Дэн Симмонс – Терор (страница 108)

— Tuluqag, — повторив Ірвінг, ввічливо киваючи чоловікові, поки той жував. Він здогадався, що слово значило «Крук».

Четвертий чоловік вдарив себе кулаком у груди, прогарчав «Amaruq», закинув назад голову і завив.

— Amaruq, — повторив Ірвінг і кивнув. — Вовк, — сказав він голосно.

П’ятий мисливець назвався Mamarut і розіграв якусь незрозумілу пантоміму, розмахуючи руками й пританцьовуючи. Ірвінг повторив ім’я й кивнув, не маючи жодних здогадок, що воно могло б означати.

Шостого мисливця, юнака з дуже серйозним виразом обличчя, Тікеркат назвав Ituksuk. Цей молодий чоловік пильно подивився на Ірвінга своїми карими очима, нічого не сказав і нічого не зобразив. Ірвінг ввічливо кивнув, продовжуючи й далі жувати ворвань.

Старшого чоловіка з пов’язкою на голові й торбинкою на шиї Тікеркат представив, назвавши його ім’я — Asiajuk, але чоловік ніяк на це не відреагував, навіть бровою не повів, показуючи, що йому байдуже до знайомства. Було очевидно, що третій лейтенант Джон Ірвінг йому не сподобався і він йому не вірить.

— Радий знайомству з вами, містере Асіяюк, — сказав Ірвінг.

— Afatkuq, — тихо промовив Тікеркат, злегка кивнувши головою в бік насупленого старшого чоловіка з пов’язкою на голові.

«Хтось на кшталт шамана?» — припустив Ірвінг. Поки ворожість Асіяюка залишалася на рівні мовчазних підозр, лейтенант вирішив не перейматися цим.

Старого біля нарт відрекомендували молодому лейтенантові на ім’я Kringmuluardjuk. Тікеркат вказав на собак, які все ще гарчали, склав докупи руки в якомусь незрозумілому жесті й засміявся.

Потім співрозмовник Ірвінга, який усе ще сміявся, вказав на боязкого хлопця, якому на вигляд було років десять чи одинадцять, знову поплескав себе по грудях і сказав:

— Irniq, — а опісля додав: — Qajorånguaq.

Ірвінг здогадався, що Irniq має значити «син» або «брат». Ймовірніше все-таки перше, подумав він. Або може бути, що Irniq — ім’я хлопчика, а Qajorånguaq означає син чи брат. Лейтенант кивнув хлопчині з не меншою шанобливістю, ніж до старших мисливців.

Тікеркат виштовхнув уперед стару. Виявилося, що її звуть Nauja, й Тікеркат знову замахав руками, зображаючи птаха, який летить. Ірвінг якомога старанніше повторив ім’я — там був якийсь гортанний звук, який вимовляли ескімоси, але він не міг його відтворити — і з повагою кивнув. Він подумав, що Nauja означає щось на кшталт полярної крячки, або чайки, або якогось ще екзотичнішого птаха.

Стара захихотіла й знову набила рота ворванню.

Тікеркат обійняв за плечі молоду жінку, насправді ледь не дівчинку, й сказав:

— Qaumaniq. — Потім мисливець широко посміхнувся й додав: — Amooq!

Дівчина звивалася в його обіймах і посміхалася, а всі чоловіки, окрім ймовірного шамана, гучно зареготали.

— Amooq? — перепитав Ірвінг, і сміх став ще гучнішим. Тулукаґ та Амарук так реготали, що у них з рота випала ворвань.

— Qaumaniq… amooq! — повторив Тікеркат й показав двома руками з розчепіреними пальцями цілком однозначний жест, торкаючись своїх грудей. Але щоб вже напевне пояснити свої слова, мисливець схопив в’юнку жінку — очевидно, подумав Ірвінг, свою дружину, — й швидко задер догори поділ її короткої темної парки.

Під паркою дівчина була геть голою, а її груди були дуже великими… просто велетенськими для жінки її віку.

Джон Ірвінг спаленів від коренів білявого волосся аж до самих грудей. У цей момент він ладен був закластися на п’ятдесят фунтів стерлінгів, що Amooq ескімоською мовою означало «Великі Цицьки».

Чоловіки довкола нього заходилися від сміху. Qimmiq — схожі на вовків їздові собаки, запряжені в дерев’яні kamatik, — скавчали й стрибали на прив’язі. Старий за санями, Kringmuluardjuk, аж качався від реготу, впавши на сніг.

Несподівано Амарук — Вовк? — який бавився далекоглядом, показав на кам’янистий пагорб, з якого Ірвінг спустився в долину, й різко крикнув щось, що прозвучало як:

— Takuva-a… kabloona qukiuttina!

Ескімоси миттю замовкли.

Вовкуваті собаки несамовито загавкали.

Ірвінг звівся на ноги й прикрив долонею очі від сонця. Він не хотів просити назад оптичну трубу. Лейтенант побачив силует людини в шинелі, що промайнув на тлі каменистого схилу на самій вершині пагорба.

«Чудово!» — подумав Ірвінг. Протягом усього бенкетування з ворванню й процедури знайомства він намагався вигадати, як умовити Тікерката та інших повернутися разом з ним у табір Терору. Він побоювався, що не зможе достатньо зрозуміло за допомогою самих лише жестів усе пояснити й умовити вісьмох ескімоських чоловіків і двох жінок з їхніми собаками та саньми здійснити тригодинну мандрівку назад до узбережжя, тож він уже почав розмірковувати над тим, як примусити бодай одного Тікерката піти з ним.

Певна річ, лейтенант не міг допустити того, щоб ці тубільці просто повернулися туди, звідкіля вони прийшли. Завтра до табору прибуде капітан Крозьє, а з кількох розмов з ним Ірвінг знав, що саме на контакт з місцевими людьми втомлений та заклопотаний думкою про безвихідь ситуації капітан покладав найбільші надії.

«Північні племена, які Росс називав племенами північних горців, рідко бувають войовничими, — сказав якось Крозьє своєму третьому лейтенантові. — Якщо на своєму шляху на південь ми натрапимо на поселення ескімосів, вони зможуть забезпечити нас провізією, якої вистачить на весь час подорожі вгору по річці до Великого Невільницького озера. І зрештою, вони можуть навчити нас, як виживати далеко від суходолу».

І зараз Томас Фарр та решта прийшли за ним по його слідах, залишених на снігу, до цього видолинка. Чоловік, що промайнув вершині пагорба, повернувся назад, спустившись протилежним його схилом, — приголомшений видом десятьох незнайомців чи занепокоєний можливістю налякати їх своєю появою? — але Ірвінг устиг розгледіти, як розвівалися поли його шинелі на тлі неба, «вельську перуку» та шарф, і зрозумів, що одну з його проблем вирішено.

Якщо він не зможе умовити Тікерката та решту вирушити з ним до табору — а переконати старого шамана Асіяюка буде вкрай важко, — Ірвінг та кілька людей з його загону могли б залишитись з ескімосами тут, у долині, затримавши їх розмовами та іншими подарунками з матроських запасів, а він тим часом пошле найпрудкішого матроса назад на узбережжя, щоб привести сюди капітана Фітцджеймса з підмогою.

«Я не можу дозволити цим ескімосам піти. Вони можуть стати вирішенням усіх наших проблем, нашим порятунком».

Ірвінг відчував, як у нього шалено калатає серце.

— Усе добре, — сказав він Тікеркату та іншим, говорячи якомога спокійніше та якнайдовірливішим тоном, на який тільки був здатен. — Це всього лише мої друзі. Кілька друзів. Гарні люди. Вони вас не скривдять. У нас із собою тільки одна рушниця, і ми не братимемо її сюди, залишимо нагорі. Все добре. Це просто мої друзі, з якими вам приємно буде познайомитися.

Ірвінг знав, що вони не розуміють жодного слова з його промови, але продовжував говорити тим тихим, м’яким голосом, яким зазвичай говорив у бристольській стайні, щоб заспокоїти полохливе лоша.

Дехто з мисливців підняли зі снігу свої списи та гарпуни й стиснули їх у руках, але Амарук, Тулуґак, Таліріктуг, Ітуксук, хлопчина Квайорангуак, старий Крінгмулуарджук і навіть похмурий шаман Асіяюк чекали, що накаже Тікеркат. Обидві жінки облишили жувати ворвань і тихенько відійшли за спини чоловіків.

Тікеркат глянув на Ірвінга. Очі ескімоса зненацька стали дуже темними й здалися молодому лейтенанту ворожими. Чоловік, схоже, очікував на пояснення.

— Khat-seet? — запитав він тихо.

Ірвінг у заспокійливому жесті підняв догори долоні й посміхнувся якомога невимушеніше.

— Просто друзі, — сказав він так само тихо, як Тікеркат. — Кілька друзів.

Лейтенант зиркнув на вершину пагорба. Там, на тлі блакитного неба, все ще нікого не було видно. Він побоювався, що той, хто прийшов, шукаючи його, злякався збіговиська в долині й міг утекти. Ірвінг не був певен того, як довго він ще може чекати тут… як довго він зможе утримувати Тікерката і його людей на місці, перш ніж вони кинуться навтьоки.

Він глибоко вдихнув і зрозумів, що має якомога швидше наздогнати чоловіка, який зник з того боку пагорба, пояснити йому, що трапилося, й послати за Фарром та рештою. Ірвінг не міг чекати.

— Будь ласка, залишайтеся тут, — сказав Ірвінг. Він поставив свою шкіряну торбу в сніг біля Тікерката й спробував показати, що незабаром повернеться. — Будь ласка, зачекайте. Я ненадовго відлучуся. Я навіть буду весь час на виду. Будь ласка, залишайтеся на місці.

Він усвідомив, що жестикулює руками так, наче просить ескімосів сидіти, так, як він розмовляв би з собакою.

Тікеркат не сів і нічого не відповів, але залишався там, де стояв, поки Ірвінг повільно почав задкувати.

— Я зараз повернуся! — крикнув лейтенант. Він розвернувся й швидко побіг нагору по стрімкому схилу, всіяному камінням і шматками льоду, до темної каменистої вершини пагорба. Ледь переводячи від напруження подих, він обернувся й подивився вниз.

Десять постатей, гавкучі собаки й нарти були гам, де він їх полишив. Ірвінг помахав рукою, показав жестами, що скоро повернеться, й квапливо став спускатися з другого боку узвишшя, готовий загукати навздогін комусь з моряків.

На двадцять футів нижче на північно-східному схилі пагорба Ірвінг побачив щось таке, від чого вражено завмер на місці.