Дэн Симмонс – Терор (страница 107)

Більшість ескімосів подивилися в той бік, куди вказував Ірвінг. Містер Інук злегка насупився.

— Nanuq, — сказав він тихо, а потім похитав головою, наче виправляючи себе: — Tornårssuk.

На його останніх словах решта ескімосів відвели очі або стали дивитися собі під ноги, немов у благоговінні чи остраху. Але лейтенант був певен, що така поведінка була викликана зовсім не думкою про два кораблі або ватагу білих людей.

Ірвінг облизав свої потріскані до крові губи. Краще було розпочати з цими людьми обмінну торгівлю, ніж вступати у довгі розмови. Повільно, щоб не налякати нікого з них, він сягнув рукою у свою парусинову сумку в пошуках якоїсь їжі або дрібнички, яку він міг би їм подарувати.

Нічогісінько. Він уже з’їв шматок солонини й черству галету, що були його денною пайкою. Тоді щось блискуче й цікаве…

У сумці лежали тільки його драні светри, пара смердючих запасних шкарпеток й ганчірка, яку він прихопив для своїх потреб утаємничення на свіжому повітрі. У цей момент Ірвінг гірко пошкодував, що віддав свою хусточку з китайського шовку леді Сайленс — хай би де була зараз жінка, вона зникла з табору Терору наступного дня після прибуття, і відтоді її більше ніхто не бачив. Він знав, що червоно-зелена шовкова хусточка сподобалася б цим тубільцям.

Потім його холодні пальці наткнулися на округлий мідний бік далекогляда.

Його серце радісно забилося, а потім стиснулося від болю. Цей далекогляд був, мабуть, його найбільшою цінністю — останній подарунок улюбленого дядька, якого він отримав незадовго до смерті цього доброго чоловіка від серцевого нападу. Слабко усміхаючись настороженим ескімосам, він повільно витягнув інструмент із сумки. Він побачив, як смагляволиці чоловіки схопилися за свої списи та гарпуни.

Десятьма хвилинами по тому вся сім’я, чи клан, чи плем’я ескімосів товпилися довкола Ірвінга, як школярі юрмляться довкола улюбленого вчителя. Всі ескімоси — навіть чоловік з пов’язкою на голові, торбинкою на шиї й підперезаний ременем, який підозріло позирав на нього, — займали чергу, щоб подивитися через скельця. Черга дійшла навіть до двох жінок — Ірвінг дозволив містерові Інуку Тікеркату, своєму новому культурному аташе, вручити інструмент сміхотливій юній дівчині та старій жінці. Стариган, який утримував на місці псів, запряжених у нарти, і собі підійшов подивитися в трубу й здивовано вигукнув, а тим часом жінки наспівували:

Ai yei yai ya na ye he ye ye y i yan e ya qana ai ye yi yat yana.

Усі тішилися, розглядаючи одне одного через скельця, перелякано сахалися й сміялися, коли бачили величезні обличчя. Потім чоловіки, швидко навчившись наводити фокус, почали розглядали віддалені скелі, хмари й крижані гребені. Коли Ірвінг показав їм, що можна, перевернувши трубу, зробити речі та одне одного крихітними, сміх та вигуки чоловіків відлунням прокотилися по видолинку.

Насамкінець відмовившись забрати назад далекогляд і вручивши його містеру Інуку Тікеркату, Ірвінг мовою жестів дав їм зрозуміти, що це подарунок.

Ескімоси раптом урвали сміх і втупились у нього серйозними поглядами. З хвилину Ірвінг розмірковував над тим, чи не порушив він часом якогось табу, якимось чином скривдивши їх, але потім йому сяйнула думка, що він, очевидно, зробив їм подарунок з порушенням, так би мовити, протоколу: він подарував їм чудову річ, а вони не мали чим йому віддячити.

Інук Тікеркат порадився з іншими мисливцями, а потім повернувся до Ірвінга й почав виразно показувати пантоміму, підносячи руку до рога, а потім потираючи нею свій живіт.

Одну жахливу секунду Ірвінг думав, що його співрозмовник просить їсти — а в Ірвінга нічого не було, — але коли він спробував жестами повідомити про це, ескімос похитав головою й повторив свою пантоміму. Ірвінг нарешті зрозумів, що вони запитують у нього, чи він не голодний.

Очі Ірвінга наповнилися сльозами — від пориву вітру чи від щирої розради, він повторив жести й енергійно закивав головою. Інук Тікеркат схопив його за плече й потягнув за собою до нарт.

«Яким словом вони їх називали?» — подумав Ірвінг.

— Каматік? — сказав він вголос, нарешті згадавши.

— E-e! — схвально вигукнув містер Тікеркат. Відігнавши ногою псів, які гарчали обабіч, він відкинув товсту хутряну запону, що накривала сани. На kamatik були складені рядами шматки м’яса і заморожена та свіжа риба.

Хазяїн вказував на різні делікатеси. Ткнувши пальцем у рибу, Інук Тікеркат сказав: «Eqaluk», — повільно й терпляче, як дорослий розмовляє з дитиною. Потім вказав на шматки тюленячого м’яса та ворвані: «Natsuk». Потім на більші й замерзлі на камінь шматки темнішого м’яса: «Oo mingmite».

Ірвінг кивнув, збентежений тим, що його рот зненацька наповнився слиною. Не певний того, чи його запросили просто помилуватися запасами їжі, чи вибрати щось, він соромливо вказав на тюленяче м’ясо.

— E-e! — знову вигукнув містер Тікеркат.

Він узяв смужку м’якого м’яса й ворвані, витягнув з-під своєї короткої парки дуже гострого кістяного ножа, що висів на поясі, й відкраяв один шматок для Ірвінга, а інший для себе. Перед тим як врізати шмат собі, він віддав лейтенантові його шматок.

Стара жінка, що стояла поруч, жадібно заскімлила, а потім викрикнула:

— Kaaktunga!

А коли жоден з чоловіків не звернув на неї уваги, знову вигукнула:

— Kaaktunga!

Ескімос скорчив Ірвінгові таку гримасу, яку один чоловік зазвичай корчить іншому, варто жінці почати чогось вимагати в їхній присутності, й сказав:

— Orssunguvoq!

Але все ж таки він відрізав смужку тюленячої ворвані й кинув старій, наче собаці.

Беззуба стара карга засміялася й почала кутуляти ворвань. І одразу ж довкола нарт стовпилися всі ескімоси, чоловіки видобули ножі, і кожен почав відрізати та їсти м’ясо.

— Aipalingiagpoq, — сказав містер Тікеркат, вказуючи на стару, і засміявся.

Решта мисливців, старий і хлопчак — усі, крім найстаршого чоловіка з пов’язкою на голові та торбинкою на шиї, — і собі зареготали.

Ірвінг широко усміхнувся, хоча й не втямив, що то був за жарт.

Ескімос у головній пов’язці вказав на Ірвінга й різко сказав:

— Qavac… suingne! Kangunartuliorpoq!

Лейтенантові не потрібен був перекладач, щоб зрозуміти, що слова, промовлені цим чоловіком, не були ані привітними, ані схвальними, хай би що він сказав. Містер Тікеркат та кілька інших мисливців тільки похитали головами, продовжуючи їсти.

Усі ексімоси, навіть дівчина, користувалися ножем так само, як леді Сайленс у своїй сніговій хатинці двома місяцями раніше — відрізали шматочки м’яса та ворвані, спрямовуючи гострі леза до себе, ледь не торкаючись ними масних губ та язика.

Ірвінг намагався діяти таким само чином, однак його ніж був тупіший, й він відрізав занадто товстий шматок. Але він принаймні не порізав собі носа, як першого разу в сніговому будиночку Сайленс. Ескімоси їли в товариській тиші, яку порушували тільки ввічлива відрижка та зрідка попердування. Чоловіки час від часу відпивали з чогось на кшталт шкіряного міха чи бурдюка, але Ірвінг уже дістав свою флягу, яку тримав за пазухою, щоб вода у ній не замерзала.

— Kee-nah-oo-veet? — несподівано сказав Інук Тікеркат. Він постукав по своїх грудях. — Tikerqat. — Потім молодий чоловік знову зняв свою рукавицю й показав три свої пальці, що залишилися.

— Ірвінг, — сказав лейтенант, знову поплескавши себе по грудях.

— Eh-vunq, — повторив ескімос.

Ірвінг усміхнувся, жуючи ворвань. Він вказав рукою на свого нового друга:

— Інук Тікеркат, е-е?

Ескімос похитав головою:

— Ah-ka.

Чоловік широко розвів руки, наче охоплюючи ними всіх інших ескімосів, вкупі із собою.

— Inuk, — сказав він твердо. Потім підняв свою скалічену руку, поворушив двома вцілілими пальцями, ховаючи великий, і знову повторив: — Tikerqat.

Ірвінг розтлумачив це так, що слово «Інук» не було чоловіковим іменем, а стосувалося всіх десятьох тутешніх ескімосів — можливо, слугувало назвою їхнього племені, раси чи клану Він також дійшов висновку, що «Тікеркат» — це, власне, не ім’я, а прізвисько його співрозмовника, яке, ймовірно, означало «Два Пальці».

— Тікеркат, — сказав Ірвінг, жуючи ворвань і попри це намагаючись чітко вимовити слово. Те, що м’ясо й сало були не дуже свіжі, а тому смердючі, та ще й сирі, майже нічого не означало. Здавалося, його організм жадав саме цього згірклого сала понад усе на світі.

— Тікеркат, — повторив він знову.

У процесі того, як усі, сидячи навпочіпки, відрізали та жували шматочки м’яса і ворвані, відбулося загальне знайомство. Тікеркат почав знайомити Ірвінга зі своїми товаришами, одночасно жестами пояснюючи значення кожного імені — якщо імена мали значення, — але потім чоловіки самі стали підводитися на ноги й за допомогою пантоміми розкривати суть своїх імен. Усе це скидалося на веселу дитячу гру.

— Taliriktug, — промовив Тікеркат повільно, виштовхуючи поперед себе найближчого широкогрудого юнака. Два Пальці схопив свого товариша за передпліччя й стиснув його, вигуком демонструючи захоплення, а потім напружив свій власний м’яз, ніби порівнюючи його з набагато більшим біцепсом приятеля.

— Taliriktug, — повторював Ірвінг, маючи здогад, що це означає «Великий М’яз», чи «Міцна Рука», чи щось подібне.

Наступного чоловіка, нижчого на зріст, звали Tuluqag. Тікеркат відкинув у нього з голови каптур парки, показав на його чорне волосся й помахав руками, зображаючи політ птаха.