Дэн Симмонс – Терор (страница 126)

— Єсть, сер, — сказав Літтл і почав вигукувати накази.

Пеґлару здалося, що молодий Годжсон ось-ось розплачеться. Він чудово уявляв, як це, мабуть, тяжко у свої двадцять років усвідомлювати, що твоя флотська кар’єра вже завершилася. «Що ж, сам винен», — подумав Пеґлар. Він прослужив кілька десятиліть на флоті, де за участь у заколоті вішали, а за саму думку про бунт давали канчуків, і Гаррі Пеґлар ніколи не обурювався ні цим правилом, ні цим покараннями.

До нього підійшов Крозьє.

— Гаррі, ви достатньо добре почуваєтесь, щоб піти разом з лейтенантом Літтлом? Я б хотів посадити вас на стерно. Містер Рейд та лейтенант Літтл будуть на носі.

— Так точно, капітане. Я чудово почуваюся.

Пеґлар був вражений тим, що капітанові Крозьє здалося, нібито він виглядає хворим або вдає із себе такого. «Хіба я колись валяв дурня?» — на саму думку про це йому стало ще гірше.

— Мені потрібен вправний стерновий і третя думка щодо того, чи варто нам іти цим розводдям, — прошепотів Крозьє. — А також принаймні один моряк, який вміє плавати.

Пеґлар посміхнувся, хоча його мошонка стислася від самої 498 думки про занурення в цю чорну холодну воду. Температура повітря була нижче нуля, і вода, з усією розчиненою в ній сіллю, мала бути не теплішою.

Крозьє поплескав Пеґлара по плечу й пішов поговорити з іншим «добровольцем». Фор-марсовому старшині було зрозуміло, що Крозьє ретельно добирає моряків, яких він хоче відправити в це розвідувальне плавання, водночас залишаючи із собою надійних, перевірених людей, таких як перший помічник ДеВо, другий помічник Роберт Томас, помічник боцмана й прибічник дисципліни Том Джонсон, а також усіх морських піхотинців, щоб бути напоготові. За тридцять хвилин шлюпка була підготовлена до плавання.

Це була дивно споряджена експедиція в експедиції. Вони взяли із собою торбу із салом та сухарями, а також трохи води у флягах на випадок, якщо заблукають чи з якоїсь причини затримаються у своєму чотиригодинному відрядженні. Кожен з дев’яти моряків мав сокиру або кайло. Якщо їм трапиться невеличкий айсберг, що перегороджує розводдя й перешкоджає рухові вперед, або якщо шлях перекриє льодова кірка, вони спробують прорубатися крізь них. Пеґлар знав, якщо їх зупинить широка і товща крижана перемичка, вони переволочуть вельбот до наступної смути відкритої води, якщо тільки зможуть. Він сподівався, що в нього ще залишилися сили, щоб разом з іншими тягнути, штовхати й волочити важку шлюпку сотню ярдів чи й більше. Капітан Крозьє вручив лейтенантові Літтлу двоствольну рушницю й сумку з набоями, які той поклав на носі. Якщо вони з тих чи тих причин затримаються, Пеґлар знав, що в купі спорядження, яке вони про всяк випадок взяли із собою, є подвійний намет і шматок брезенту на підлогу. А ще вони мали тримісні спальники. Однак усім цим вони не збиралися користуватися.

Матроси залізли в шлюпку й порозсідалися по своїх місцях у крижаному тумані, що клубочився довкола них. Минулої зими Крозьє та інші офіцери й старшини обговорювали, чи не варто містеру Хані — та містеру Вікесу, перш ніж він загинув на «Еребусі» в березні, — наростити борти усіх шлюпок. Таким чином маленькі суденця стали б краще підготованими до плавання у відкритому морі. Але зрештою вони вирішили залишити попередню висоту шлюпкових планширів, щоб полегшити річкову мандрівку. Тоді ж Крозьє наказав укоротити всі весла, щоб ними легше було гребти на річці.

Та ледь не тонна спорядження й запакована їжа на дні шлюпки заважали зручно сидіти; шість матросів на веслах, впираючи свої ноги в клунки, мали веслувати, як у каное, коли коліна стирчали урівні з головами, а стерновому Пеґлару довелося вмоститися не на кормовій банці, а на бухті канату, але всі якось розмістилися, й ще залишилося місце для лейтенанта Літтла та містера Рейда, які сіли на носі зі своїми довгими баграми.

Матросам нетерпеливилося спустити шлюпку на воду. І під хор голосів «раз-два-три!» й вигуки «хей-хо!» важкий вельбот зісковзнув з криги, його ніс нахилився й занурився на два фути в чорну воду, гребці відштовхнулися веслами від криги, а містер Рейд та лейтенант Літтл міцніше вхопилися на планшири. Чоловіки, що залишалися на кризі, налягли на шлюпку ще раз, весла занурилися у воду, і човен поплив крізь туман — перший човен з «Еребуса» й «Терору», спущений на воду за два роки й одинадцять місяців.

Матроси радісно закричали, а за безладними вигуками пролунало традиційніше потрійне «гіп-гіп-ура!»

Пеґлар спрямував шлюпку на середину вузького розводдя, що в цьому місці мало ширину не більше двадцяти футів, якої заледве вистачало для вкорочених весел, і до того часу, коли він кинув назад через плече погляд, усі моряки на кризі вже зникли в тумані.

Наступні дві години минули як уві сні. Пеґлару вже колись доводилося проводити маленькі човни поміж крижинами — дві осені тому вони не менше тижня обстежували забиті айсбергами бухти та фіорди, перш ніж знайти хорошу якірну стоянку для двох кораблів поблизу острова Бічі, й Пеґлар протягом кілька днів командував одним із таких суденець, — але теперішня ситуація не витримувала жодного порівняння з тодішньою. Розводдя залишалося вузьким — не більше тридцяти футів завширшки — й іноді таким тісним, що вони не могли йти на веслах і штовхали вперед вельбот, впираючись у кригу, яка дряпала борти, до того ж канал вигинався то ліворуч, то праворуч, але не настільки круто, щоб човен не міг вписатися у поворот. Нагромадження торосів обабіч обмежувало поле зору, а туман ставав усе густішим, клубочився до них, потім трохи відступав, щоб знову накрити їх щільною пеленою. Звуки здавалися приглушеними й підсиленими водночас, і це збивало з пантелику: матроси мимохіть шепотіли, коли треба було щось сказати один одному.

Двічі вони натрапляли на ділянки, де шлях був заблокований: у першому випадку рухові перешкоджала загата із плавучого льоду, а в другому — замерз сам канал, і в обох випадках матросам доводилося вибиратися з вельбота й розштовхувати крижини баграми або прорубувати дорогу кайлами. Кілька чоловіків тоді виходили на кригу з одного і другого борту, хапалися за канати, прив’язані до носа й банок, або за планшир і тягнули та штовхали вельбот, що скреготів, через вузьку розколину в кризі. Потім розводдя знову достатньо розширювалося, щоб матроси могли пострибати назад у шлюпку й веслувати далі, час від часу відштовхуючись від криги.

Таким чином вони повільно просувалися вперед уже майже дві відведені їм години, аж раптом звивисте розводдя значно звузилося. Борти черкалися об кригу, гребці відштовхувалися від неї веслами, як жердинами, а Пеґлар стояв на носі, облишивши марне за таких умов стерно. Аж раптом вони вискочили, як корок, на широку просторінь води, яка простягалася скільки бачило око. І наче на знак того, що всі їхні негаразди залишилися позаду, туман розвіявся й видимість зросла до сотень ярдів.

Вони або дісталися до справжньої відкритої води, або до велетенського озера посеред криги. Сонячний промінь пробився крізь хмари й підсинив морську воду. Кілька низьких пласких айсбергів, один розміром з пристойне поле для крикету, плавав попереду в лазуровому морі. Сонячне світло заломлювалось на численних гранях айсбергів, і стомлені матроси прикривали долонями очі від яскравого блиску променів сонця, що вигравали на снігу, кризі й воді.

Шестеро матросів на веслах, не змовляючись, радісно закричали. — Ще не час радіти, хлопці, — сказав лейтенант Літтл. Він, звівшись на ноги на носі вельбота, дивився у свій мідний далекогляд. — Ми ще не знаємо, наскільки далеко простирається відкрита вода… чи є інший вихід з цього крижаного озера, крім того каналу, яким ми сюди потрапили. Нерпі ніж повертатися, треба про це довідатися.

— О, відкрита вода тягнеться до самого материка! — вигукнув матрос на ім’я Беррі зі свого місця на веслах. — Відчуваю своєю печінкою. Вільне від криги море й свіжий бриз, який дме в напрямку річки Бека, — отже, все гаразд. Ми приведемо всіх інших, піднімемо вітрила й будемо там і це до завтрашньої вечері.

— Дай Боже, щоб ти був правий, Алексе, — сказав лейтенант Літтл. — Але давайте не пошкодуємо ще трохи часу й зусиль, щоб у цьому переконатися. Хочу принести лише добрі новини решті моряків.

Містер Рейд, льодовий лоцман, вказав назад на розводдя, з якого вони випливли.

— Тут десятки єриків. Потім, коли ми повернемося, нам може бути важко відшукати канал, яким ми дісталися сюди, якщо зараз його не позначимо. Хлопці, гребіть назад до нього. Містере Пеґлар, візьміть, будь ласка, запасний багор і встроміть його там у сніг на видному місці, щоб ми його не проґавили, коли повертатимемося. Він слугуватиме для нас орієнтиром.

— Єсть, — сказав Пеґлар.

Позначивши єрик для повернення, вони вирушили вперед на відкриту воду. Великий плаский айсберг був усього за сотню ярдів від цієї протоки, і матроси підгребли ближче до нього.

— Ми могли б стати на ньому табором, і ще залишилось би багато місця, — сказав Генрі Сейт, один з матросів з «Терору», який сидів на веслах.

— Та годі з нас таборів, — сказав лейтенант Літтл з носа вельбота. — Достатньо вже натаборувалися в цьому клятому житті. Ми хочемо повернутися додому.