор» і далі підемо на ньому, — продовжив Крозьє. — Або через кригу на південний захід, або на розвідку вздовж східного берега острова чи то Землі Короля Вільяма.
— Піти на прорив, — сказав льодовий лоцман Бланкі у приголомшеній тиші. — Так, це має сенс.
Сер Джон міг тільки кліпати очима. Коли він нарешті спромігся заговорити, його голос звучав скептично, наче Крозьє кинув дотеп, якого він не може збагнути.
— Покинути флагмана? — промовив він нарешті. — Залишити «Еребус»? — Він роззирнувся довкола, наче запрошуючи решту офіцерів уважно роздивитися його каюту — переборки, заставлені стелажами з книжками, кришталь та китайську порцеляну на столі, три патентовані ілюмінатори Престона, врізані над головою по всій ширині каюти, яскраво освітленої променями пізнього літнього сонця, — і не сумніваючись, що ці оглядини вирішили б озвучене питання раз і назавжди. — Покинути «Еребус», Френсісе? — повторив він, його голос зміцнів, але він говорив тоном людини, яка намагається зрозуміти доволі безглуздий жарт.
Крозьє кивнув.
— Гребний вал погнуто, сер. Ваш власний механік, містер Ґреґорі, сказав нам, що його неможливо ні полагодити, ні просто зняти, крім як у сухому доку. І вже напевно не серед пакового льоду. А далі буде ще гірше. З двома кораблями ми маємо запасів вугілля тільки на кілька днів або на тиждень роботи двигунів на повній потужності, необхідній, щоб штурмувати паковий лід. У разі невдачі нас затре кригою — обидва кораблі. Якщо ми застрягнемо у відкритому морі на захід від Землі Короля Вільяма, то не зможемо навіть уявити, куди течія понесе крижину, в яку ми вмерзнемо. Великі шанси на те, що нас винесе на мілководдя підвітряного берега землі. Це означатиме кораблетрощу навіть таких чудових кораблів, як ці.
Крозьє закинув голову і подивився у світловий люк над собою.
— Але якщо ми об’єднаємо наші запаси пального на менш пошкодженому кораблі, — продовжував Крозьє, — і особливо якщо нам пощастить з пошуками відкритої води на східному боці Землі Короля Вільяма, у нас вистачить палива, щоб набагато більше місяця йти під парами на захід уздовж берега на максимально можливій швидкості. «Еребусом» доведеться пожертвувати, але ми зможемо досягти — і досягнемо — мису Тернагейн і поближніх мисів узбережжя протягом тижня. І пройдемо Північно-Західним проходом у Тихий океан ще цього року, а не наступного.
— Покинути «Еребус»? — вкотре повторив сер Джон. Він не здавався ні роздратованим, ні розгніваним — тільки спантеличеним абсурдністю пропозиції, яка зараз обговорювалася.
— На борту «Терору» буде занадто тісно, — сказав командор Фітцджеймс. Схоже було, що пропозицію Крозьє він сприйняв серйозно.
Сер Джон повернувся праворуч і вирячився на свого улюбленого офіцера. На капітановому обличчі повільно з’явилася холодна посмішка людини, яка не тільки не зрозуміла анекдоту, але й була його персонажем.
— Тісно, але не настільки, щоб не потерпіти місяць чи два, — відповів Крозьє. — Мій містер Хані і ваш корабельний тесля, містер Вікес, забезпечать розбирання внутрішніх переділок — усі каюти офіцерів треба ліквідувати, крім кают-компанії, яку можна переобладнати на апартаменти сера Джона на борту «Терору», і, можливо, офіцерської їдальні. Це дасть нам достатньо місця, навіть для того, щоб провести серед криги ще один рік, а то й більше. Зрештою, ці старі військові кораблі мають багато підпалубного простору.
— Перевантаження вугілля та суднових запасів потребуватиме певного часу, — зауважив лейтенант Левеконт.
Крозьє знову кивнув.
— Я попросив свого скарбника містера Хелпмена зробити попередні розрахунки. Ви, мабуть, пам’ятаєте, що містер Ґолднер, експедиційний постачальник консервованих продуктів, запізнився з поставкою своїх товарів і більшу їх частину привіз усього за дві доби до нашого відходу в рейс, тож ми мали багато всього розпихати по двох кораблях. Але ми впоралися до дня відплиття. Містер Хелпмен прикинув, що з двома екіпажами, які працюватимуть весь довгий світловий день, з двозмінною вахтою, що спатиме по черзі, для того, щоб перевантажити усе, що вміститься в трюм «Терору», знадобиться менше трьох днів. Так, на кілька тижнів корабель перетвориться на перенаселене помешкання, але це буде, немов наша експедиція розпочнеться знову — запасів вугілля з горою, харчів вистачить на весь наступний рік, і корабель у цілком робочому стані.