— Мої матроси, — прохрипів він. Він спробував підвищити голос, щоб вона почула його крізь зітхання вітру, шурхотіння снігу під полоззями й стогін товстої криги під ними. — Мені треба повернутися до моїх матросів. Вони шукають мене. Міс… мем… леді Сайленс, прошу. Заради Бога, будь ласка, відвезіть мене до Рятувального табору.
Сайленс не оберталася. Він бачив лише тильний бік її каптура й опушку з хутра білого ведмедя, що виблискувала в примарному світлі зірок. Він ніяк не міг утямити, як вона знаходить шлях у цій темряві або як така тендітна дівчина може так легко тягнути сани з ним та іншим вантажем.
Вони тихо ковзали все далі й далі, до огорнутих пітьмою крижаних нетрів попереду.
62 КРОЗЬЄ
Седна на дні моря вирішує, чи посилати тюленів на поверхню, щоб їх вполювали інші тварини та Справжні Люди, але зрештою тюлень сам вирішує, дозволяти себе вбивати чи ні.
У певному сенсі тюлень лише один.
Тюлені — як Справжні Люди, кожен має дві душі: минущу душу, яка помирає разом з тілом, і невмирущу душу, яка полишає тіло в час смерті. Ця перша душа, tarnic, має вигляд маленької бульбашки повітря та крові, яку кожен мисливець може знайти у нутрощах тюленя, і форму самого тюленя, тільки набагато зменшеного.
Коли тюлень помирає, його невмируща душа покидає тіло і в такому самому вигляді вселяється в дитинча тюленя, що є нащадком того тюленя, який вирішив дозволити зловити і з’їсти себе.
Справжні Люди знають, що мисливець упродовж свого життя багато разів ловитиме й убиватиме того самого тюленя, чи моржа, чи ведмедя, чи пташку.
Так само стається з безсмертною душею будь-кого зі Справжніх Людей, коли минуща душа помирає разом з тілом. Inua — невмируща душа, — що зберегла всі свої спогади й навички, тільки приховавши їх, переселяється до хлопчика чи дівчинки з роду померлого. Це одна з причин, чому Справжні Люди ніколи не карають своїх дітей, хай би якими бешкетними або нахабними вони росли. Бо крім дитячої душі в цій дитині пробуває також inua дорослого — батька, дядька, діда, прадіда, матері, тітки, бабці або прабабці з усією їхньою мисливською чи шаманською мудрістю або ж мудрістю проводиря племені, — докоряти якій не можна.
Тюлень не здається на ласку першому-ліпшому мисливцю з племені Справжніх Людей. Мисливець повинен був його здолати — не тільки завдяки своїм хитрощам, вправності та спритності, але також завдяки власній відвазі й inua.
Ці inua — душі Справжніх Людей, тюленів, моржів, ведмедів, карибу, пташок, китів — існували у вигляді духів ще до того, як постала Земля, а Земля дуже давня.
У перші часи всесвіту Земля була диском, що плавав під небесами, спертими на чотири колони. Під Землею було місце темряви, де жили духи (і де більшість живе понині). Тієї пори Земля майже весь час була покрита водою, і її не населяли жодні людські істоти — ні Справжні Люди, ні інші, — аж поки з-під пагорбів на ній не виповзли двоє чоловіків, Aakulujjuusi та Uumaaniirtuq. Вони стали першими з племені Справжніх Людей.
У ту добу не було ні зірок, ні місяця, ні сонця, тож тим двом людям та їхнім нащадкам доводилося жити й полювати у суцільній темряві. Оскільки тоді ще не було шаманів, які б наставляли Справжніх Людей, людські істоти були безпомічними й могли полювати тільки на дрібних тварин — зайців, білих куріпок й інколи воронів, — і вони не знали, як треба правильно жити. Єдиною прикрасою, яку вони час від часу носили, був aanguaq — амулет, зроблений з панцира морського їжака.
У ті прадавні часи до двох чоловіків на Землі приєдналися жінки (вони вийшли з льодовиків, так само як чоловіки вийшли з надр Землі), але вони були безплідними і весь час блукали берегом, вдивляючись у море або копаючись у землі в пошуках дітей.
Друга доба всесвіту настала після довгої та жорстокої боротьби між лисицею і вороном. Тоді виникли пори року, а потім життя і смерть як такі; невдовзі після появи пір року розпочалася нова ера, коли минуща душа людської істоти почала помирати разом з тілом, а inua — невмируща душа — стала переселятися в інше тіло.
Тоді шамани пізнали деякі таємниці світобудови й почали навчати Справжніх Людей правильно жити, створивши закони, які забороняли кровозмішення, шлюби з представниками інших родів, вбивства чи інші вчинки, які суперечили Порядку Речей. Шамани також були здатні бачити минуле, навіть таке далеке, коли ще Aakulujjuusi та Uumaaniirtuq не з’явилися з надр Землі, й почали пояснювати людським істотам походження великих духів всесвіту — inuat — таких як Душа Місяця, або Naarjuk, Душа власне свідомості, або Sila, Душа Повітря, що є наймогутнішою з усіх прадавніх стихій; саме Сайла створила життєву силу, якою наділила всі речі світу, а коли вона гнівається, то насилає хуртовини й шторми.
Саме тоді Справжні Люди довідалися про Седну, яка також відома в інших холодних краях як Uinigumauituq або Nuliajuk. Шамани пояснили, що всі людські істоти — Справжні Люди, червоношкірі тубільці, які жили далеко на південь від Справжніх Людей, і навіть блідолиці люди, які з’явилися значно пізніше, — були народжені після злягання Седни-Уініґумаутак-Нуляюк із собакою. Ось чому собакам дозволено мати імена й душі, ба навіть часточку inua свого хазяїна.
Inua місяця, Анінґат, вступив у кровозмісний зв’язок зі своєю сестрою Сікнік, inua сонця, й жорстоко поводився з нею. Дружина Ананґата, Уліларнак, полюбляла потрошити своїх жертв — звірів чи Справжніх Людей — і так не любила втручання шаманів у вищі матерії, що покарала їх невгамовним реготом. І досі з шаманами трапляються напади невгамовного реготу, від яких вони часто помирають.
Справжні Люди володіють знаннями про трьох наймогутніших духів у Всесвіті — всеохопну Душу Повітря, Душу Моря, що панує над усіма тваринами, які живуть у морі або залежать від моря, й останнього члена цієї трійці, Душу Місяця, — але ці три первісні inuat занадто могутні, щоб звертати увагу на Справжніх Людей (або будь-яких інших людських істот), бо ці первинні inuat настільки ж вищі за інших духів, наскільки ці нижчі духи вищі за людських істот, тож Справжні Люди не поклоняються цій трійці. Шамани вкрай рідко намагаються спілкуватися з цими наймогутнішими духами — такими як Седна — й задовольняються тим, що забороняють Справжнім Людям порушувати табу, щоб не розізлити Душу Моря, Душу Місяця або Душу Повітря.
Але потроху, за багато поколінь, шамани, відомі серед Справжніх Людей як angakkuit, довідалися про багато таємниць прихованого світу й нижчих inuat духів. Сотні років тому дехто з шаманів набув дару, який Мемо Мойра називала другим зором, — дару ясновидіння. Справжні Люди називають цей дар qaumaniq або angakkua — залежно від того, як він проявляється. Як колись людські істоти приручили своїх далеких родичів, вовків, що стали згодом собаками, які мають часточку inua своїх хазяїв, так само angakkuit, що володіли даром читати чужі думки й передавати свої думки іншим, приборкали, приручили й підкорили своїй волі менших духів, які їм траплялися. Ці приручені духи звалися tuurngait, і вони не тільки допомагали шаманам бачити невидимий світ духів і зазирати у далеке минуле, у часи до появи перших людей на Землі, але й осягати думки інших людських істот, щоб дізнаватися про провини Справжніх Людей, які порушують правила світового порядку. Tuurngait, духи-помічники, допомагають шаманам відновлювати порядок і рівновагу речей. Вони навчили angakkuit своєї мови, мови малих духів, яка називається irinaliutit, щоб шамани могли звертатися безпосередньо до свої власних предків і до більш могутніх inuat всесвіту.
Коли шамани вивчили мову irinaliutit своїх духів-помічників tuurngait, вони змогли допомагати людським істотам визнавати свої погані вчинки й провини, щоб лікувати хвороби й упорядковувати хаос, до якого самі люди й доклалися, тобто відновлювати гармонію й порядок світобудови. Ця система правил і табу, запроваджена шаманами, була такою ж складною, як вигадливі візерунки, які й донині жінки з племені Справжніх Людей створюють своїми пальцями, перехрещуючи мотузку, натягнуту між ними.
Шамани були також і захисниками.
Деякі малі злі духи блукали серед Справжніх Людей, завдаючи їм прикрощів і насилаючи негоду, але шамани навчилися створювати священні ножі, наділяючи їх силою вбивати цих tupilait.
Щоб зупинити сніговий буревій, angakkuit винайшли і передавали з покоління у покоління особливий кривий ніж, яким можна перерізати silagiksaqtuq, артерію вітру.
Шамани також уміли літати й виступати посередниками між Справжніми Людьми й духами, але вони могли — і часто це робили — зрадити довіру свого племені й зашкодити йому за допомогою ilisiiqsiniq, могутніх заклинань, після промовляння яких між людьми збурювалися ревнощі, суперництво, ненависть — така сильна, що спонукала представника племені Справжніх Людей безпричинно вбивати інших людей. Часто шаман втрачав владу над своїми tuurngait, помічними духами, і коли таке ставалося, якщо швидко не вдавалося зарадити справі, цей невмілий шаман ставав немов величезною горою залізної руди, що притягувала до себе літні блискавиці, і вибір у Справжніх Людей був невеликий — або зв’язати шамана і кинути його напризволяще, або вбити, відтявши голову й поховавши її подалі від тіла, щоб шаман не зміг ожити й переслідувати своїх кривдників.
