Дэн Симмонс – Терор (страница 142)

— Так, Корнеліусе, — відгукнувся Магнус Менсон і почовгав уперед.

Гудсер спробував кинутися навперейми йому, але Голдінг миттю схопив доктора однією рукою й приставив до голови рушницю, яку тримав у другій руці.

Крозьє не поворухнувся, поки велетень сунув до нього. Коли тінь Менсона нависла над ним і над Джорджем Гомпсоном, який тримав його, Томпсон трохи відступив, а Крозьє відхилився назад, а потім різко подався вперед, вивільнив ліву руку й сягнув нею до лівої кишені шинелі.

Голдінг ледь не натиснув на спусковий гачок рушниці й випадково не зніс Гудсерові голову — так перелякався, коли кишеня капітанської шинелі раптом вибухнула полум’ям і приглушений гуркіт двох пострілів прокотився над ними і відлунням відбився від торосів.

— Ох, — сказав Магнус Менсон, повільно піднімаючи до живота руки.

— Чорт забирай, — холоднокровно промовив Крозьє. Він ненавмисно вистрілив одразу з обох дул двозарядного пістоля.

— Магнусе! — закричав Гіккі й кинувся до велетня.

— Здається, капітан підстрелив мене, Корнеліусе, — сказав Менсон. Великий чолов’яга говорив спантеличено і трохи очманіло.

— Гудсере! — вигукнув Крозьє посеред цього замішання. Капітан крутнувся, вдарив Томпсона в пах коліном і вирвався. — Біжімо!

Лікар спробував. Він смикався, штовхався і вже майже вивільнився з хватки Голдінга, але тут молодий і дужий хлопець підсік його, повалив на сніг, щосили вперся коліном у спину й міцно притис до потилиці Гудсера дула рушниці.

Крозьє вистрибом мчав у тороси.

Гіккі спокійно взяв у Річарда Ейлмора рушницю, прицілився й вистрілив з обох дул.

Верхівка ропака розлетілася й осипалася саме в той момент, коли Крозьє впав на живіт, ковзнувши по кризі й власній крові. Гіккі віддав рушницю Ейлмору, розстебнув ґудзики Менсонової шинелі й жилета, розірвав сорочку й бурне спіднє велета.

— Веди сюди того довбаного хірурга, — звелів він Голдінгу.

— Мені не дуже боляче, Корнеліусе, — сказав Магнус Менсон. — Швидше лоскітно.

Голдінг стусанами підштовхував до них Гудсера. Хірург одягнув окуляри й оглянув два кульові отвори.

— Я не певен, але мені здається, що дрібнокаліберні набої не пробили підшкірного жиру містера Менсона, не кажучи вже про шар м’язової тканини. Швидше за все, ми маємо справу лише з двома невеличкими поверховими ранами. Тепер я можу оглянути капітана Крозьє, містере Гіккі?

Гіккі засміявся.

— Корнеліусе! — крикнув Ейлмор.

Крозьє, залишаючи за собою кривавий слід і клапті верхнього одягу, став навколішки й порачкував до торосів з їхніми густими тінями. Потім він важко звівся на ноги і, хитаючись мов п’яний, побрів до крижаних башт.

Голдінг захихотів і підняв рушницю.

— Ні! — вигукнув Гіккі.

Він висмикнув з кишені свого бушлата великий капсульний пістоль Крозьє й старанно прицілився.

За двадцять футів від торосів Крозьє озирнувся назад через пошматоване плече. Гіккі вистрілив.

Куля закрутила Крозьє довкола себе, й він гепнувся на коліна. Його тіло осіло, але він, напружуючи сили, вперся рукою в кригу, намагаючись підвестися.

Гіккі зробив п’ять кроків уперед і знову вистрілив.

Крозьє відкинуло на спину, він лежав розпластаний з піднятими догори колінами.

Гіккі зробив ще два кроки, прицілився й знову вистрілив. Одна нога Крозьє смикнулася й завалилася набік, коли куля роздробила колінну чашечку чи розірвала м’язи під нею. Капітан не видав ні звуку.

— Корнеліусе, солоденький, — заскиглив Магнус Менсон тоном дитини, у якої з’явилася вавка. — Мій живіт починає боліти.

Гіккі підбіг до нього.

— Гудсере, дайте йому щось від болю.

Лікар кивнув. Коли він заговорив, голос його звучав дуже тихо, дуже напружено і водночас дуже стримано.

— У мене із собою ціла пляшка доверового порошку, зробленого переважно з витяжки рослини кока, який іноді звуть кокаїном. Я дам його Менсону. Весь порошок, якщо бажаєте. Разом з настоянкою кореня мандрагори, опієм та морфіном. Це вгамує найсильніший біль, — він поліз до своєї медичної сумки.

Гіккі підняв пістоль й прицілився в ліве око лікаря.

— Якщо ти тільки напоїш Магнуса чимось не таким або витягнеш зі своєї сумки скальпель чи якесь інше лезо, то, присягаюся Богом, я відстрелю тобі яйця і не дам померти, доки ти їх не з’їси. Зрозумів, лікарю?

— Зрозумів, — сказав Гудсер. — Але я чиню так, як велить мені клятва Гіппократа. — Він витягнув із сумки пляшечку з ложкою і налив у неї невелику порцію рідкого морфіну. — Випийте це, — сказав він гігантові.

— Дякую, докторе, — промовив Магнус Менсон. Він голосно сьорбнув ліки.

— Корнеліусе! — закричав Томпсон, вказуючи рукою.

Крозьє зник. Кривава смуга тяглася в тороси.

— Трясця ж його матері, — сказав помічник купора, зітхаючи. — Із цим засранцем більше клопоту, ніж він того вартий. Дікі, ти перезарядив рушницю? — Сам Гіккі саме перезаряджав пістоль.

— Так, — сказав Ейлмор, піднімаючи рушницю.

— Томпсоне, візьми запасну рушницю, яку я приніс, і залишайся тут з Магнусом та лікарем. Якщо добрий доктор зробить що-небудь, що тобі не сподобається — хоча б пердне, — відстрель йому яйця.

Томпсон кивнув. Голдінг захихотів. Гіккі зі своїм пістолем і Голдінг та Ейлмор з рушницями повільно рушили вперед, проминули освітлений місяцем відкритий простір, а потім, пересуваючись вервечкою, сторожко увійшли в ліс торосів, що відкидали густі тіні.

— Боюся, що тут його буде важко знайти, — прошепотів Ейлмор, коли вони ступили в крижаний ліс, помережаний смугами світла й темряви.

— Не думаю, — сказав Гіккі й вказав на широкий кривавий слід, який тягнувся прямо вперед до крижаних колон, як телеграфний код з чорних крапок і тире між тінями.

— Маленький пістолет усе ще в нього, — прошепотів Ейлмор, обережно пересуваючись від ропака до ропака.

— Срав я на нього і на його маленький пістолет, — сказав Гіккі, рішуче крокуючи вперед, ослизаючись на крові й кризі.

Голдінг гучно загиготів.

— Срав я на нього і на його маленький пістолет, — сказав він наспівуючи і знову зареготав.

Кривавий слід урвався через сорок футів біля краю чорної полиньї. Гіккі кинувся вперед і витріщився на неї, де горизонтальні патьоки крові переходили у вертикальні смуги, які тяглися вниз прямовисною восьмифутовою стіною крижаної плити і зникали у воді.

— А хай йому біс! — закричав Гіккі, бігаючи туди-сюди. — Я хотів всадити останню кулю в нікчемну королівську мармизу Великого-і-Пихатого, дивлячись йому прямо в очі. Чорти б його взяли! Він мене позбавив цього задоволення.

— Погляньте-но, містере Гіккі, сер, — захихотів Голдінг.

Він показував пальцем на щось схоже на людське тіло, яке долілиць плавало у темній воді.

— Це всього лише паскудна шинель, — сказав Ейлмор, який обережно вийшов з тіні з рушницею напоготові.

— Усього лише паскудна шинель, — повторив Роберт Голдінг.

— Отже, він там, унизу, мертвий, — сказав Ейлмор. — Забираймося звідси, перш ніж ДеВо або ще хтось припреться на звук пострілів. Дорога назад, до нашої стоянки, займе два дні, а нам ще треба розчленувати тіла, перш ніж вирушати.

— Ще ніхто нікуди не йде, — сказав помічник купора. — Можливо, Крозьє все ще живий.

— Весь продірявлений і без шинелі? — здивувався Ейлмор. — Подивися на цю шинель, Корнеліусе. Постріл розніс її на шмаття.

— Він усе ще може бути живий. Ми маємо переконатися, що він мертвий. Можливо, його тіло спливе на поверхню.

— І що ти збираєшся робити? — запитав Ейлмор. — Стріляти в мертве тіло?

Гіккі різко розвернувся й вирячився на матроса, примусивши набагато вищого Ейлмора позадкувати.

— Так, — сказав Корнеліус Гіккі. — Саме це я і збираюся робити.

Звертаючись до Голдінга, він наказав:

— Приведи сюди Томпсона, Магнуса та лікаря. Ми прив’яжемо доктора до одного з цих торосів, тимчасом як Ейлмор, Томпсон і я обшукуватимемо все довкола, а ти наглядатимеш за Магнусом і розрізатимеш Лейна і Годдарда на невеликі шматки, щоб їх зручно було нести.

— Я розрізатиму їх? — вигукнув Голдінг — Ви ж казали мені, що саме для цього ми схопимо Гудсера, Корнеліусе. Він має розчленовувати трупи, а не я.