Більшість шаманів уміли без жодних зусиль літати, лікувати недужих людей, ба навіть родини й цілі села (насправді просто допомагали людям зцілитися самим, відновивши їхню душевну рівновагу після визнання ними своїх помилок і негідних вчинків), залишати своє тіло, щоб помандрувати на Місяць або опуститися на морське дно (де мешкають inuat, наймогутніші з духів), а ще — після належних irinaliutit, шаманських заклинань, співів і биття в бубон — перетворюватися на звірів, таких як білий ведмідь.
Тимчасом як більшість духів, що не населяли тіл, задовольнялися життям у світі духів, поза ним пробували створіння, які містили в собі inua чудовиськ.
Деякі з цих малих чудовиськ називалися tupilek, і насправді їх прикликали до життя люди, яких звали ilisituk, сотні й тисячі років тому. Ці ilisituk були не шаманами, а радше злими дідами й бабами, які оволоділи багатьма шаманськими знаннями, але послуговувалися ними, щоб чаклувати, а не лікувати людей.
Усі людські істоти, а особливо Справжні Люди, живуть, пожираючи душі, й вони це чудово знають. Що таке полювання, як не прагнення однієї душі знайти іншу душу й примусити її скоритися власній волі, покірно прийнявши смерть? Коли, наприклад, тюлень дозволяє мисливцю вбити себе, цей мисливець після вбивства тварини, перш ніж її з’їдять, мусить вшанувати inua тюленя, згодного загинути, давши йому — тому що це водяне створіння — церемоніальний ковток води. Деякі мисливці з племені Справжніх Людей для такої потреби повсякчас носять із собою спеціальну маленьку чашечку з довгою ручкою, але найстарші та найдосвідченіші мисливці досі поять мертвих тюленів водою зі свого рота.
Усі ми пожирачі душ.
Але злі ilisituk — діди й баби — були ще й грабіжниками душ. Вони користалися своїми заклинаннями, щоб отримати владу над мисливцями, багато з яких потім залишали села, забравши свої родини, щоб жити — й померти — далеко на морській кризі або в горах у глибині суходолу. Усі нащадки цих жертв грабіжників душ, знані як qivitok, зазвичай були дуже жорстокими.
Коли в родинах та у селі починали підозрювати старих ilisituk у злих справах, чаклуни часто створювали маленьких злісних тварин — tupilek, — які шкодили, переслідували або вбивали їхніх ворогів. Tupilek спочатку були неживими маленькими предметами завбільшки як чортів палець[132], але після того, як чари ilisituk їх оживляли, вони могли виростати до будь-якого розміру, навіть найбільшого, й набувати жахливих, неймовірних форм. Але оскільки при світлі дня таких чудовиськ було легко помітити й утекти від них, підступні tupilek зазвичай прибирали подоби справжніх тварин — моржа, скажімо, або білого ведмедя. Тоді невдатний мисливець, якого прокляв злий ilisituk, сам ставав здобиччю. Людським істотам мало коли вдавалося порятуватися від кровожерливих tupilek, посланих їх убити.
Але сьогодні на світі залишилося дуже мало злих чаклунів ilisituk. Одна з причин цього полягає в тому, що tupilek, якому не вдалося вбити призначеної йому жертви — якщо втрутився шаман або мисливець був таким розумним і спритним, що зміг самотужки втекти, — незмінно повергався й убивав свого творця. Один за одним старі ilisituk ставали жертвами своїх власних жахливих створінь.
А потім настав час, багато тисяч років тому, коли Седна, Душа Моря, розлютилася на споріднених духів — Душу Повітря й Душу Місяця.
Щоб убити їх — дві інші частини трійці, яка об’єднувала основні сили всесвіту, — Седна створила власного tupilek.
Ця оживлена духом машина для вбивства була такою жахливою, що отримала своє власне ім’я й стала тварюкою на ймення Tuunbaq.
Tuunbaq міг вільно переміщатися між світом духів та земним світом людських істот і набувати будь-якої форми, якої лиш забажає. Кожна подоба, якої він прибирав, була такою жахливою, що навіть безплотні духи втрачали розум, побачивши її. Його сила — спрямована Седною тільки на те, щоб сіяти спустошення й смерть, — була жахом у чистому вигляді. До того ж Седна наділила свого Tuunbaq силою повелівати ixitqusiqjuk, незчисленними малими злими духами, що мешкали поза світом духів.
У протистоянні один на один Tuunbaq міг би здолати хоч Душу Місяця, хоч Сайлу, Душу Повітря.
Але жахливий на вигляд Tuunbaq не був таким непомітним, як малі tupilek.
Сайла, Душа Повітря, чия енергія наповнювала всесвіт, відчула смертоносну присутність чудовиська, коли воно підкрадалося до неї у світі духів. Знаючи, що Tuunbaq може її знищити, і знаючи також, що коли вона загине, всесвіт знову зануриться в хаос, Сайла прикликала Душу Місяця допомогти їй здолати жахливе створіння.
Але Анінґат, Душа Місяця, не захотів їй допомагати. Не переймався він і долею всесвіту.
Тоді Сайла почала благати Наар’юк, Душу Свідомості й одного з найдавніших духів inua (який, так само як Сайла, постав у прадавні часи, коли космічний хаос відділився від тоненького, але який ішов у ріст, зеленого паростка Порядку), допомогти їй.
Наар’юк погодився.
У битві, яка тривала десять тисяч років і після якої залишилися вирви, розколини та порожнини в устрої самого світу духів, Сайла та Наар’юк відбили шалений напад Tuunbaq’а.
Як і всі tupilek, яким не вдалося здійснити підступне замовне вбивство, Tuunbaq повернувся, щоб знищити свого творця…. Седну.
Проте Седна, яка засвоїла гіркі уроки звідтоді, як у прадавні часи її зрадив власний батько, чудово розуміла небезпеку, яку несе у собі Tuunbaq, ще до того, як його створила, тож зараз за допомогою заклинань, проказаних мовою irinaliutit, вона пробудила до життя таємний ґандж, який раніше заклала в Tuunbaq.
I Tuunbaq негайно опинився на поверхні Землі, і він більше ніколи не міг повернутися у світ духів, ні на дно моря, ні існувати деінде у формі безтілесного духа. Таким чином Седна убезпечила себе від чудовиська.
Однак тепер Земля і всі її мешканці опинилися в небезпеці. Седна вигнала Tuunbaq до найхолоднішої та найпустельнішої частини густонаселеної Землі — у край вічної мерзлоти біля Північного полюса. Вона обрала Крайню Північ серед інших віддалених холодних районів, тому що тільки там, де був центр Землі, як вважали багато inuat богів, жили шамани, які могли протистояти розгніваним злим духам, маючи в цьому бодай якийсь досвід.
Tuunbaq, позбавлений можливості перетворюватися на страхітливого безтілесного духа, але все ще страхітливий за своєю суттю, незабаром змінив подобу — як чинили всі tupilek — перетворившись на найжахливішу живу істоту, яка мешкала на Землі. Він набув вигляду і єства найсильнішого, найрозумнішого, найпідступнішого і найжорстокішого хижака на Землі — білого полярного ведмедя, — але розміром і хитрістю настільки перевершував звичайних ведмедів, наскільки ті перевершували собак Справжніх Людей. Tuunbaq убивав і пожирав лютих білих ведмедів, поглинаючи їхні душі, так само легко, як Справжні Люди полювали на білих куріпок.
Що складнішими є inua-душі живих істот, то смачнішими вони є для цього пожирача душ. Tuunbaq швидко зрозумів, що йому більше до вподоби люди, ніж nanuq, ведмеді, людські душі смакують більше, ніж душі моржів чи навіть inua-душі великих, сумирних і розумних косаток.
З покоління в покоління Tuunbaq пожирав людських істот. Величезні обшири засніженої Півночі, які колись рясніли селами, морські простори, які колись бачили цілі флотилії каяків, і затишні долини, які чули сміх тисяч Справжніх Людей, швидко спорожніли, покинуті людськими істотами, які втекли на південь.
Але порятунку від Tuunbaq не було. Створений Седною tupilek плавав швидше, бігав прудкіше, скрадався непомітніше, був меткішим на розум і сильнішим за будь-яку людину на світі. Він наказав ixitqusiqjuk, злим духам, пересунути льодовики далі на південь і змусив самі льодовики переслідувати людей, які рятувалися втечею на землі, вкриті зеленню, щоб Tuunbaq у своїй білій хутряній шкурі почувався зручно і міг ховатися серед снігів, продовжуючи пожирати людські душі.
Сотні мисливців вирушали із селищ Справжніх Людей, щоб убити цю тварюку, але жоден з них не повернувся живим. Іноді Tuunbaq знущався над родинами вбитих мисливців, повертаючи їм частини мертвих тіл — іноді залишав голови, ноги, руки й тулуби одразу кількох мисливців усі впереміш, тож їхні сім’ї навіть не могли провести належним чином поховальних обрядів.
Седнин Страхітливий пожирач душ, здавалося, збирався пожерти всі людські душі на Землі.
Але, як і сподівалася Седна, шамани із сотень громад Справжніх Людей, що скупчилися на межі холодної півночі, розіслали усні повідомлення, а потім зібралися разом на території шаманів angakkuit і звернулися з благанням про допомогу до всіх дружніх духів, порадилися зі своїми помічними духами й кінець кінцем намислили, як дати раду з Tuunbaq.
Вони не могли вбити цього Бога-що-Крокує-як-Людина — навіть Сайла, Душа Повітря, й Седна, Душа Моря, не змогли здолати talipek Tuunbaq.
Але вони могли стримати його. Вони могли перешкодити йому проникнути далі на південь і зупинити вбивства всіх людських істот і всіх Справжніх Людей.
Найкращі з найкращих шаманів — angakkuit — обрали проміж себе найкращих чоловіків та жінок, які володіли даром ясновидіння і здатністю чути та передавати думки, й звели цих найкращих чоловіків з найкращими жінками, як зараз Справжні Люди злучають їздових собак, щоб отримати досконаліше — сильніше і розумніше — потомство.
