Дэн Симмонс – Терор (страница 165)

«Невже ми справді тягнули все це гівно сотні миль у шлюпках? — думав Крозьє. — А до цього ще тисячі миль з Англії? Про що ми тільки думали?»

Він відчув, як на нього накочується хвиля нудоти, й заплющив очі, борючись з її нападом. Сайленс доторкнулася до його руки. Вона збагнула його внутрішній стан, збурення суперечливих почуттів. Він подивився в її очі, щоб запевнити, що насправді він усе ще тут, з нею, хоча він був не тут. Не насправді. Не повністю.

Вони вирушили на веслах уздовж берега на захід, до гирла річки Бека. Ікпакхуакові олікаталіки були не зовсім щирими, ухилялися від відповіді, де вони знайшли свої скарби kabloona. Хтось казав, що вони з місця, яке зветься Кінуна — це міг бути один з численних острівців у протоці на південь від острова Короля Вільяма, — але більшість мисливців говорили, що вони знайшли скарби на захід від Талойоака, в місцині, яку вони називали Куґлуктук, що, за словами Асіяюка, означало «Місце Водоспадів».

Крозьє вирішив, що йдеться про перший маленький водоспад, про який він читав у Бека і який, судячи з його слів, був неподалік від гирла Великої Рибної Річки.

Тиждень вони провели там у пошуках. Асіяюк, його дружина і троє мисливців залишились з umiak у гирлі річки, але Крозьє та Сайленс зі своїми дітьми, мисливцем Інупіюком, якого все ще гризла цікавість, та іншими мисливцями піднялися на каяку вгору за течією десь на три милі до першого перекату. Там він знайшов клепки від бочки. Шкіряну підошву черевика з дірками від гвіздків. З-під піску й багнюки на березі річки витягнув восьмифутовий вигнутий і колись відполірований шматок дубової дошки, який міг бути частиною планшира одного з катерів. (Він став би цілим скарбом для олікаталків.) І нічого більше. Вони поверталися розчаровані, веслуючи вниз за течією до узбережжя, коли натрапили на якогось старого з трьома дружинами та чотирма шмаркатими дітьми.

Жінки тягли на своїх спинах згорнуті шкури карибу, і вони, за словами того чоловіка, прийшли до річки порибалити. Він ніколи раніше не бачив жодного kabloona, а одразу двох без’язиких sixam ieua, повелителів духів, і поготів і був дуже наляканий, але один з мисливців, що були з Крозьє, вгамував його страхи. Старого звали Пугтурак, і він був з громади Кікіктак’юак, що належала до племені Справжніх Людей. Після обміну їжею та жартами стариган поцікавився, що вони роблять так далеко на північ від земель народу Ходячого Бога, і коли один з мисливців пояснив, що вони шукають живих чи мертвих kabloona, які могли проходити цією місциною, — або їхні скарби, — Пугтурак сказав, що він ніколи не чув про kabloona, які б пропливали цією річкою, але, прожувавши тюленяче м’ясо, яким вони його пригостили, додав:

— Минулої зими я бачив великий човен kabloona — такий великий, як айсберг, — з трьома палицями, що стирчали з нього, застряглий у кризі біля Ут’юліка. Я думаю, в його череві були мертві kabloona. Деякі з наших молодших чоловіків проникли всередину того човна — їм довелося прорубати своїми сокирами «із зоряного гівна» діру в його боці, — але вони залишили всі дерев’яні та металеві скарби там, де знайшли, й сказали, що цей дім з трьома патиками населений привидами.

Крозьє подивився на Сайленс.

«Я правильно його зрозумів?»

«Так», — кивнула вона.

Каннеюк заплакала, й Сілна розгорнула поли своєї літньої парки й почала годувати дитину.

Крозьє стояв на кручі й дивився на корабель, вмерзлий у кригу. Це був корабель Її Величності «Терор».

Їхня мандрівка від гирла річки Бека на захід до цієї ділянки узбережжя Ут’юлік зайняла вісім днів. Через мисливців племені Людей Ходячого Бога, які розуміли його жести, Крозьє запропонував Пугтуракові винагороду, якщо старий погодиться разом зі своєю родиною поїхати з ними й показати їм дорогу до човна kabloona з трьома патиками, що стирчать з його даху, але старий Кікіктарк’юак не хотів більше мати справи із зачаклованим трипатиковим домом kabloona. Хоча минулої зими він не заходив досередини човна з молодими чоловіками племені, він бачив, що те місце було споганене piifxaaq — небезпечними капосними духами, які його населяли.

Ут’юліком інуїти називали західне узбережжя півострова, який Крозьє за картами знав під іменем Аделаїди. Розводдя чистої води закінчилися не дуже далеко на захід від затоки, що вела на південь до гирла річки Бека — вузьку протоку там скувала пакова крига, — тож вони були змушені висадитися на березі, сховати каяки й Асіяюків umiak та продовжити рухатися на важкому тринадцятифутовому kamatik, який тягли шість їздових собак. Скориставшись якимсь своїм методом суходільного розрахунку курсу, якого, Крозьє знав, він ніколи не збагне, Сайленс провела їх через перешийок півострова завширшки близько двадцяти п’яти миль до тієї ділянки західного узбережжя, де Пугтурак казав, що бачив корабель… і навіть, зізнавався, стояв на його палубі.

Асіяюк не хотів залишати свого зручного човна, коли настав час рушати навпростець до суходолу. Якби Сілна, одна з найшанованіших у племені Людей Ходячого Бога повелительок духів, не виказала б свого щирого прохання, щоб він їх супроводжував — а прохання sixam ieua було наказом навіть для найсуворішого з шаманів, — Асіяюк наказав би своїм мисливцям відвезти його додому. Зрештою він дуже зручно влаштувався в kamatik і їхав, укрившись хутряними запонами, та навіть час від часу допомагав, кидаючи камінці в їздових собак і вигукуючи «Хоу! Хоу! Хоу!» — коли хотів, щоб вони повернули ліворуч, і «Ґі! Ґі! Ґі!» — коли хотів, щоб вони звернули праворуч. Крозьє здогадувався, що старий шаман заново відкриває для себе молодецьке задоволення від катання на санях, які тягне собачий запряг.

Зараз було пізнє пообіддя їхнього восьмого дня подорожі, і вони дивилися вниз на корабель Її Величності «Терор». Навіть Асіяюк здавався переляканим і пригніченим.

У найточнішому описі місцеположення корабля, який дав Пугтурак, йшлося про те, що трипатиковий дім «вмерз у кригу біля острова близько п’яти миль прямо на захід від одного мису» і що він разом зі своїм мисливським загоном «потім мав пройти близько трьох миль на північ через рівну кригу, проминувши на своєму шляху кілька островів, щоб дістатися від того мису до корабля. Вони побачили корабель зі скелі на північному краю великого острова».

Звісно, Путтурак не вживав слів «миля» чи «корабель», ні навіть «мис». Що насправді сказав старий, так це те, що трипатиковий дім kabloona з бортами, як в umiak, був за кілька годин ходу на захід від tikerqat, що означало «два пальці», як Справжні Люди називали два вузькі миси на цій ділянці узбережжя Ут’юлік, і неподалік від північного краю тамтешнього великого острова.

Крозьє зі своїм загоном з десяти людей — мисливець з півдня, Інупіюк, залишався з ними до самого кінця — пройшов на захід через нерівний лід від «двох пальців» і перетнув два острівці, перш ніж дістався більшого. На північному краю цього великого острова вони знайшли скелю, що підносилася майже на сотню футів над паковою кригою.

За дві-три милі від берега три високі щогли корабля Її Величності «Терор» накренилися під низькими хмарами.

Крозьє, звісно, став би у пригоді його далекогляд, але він і без нього впізнав щогли свого старого корабля.

Путтурак мав слушність — крига на цьому останньому відтинку шляху була набагато рівніша, ніж на березі та паковий лід між материком та островами. Своїм досвідченим капітанським оком Крозьє одразу визначив причину цього: ланцюг невеличких острівців, який тягнувся звідси на північний схід, утворював такий собі природний хвилелом, що захищав цю ділянку моря площею п’ятнадцять-двадцять квадратних миль від панівних північно-західних вітрів.

Яким чином «Терор» зрештою міг опинитися тут, майже за дві сотні миль на південь від місця, де він майже три роки простояв вмерзий у кригу неподалік від «Еребуса», було поза межами розуміння Крозьє.

Але морочитися над цієї загадкою лишилося недовго.

Справжні Люди, так само як і Люди Ходячого Бога, які рік за роком жили в тіні чудовиська, наближалися до корабля з очевидною осторогою. Розмови Пугтурака про привидів й злих духів справили на них неабияке враження — навіть на Асіяюка, Науйю та мисливців, які не були присутніми під час зустрічі зі старим. Сам Асіяюк усю дорогу, поки вони йшли по кризі, бурмотів заклинання, що мали відлякувати привидів, й захисні молитви, які, втім, нікому не додали почуття безпеки. Крозьє знав, що коли нервується шаман, усі теж стають нервовими.

Єдиною, хто йшов поруч із Крозьє попереду всіх, була Сайленс, яка несла обох дітей.

«Терор» накренився на лівий борт градусів на двадцять, його ніс був спрямований на північний схід, щогли похилилися на північний захід, а більша частина правого борту здіймалася над кригою. Дивна річ, але один якір — носовий якір лівого борту — був опущений: його якірний канат зникав під товстою кригою. Крозьє був здивований, оскільки глибина тут, за його припущеннями, становила щонайменше двадцять сажнів — а може, й набагато більше, — і все північне узбережжя острова позаду них було покраяне невеличкими затоками. Кінець кінцем — якщо тільки не було шторму — розсудливий капітан, що шукав безпечну бухту для стоянки, мав би провести корабель у протоку на східному боці великого острова, який вони щойно пройшли, й кинути якір між ним — його бескиди захищали б від вітру — і трьома меншими острівцями, завдовжки не більше двох миль, на схід звідси.