Дэн Симмонс – Терор (страница 140)
Гудсер недовірливо вирячився на нього.
— У нас буде лише одне барило з водою, але сотні військово-морських гадів[127] на обід?
— Атож, — відказав Крозьє.
Раптом усі восьмеро моряків розреготалися так сильно, що ніяк не могли зупинитися, і коли хтось припиняв сміятися, інший знову починав реготати, і решта приєднувалася до нього.
— Усе, годі! — нарешті сказав Крозьє тоном шкільного вчителя, що закликає хлопців до порядку, хоча сам усе ще усміхався.
Матроси, зайняті роботою в таборі за двадцять ярдів від них, позирали на офіцерів з допитливістю, написаною на їхніх блідих обличчях під «вельськими перуками» та кашкетами.
Гудсер витер сльози й шмарклі, поки вони не замерзли на його обличчі.
— Ми не збираємося сидіти тут і чекати, поки біля узбережжя скресне крига, — сказав Крозьє в раптовій тиші. — Завтра, коли помічник боцмана Джонсон таємно піде вслід за групою Гіккі на північний захід вздовж берега, містер ДеВо поведе групу наших найсправніших матросів на південь через кригу, з самими лише наплічниками й спальними мішками, — якщо пощастить, рухаючись так само швидко, як Рувим Мейл та двоє його друзів, — і пройдуть принаймні десять миль протокою, щоб подивитися, чи немає там відкритої води. Якщо в межах п’яти миль від табору відкрилися розводдя, ми всі вирушаємо в дорогу.
— У матросів не залишилося сил… — почав було Гудсер.
— Вони знайдуться, якщо люди достеменно знатимуть, що до відкритої води, а отже, до порятунку, залишається тільки день або два шляху, — сказав капітан Крозьє. — Навіть ті два вцілілі моряки, яким ампутували ступні, пошкандибають на своїх скривавлених куксах у запрягу, якщо знатимуть, що там нас чекає відкрита вода.
— А якщо нам бодай трохи пощастить, — сказав ДеВо, — моя група повернеться з впольованими тюленями і моржами.
Гудсер подивився вдалину на лід, що тріщав, здригався, дибився торосами, коли зіштовхувалися крижини, що переміщалися на південь, під низьким сірим небом.
— Ви зможете дотягти до табору тюленів чи моржів через це біле жахіття? — запитав він.
ДеВо лише вишкірився у відповідь.
— Є одна річ, за яку ми маємо бути вдячними Всевишньому, — сказав помічник боцмана Джонсон.
— І що ж то за річ, Томе? — спитав Крозьє.
— Наш друг з криги, здається, втратив до нас інтерес і вшився геть, — сказав усе ще кремезний боцман. — Ми не бачили й не чули його аж з Річкового табору.
Усі вісім моряків, включаючи самого Джонсона, не змовляючись, потяглися до найближчого човна й постукали кісточками пальців по дереву.
53 ГОЛДІНГ
Двадцятидворічний Роберт Голдінг примчав у Рятувальний табір одразу після заходу сонця в четвер, 17 серпня. Він весь тремтів від збудження й майже не міг говорити — таким був схвильованим. Помічник капітана Роберт Томас перехопив його біля намету Крозьє.
— Голдінгу, я думав, що ти зараз із групою містера ДеВо на кризі.
— Так точно, сер. Я там і був, містере Томас.
— ДеВо вже повернувся?
— Ні, містере Томас. ДеВо послав мене назад з повідомленням для капітана.
— Можеш доповісти мені.
— Так точно, сер. Тобто ні, сер. Містер ДеВо наказав, щоб я доповів тільки капітанові. Лише капітанові. Даруйте, сер. Дякую, сер.
— Що тут, в біса, за метушня? — запитав Крозьє, виповзаючи зі свого намету.
Голдінг повторив, що отримав від другого помічника наказ доповідати тільки капітанові, перепросив, затнувся і пішов услід за Крозьє далі від наметів, що були поставлені у формі кола.
— А тепер поясніть мені, що відбувається, Голдінгу. Чому ви не з містером ДеВо? З ним і розвідувальним загоном щось трапилося?
— Так точно, сер. Тобто… ні, капітане. Тобто на кризі щось трапилося, сер. Але мене там не було, коли це сталося — нас залишили полювати на тюленів, сер, Френсіса Покока, Джозефа Грейтера і мене, а містер ДеВо з Робертом Джонсом, Біллом Марком, Томом Тедменом та іншими вчора пішов далі на південь, але ввечері вони повернулися, тобто містер ДеВо і ще двоє, десь через годину після того, як ми почули рушничні постріли.
— Заспокойся, хлопчику, — сказав Крозьє, поклавши руки на плечі хлопця, що весь тремтів. — Скажи мені, що просив передати містер ДеВо, дослівно. А потім розкажи мені, що ти бачив на власні очі.
— Вони обоє мертві, капітане. Обоє. Я бачив тільки одне тіло — містер ДеВо приволік його на ковдрі, сер, вона вся була пошматована, — але другого я не бачив.
— Хто ці обоє мертвих, Голдінгу? — гаркнув Крозьє, хоча слово «вона» вже повідало йому частину правди.
— Леді Сайленс і та істота, капітане. Ескімоська сука й тварюка з криги. Я бачив її тіло. А тіла чудовиська не бачив. Містер ДеВо сказав, що воно лежить поруч із полином десь за милю від того місця, де ми полювали на тюленів, і звелів привести вас і доктора, щоб ви його побачили, сер.
— Полин? — перепитав Крозьє. — Може,
— Так точно, капітане. Я її не бачив, але саме там лежить труп тварюки, зі слів містера ДеВо і Товстуна Вілсона, який був з ним і тягнув ковдру, наче сани, сер. А на тій ковдрі лежала Сайленс, це вона була, розумієте, хоча вся спотворена і мертва. Містер ДеВо розпорядився привести вас і доктора, і більше нікого, а мені наказав нікому не пробовкатися, інакше він звелить містерові Джонсону всипати мені канчуків, коли повернеться.
— Навіщо потрібен доктор? — запитав Крозьє. — Хтось з людей постраждав?
— Я думаю так, капітане. Але я не певен. Вони все ще там, біля поли… біля ополонки в кризі, сер. Покок і Грейтер пішли далі на південь з містером ДеВо й Товстуном Алексом Вілсоном, як наказав містер ДеВо, а мене він послав назад у табір і велів привести тільки вас і доктора, і нікого більше. І нікому нічого не казати. Поки що. О, згадав… було також наказано, щоб лікар прихопив свою сумку з ножами і всім таким іншим, а ще кілька більших ножів, щоб розібрати тушу тварюки. Ви чули сьогодні ввечері рушничні постріли, капітане? Покок, Грейтер і я чули, а ми були принаймні за милю від того полину.
— Ні. Ми не могли б розчути рушничних пострілів за дві милі звідси через цей постійний тріск і гуркіт бісової криги, — відповів Крозьє. — Гарненько подумай, Голдінгу. Чому саме містер ДеВо наказав привести лише нас з доктором Гудсером, щоб побачити… що саме побачити?
— Він сказав, що цілком переконаний, що та тварюка мертва, але містер ДеВо сказав, що це зовсім не те, що ми думали, капітане. Він сказав, що це… я забув слово, яке він вжив. Але містер ДеВо сказав, що це все змінює, сер. Він хоче, щоб ви і лікар побачили тварюку і дізналися, що там сталося, перш ніж про це дізнаються всі решта в таборі.
— Так що ж там все-таки трапилося? — наполягав Крозьє.
Голдінг похитав головою.
— Я не знаю, капітане. Я з Пококом і Грейтером полював на тюленів, сер… ми підстрелили одного, капітане, але він ковзнув у свою ополонку в кризі, і ми не змогли до нього дістатися. Мені дуже шкода, сер. Потім ми почули постріли на півдні. А трохи згодом, десь через годину, з’явився містер ДеВо з Джорджем Кенном, обличчя якого було скривавлене, і Товстуном Вілсоном, і Вілсон волочив на ковдрі тіло Сайленс, він його волочив, а воно було все пошматоване, тільки… нам треба поспішати, капітане. Поки місяць на небі.
Справді, ніч сьогодні була напрочуд ясна, після червоного заходу сонця — Крозьє саме витягнув свій секстант з футляра, щоб визначити за положенням зірок координати табору, коли почув шум біля намету, — і велетенський, повний, синьо-білий місяць щойно зійшов над айсбергами й крижаними нетрями на південному сході.
— Навіщо йти вночі? — здивувався Крозьє. — Невже це не потерпить до ранку?
— Містер ДеВо сказав, що не потерпить, капітане. Він сказав передати вам його прохання. Чи не будете ви такі люб’язні взяти із собою доктора Гудсера й пройти близько двох миль — це займе лише дві години, сер, навіть з усіма крижаними валами, — щоб побачити те, що лежить біля
— Гаразд, — сказав Крозьє. — Піди скажи докторові Гудсеру, що я хочу бачити його разом з медичним саквояжем, і щоб він одягся тепліше. Я чекатиму вас обох біля човнів.
Голдінг вивів чотирьох моряків на кригу — Крозьє проігнорував прохання ДеВо прийти лише з доктором і наказав боцманові Джону Денну й трюмному старшині Вільяму Годдарду йти з ними, прихопивши свої рушниці, — провів через нагромадження айсбергів і крижаних валунів, потім через три стикові гребені й нарешті через ліс ропаків, де Голдінгова дорога назад до табору була позначена не тільки слідами його черевиків, але також бамбуковими палицями, увіткнутими в сніг, які вони везли із собою від самого «Терору». Двома днями раніше група ДеВо взяла із собою ті палиці, щоб позначати ними шлях і найкращий прохід через кригу, якщо вони знайдуть відкриту воду і потім поведуть до неї інших людей зі шлюпками. Місячне світло було таким яскравим, що всі предмети відкидали тіні. Навіть тоненькі бамбукові палиці були схожі на стрілки місячного годинника, відкидаючи косі тіні на синьо-білу кригу.
Упродовж першої години тишу порушували лише важке дихання чоловіків, скрип снігу під їхніми черевиками та тріск і гуркіт криги довкола них. Потім Крозьє запитав:
— Ти впевнений, що вона мертва, Голдінгу?
— Хто, сер?
Капітанове роздратоване зітхання перетворилося на невеличку хмарку крижаних кристаликів, що виблискували в місячному світлі.